Соціальний процес являє собою послідовну зміну станів суспільства або його окремих систем, що виявляється як рух в часі ряду соціальних подій або явищ певної спрямованості.
В соціальному процесі діалектично об'єднуються мінливість і стійкість, перервність і неперервність, тому в ході аналізу певного соціального процесу необхідно визначити умови, причини і напрям змін, виділити складові частини і чинники перетворення початкового стану процесу в його результат.
В процесах розвитку умови завжди виступають внутрішньо необхідними компонентами, а в процесах, які не є розвитком (випадкові, статичні, рівноважні і т.п.), їхні умови можуть бути і зовнішніми їхніми компонентами (середовище, засоби, обставини тощо).
В соціальних процесах, рушійною силою яких є діяльність людей, певні умови реалізації цієї діяльності виступають як засоби тільки в зіставленні з її ціллю, вони можуть включатися в процес і як внутрішні умови досягнення мети (наприклад, плануючі органи, установи, організації і управління процесом), і як зовнішні (наприклад, матеріально-технічне устаткування, соціальна інфраструктура тощо).
Конкретні взаємодії людей у сфері матеріального або духовного виробництва суспільства визначають особливості структури соціального процесу.
Структурно-організаційна впорядкованість процесу є його механізмом, за допомогою якого забезпечується перехід від однієї стадії (або стану) до іншої і здійснення його як певної цілісності. Сам же перехід від однієї стадії до іншої характеризується швидкістю, темпами і знаком напряму (вектором), що указує на висхідну або низхідну лінію розвитку.
Будь-який соціальний процес відбувається відповідно до певних об'єктивних закономірностей, а тому розкриття його сутності змісту передбачає знання цих закономірностей, характеру їхнього виявлення через свідому діяльність людей.
Реформація суспільних відносин вимагає особливої уваги до чинників соціального процесу, умов їхньої мінливості і спрямованості, своєчасного виявлення негативних, застійних явищ, що гальмують пронеси розвитку.
Сфера матеріального виробництва є першою загальною сферою життєдіяльності суспільства як системи, але як втілення плотсько - практичної діяльності людей вона тісно пов'язана з сферою теоретичної діяльності (друга сфера), яка дає знання про середовище у формі науки, магії, традиції, астрології і т.п.
Третю сферу утворює діяльність людей по ціннісному освоєнню світу, що можливе завдяки філософії, мистецтву, релігії. Саме цінності зв'язують сфери матеріального виробництва і теоретичної діяльності.
Окрім цих трьох загальних сфер життєдіяльності людей, існує ще одна — управління суспільними процесами, тобто управління суспільством як системою, що само розвивається. З моменту появи класів, держави як апарату влади сфера управління приймає характер політичного управління суспільством.
Суб'єктом управління починає виступати певна група осіб, яка виробляє загальні для всієї держави цілі, з якими, у свою чергу, узгоджуються приватні цілі. Саме сфера управління несе відповідальність за ефективність функціонування всього суспільного організму.
Остання загальна сфера — соціальна. Вона протистоїть першим трьом сферам і сфері управління, оскільки в соціальній сфері відбувається споживання людиною того, що створюється у виробничій, науковій, ціннісній сфері.
Це споживання є разом з тим і виробництвом, відтворюванням людини як природної, соціальної і духовної істоти. Якби люди займали однакове положення з точки зору їхнього доступу до суспільного багатства, то відтворювання представляло б собою управлінську, технологічну, а не політичну проблему. Існування багатих і бідних, старих і дітей, обдарованих і, навпаки, обділених природою вимагає розв'язання соціальних проблем — і це ключ до нормального функціонування і розвитку суспільства як системи.
Такі п'ять основних сфер суспільства: матеріальне виробництво, сфера виробництва теоретичних знань, сфера оцінюючої діяльності, сфера управління соціальними процесами (політична сфера), соціальна сфера. Від того, як влаштований механізм обміну діяльністю, залежить, по-перше, оцінка суспільства як справедливо або несправедливо влаштованого і, по-друге, розуміння того, що потрібно зробити по усуненню несправедливості.
Прийнято вважати, що соціальну сферу утворюють стійко існуючі великі групи людей (соціальні спільноти) і відношення між ними, оскільки кожна з цих груп переслідує свої цілі і захищає свої інтереси: класи, нації, народ, трудові колективи, людство в цілому.
Соціальну сферу представляють етнічні спільноти людей (рід, плем'я, народність, нація і т.д.), різні класи (раби, рабовласники, селяни, пролетаріат, буржуазія) та інші соціальні групи. Така інтерпретація вірна, але недостатньо точна. Важливо ураховувати, що соціальна сфера — це сфера виробництва і відтворювання людини як соціальної, біологічної і духової істоти. В цьому значенні соціальна сфера протистоїть сферам матеріального і духовного виробництва — науковому і ціннісному знанню, оскільки вироблене в них повинно споживатися і освоюватися людьми інших категорій і професій. Соціальна сфера — поняття рівноелементне, багатошарове, адже ця сфера включає охорону здоров'я і освіту; від дитячого садка до вищого навчального закладу; культуру; питання продовження людського роду (і народження, і смерть).
Якби люди були однакові за умовами життя і рівнем розвитку, то людину з набором готових властивостей (свого роду "модульну" людину) легко було б вбудувати, вмонтувати в будь-яку організацію масового розповсюдження. Але реально люди, що живуть та діють, займають різне положення, тому важливо з'ясувати реальний механізм відтворювання людини в її загальних характеристиках.
Можна виділити три аспекти аналізу соціальної сфери:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія: 100 питань 100 відповідей» автора Подольська Є.А на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Як взаємопов'язані основні сфери життєдіяльності суспільства?“ на сторінці 1. Приємного читання.
