Центральне місце в управлінні персоналом посідає мотивація. Її значення тим більше зросло у зв'язку із зміною змісту праці, розширенням інформатизації і автоматизації в умовах науково-технічного прогресу.
Завдяки підвищенню рівня освіти і соціальних очікувань співробітників ускладнився зміст управлінської діяльності. На перше місце висувається завдання формування відповідальних і ініціативних працівників, що прагнуть до трудової самореалізації.
В поведінці людини простежується модель розвитку, підпорядкована власній внутрішній логіці, яка визначається трансформацією діяльності свідомості в конкретні вчинки людини.
Активні форми поведінки можуть бути спонтанною, несвідомою реакцією людського організму на стимулюючий вплив середовища, а можуть бути усвідомленим, глибоко мотивованим і доцільним виявом активності. Саме в другому випадку середовище чинить вплив на загальну діяльність свідомості по детермінації поведінки, що включає ряд етапів:
мотивацію;
ціле покладання і планування;
вибір альтернативи поведінки;
реалізацію моделі поведінки в практиці;
оцінку результатів
Мотивація являє собою індивідуалізований механізм співвідношення зовнішніх і внутрішніх чинників, що визначають наступну поведінку. Процес мотивації полягає у виборі най значущіших і актуальних в даній ситуації потреб (неусвідомлених бажань, потягів і прагнень) і інтересів (усвідомлених бажань, прагнень і потягів), які можуть стати мотивом поведінки.
Розуміючи під мотивацією процес стимулювання людини до певної діяльності за допомогою внутрішньо-особистих і зовнішніх чинників, можна виділити різні способи мотивації:
нормативна мотивація — спонукання людини до певної поведінки за допомогою ідейно-психологічної дії: переконання, навіювання, інформування, психологічне зараження і т.п.;
примусова мотивація, яка ґрунтується на використанні влади і загрозі погіршення задоволення потреби працівника у разі невиконання їм відповідних вимог;
стимулювання — вплив не безпосередньо на особистість, а на зовнішні обставини за допомогою благ — стимулів, що спонукають працівників до певної поведінки.
Якщо перші два способи мотивації є прямими, адже передбачають безпосередній вплив на людину, то третій — непрямий, оскільки в його основі лежить дія зовнішніх чинників — стимулів.
Соціальний інтерес — це інтерес будь-якого соціального суб'єкта (особистості, соціальної групи, класу, нації), пов'язаний з його положенням в певній системі суспільних відносин.
Найважливіше значення мають класові інтереси, які обумовлені положенням класів в системі виробничих відносин. Проте будь-які соціальні інтереси, у тому числі і класові, не обмежуються сферою виробничих відносин. Вони охоплюють всю систему суспільних відносин і пов'язані з різними аспектами положення свого суб'єкта.
Узагальненим виразом всіх інтересів соціального суб'єкта стає його політичний інтерес, в якому виявляється ставлення даного суб'єкта до політичної влади в суспільстві.
Соціальна група, прагнучи реалізувати свій інтерес, може вступити в конфлікт з іншими групами. Тому часто приватний інтерес знаходить форму суспільного або навіть загальнолюдського. Тоді він набуває вид законного, легітимного інтересу і не підлягає обговоренню.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія: 100 питань 100 відповідей» автора Подольська Є.А на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У чому полягає сутність мотивації?“ на сторінці 1. Приємного читання.
