Постмодернізм являє собою культуру постіндустріального, інформаційного суспільства, разом з тим він виходить за межі культури і в тій або іншій мірі виявляється у всіх сферах суспільного життя, включаючи економіку і політику.
Постмодернізм виникає як усвідомлення неможливості насильницького перетворення, переведення речі з "неразумного" стану в "розумний". Предмет чинить опір впливу людини, порядок речей прагне "помститися" нашим спробам його переробити. Таке скептичне відхилення від установки на перетворення світу тягне за собою відмову від спроб його систематизації. Світ не тільки не піддається людським зусиллям його переробити, але і не укладається ані в які теоретичні схеми. В суспільстві споживання і мас медіа народ перетворюється на аморфну масу споживачів і клієнтів, в електорат, а інтелігенція взагалі поступилася місцем інтелектуалам, які представляють собою просто осіб розумової праці. Через радикальні зміни інтелектуали вже втратили ілюзії відносно справедливості, вони не претендують на роль "володарів дум".
Постмодернізм заперечує здатність науки давати об'єктивне, достовірне знання, розкривати закономірності і детермінуючі зв'язки, виявляти тенденції. Сприймаючи через ці причини науку як спрощене І неадекватне знання про світ, деякі пост модерністи проголошують релігію вище за науку.
Постмодерністи відмовляються від претензії на цілісність і повноту теоретичного збагнення реальності. Вони вважають, що неможливо зафіксувати наявність жорстких, само замкнених систем і в економіці, і в політиці, і в культурі. Нове "постмодерністське" мислення виникає поза традиційними понятійними опозиціями (суб'єкт — об'єкт, ціле — частина, внутрішнє — зовнішнє, реальне — уявне), воно не оперує звичними стійкими цілісностями (Схід — Захід, капіталізм — соціалізм, чоловіче — жіноче).
Постмодернізм — це тип філософствування "без суб'єкта", оскільки суб'єкт розпався як центр системи уявлень (репрезентацій).
Світовідчуття постмодерної людини можна визначити як неофаталізм, адже людина вже не сприймає себе як хазяїна своєї долі, вона вірить у гру випадковості, у раптове, несподіване везіння. Мета, а тим більше велика ціль, перестають бути важливою цінністю; в наші дні спостерігається "гіпертрофія засобів і атрофія цілей" (П. Рікьор).
Розчарування в ідеалах та цінностях, в зникненні майбутнього, яке виявилось ніби вкраденим, призвели до посилення нігілізму та цинізму. Етика у постмодерністському суспільстві відходить на другий план, пропускаючи вперед естетику, культ чуттєвих та фізичних насолод.
В постмодерністському суспільстві досить типовою і поширеною є фігура "яппі", яка позначає молодого професіонала, що проживає в місті. Це представник середніх верств населення, що насолоджується всіма благами цивілізації, без "інтелігентських комплексів". Ще більш поширеною є фігура "зомбі" — запрограмованої істоти без особистісних якостей, не здатної до самостійного мислення. Така людина живе одним днем, головний стимул для неї — професійний і фінансовий успіх за будь-яку ціну, якнайшвидше. Постмодернізм остаточно закріплює перехід від "твору" до "конструкції", від діяльності по створенню творів до діяльності з приводу цієї діяльності. Постмодернізм свідомо переорієнтовує естетичну активність з "творчості" на компіляцію і цитування, з створення оригінальних творів на колаж.
У культурній сфері панує масова культура, а в ній — мода та реклама. Постмодернізм наполягає на тому, що саме мода все освячує, обґрунтовує та узаконює; все, що не визнається модою, не має права на існування. Навіть наукові теорії, щоб привернути увагу, повинні бути модними, оскільки і для них внутрішні змістовні достоїнства перекриваються зовнішньою привабливістю та ефектністю.
Важливою рисою постмодерну є театралізація, оскільки всі суттєві події приймають форму шоу, яскравого спектаклю; навіть політика з сфери активної та серйозної діяльності людини-громадянина перетворюється на видовище, місце емоційної розрядки.
Однією з моделей пост модернізації виступає "цивілізація третьої хвилі" Тоффлера, що має наступні риси:
нова супер-економічна система розвивається прискореними темпами, її функціонування прямо залежить від інформації і знання;
нова система заснована не на масовому виробництві, а на гнучкому споживанні продукції, яка виробляється невеликими партіями, але не перевищує вартість масової продукції, що можливе завдяки упровадженню інформаційних технологій;
традиційні чинники розвитку виробництва (праця, сировина, капітал) втрачають своє значення і витісняються символічним знанням;
одиницею обміну стають не металеві і паперові гроші, а інформація. Капітал набуває рухливості, число його джерел збільшується;
товари і послуги систематизуються, шо вимагає постійного розширення і перегляду стандартів, Це провокує боротьбу за контроль над інформацією, яка визначає стандарти;
бюрократичні структури витісняються дрібними неієрархізованими тимчасовими союзами. Бюрократична організація знання зміняється вільним потоком інформації;
зростає кількість і різноманітність організаційних форм;
зникає взаємозаміна працівників, кожний працівник стає власником "засобів виробництва" і отримує повну інформацію про їхнє функціонування;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія: 100 питань 100 відповідей» автора Подольська Є.А на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Які основні риси суспільства в умовах його пост модернізації?“ на сторінці 1. Приємного читання.
