В соціологічному знанні можна виділити макросоціологічний і мікро соціологічний підходи. Макро і мікросоціологія — два рівні соціологічного аналізу, соціологічних узагальнень.
Макро-соціологічний підхід виходить з того, що лише аналізуючи суспільство як цілісність, можна зрозуміти особистість. Макро-соціологія — рівень соціологічного аналізу цілих суспільств, соціальних структур і систем, фундаментальних соціальних закономірностей і процесів (структурний функціоналізм, еволюціонізм, теорія конфліктів тощо). Базові поняття цього рівня — суспільство, соціальна система, клас, влада і т.п.
Мікро-соціологічний підхід — це прагнення охопити цілісність соціального життя, вивчаючи інтеракцію, тобто соціальну взаємодію індивідів. Мікросоціологія — рівень соціального аналізу, заснований на вивченні безпосередніх міжособистісних взаємодій повсякденного рівня, на відносинах в групі (символічний інтеракціонізм, етнометодологія та ін.). Базові поняття цього рівня — соціальна група, групова динаміка, лідерство і таке інше.
В центрі соціології — людина в системі соціальних зв'язків, як представник соціальної спільноти. Людина завжди включена в складну систему соціально-класових, професійних, демографічних, поселенських груп, відображає їхні інтереси, орієнтації, цінності і т.д.
Переконання, соціальні установки і цінності — це погляди, оцінки і уявлення, які лежать в основі поведінки людей, визначають їхню спрямованість і впливають на групи, в які вони об'єднуються, а також в цілому на рішення, які дані групи приймають.
Переконання — це особисті погляди на особливості і властивості конкретної людини або об'єкта. Переконання є затвердженням того, що саме індивіди сприймають як відповідний дійсності стан речей, незалежно від того, наскільки їхні твердження об'єктивні і справедливі. Переконання не бувають помилковими, оскільки вони відображували тільки те, що сам індивід визнає істиною; вони можуть бути як обґрунтованими, так і необґрунтованими.
Соціальні установки — це особиста оцінка індивідом конкретної людини або об'єкта на основі переконань індивіда з приводу тієї або іншої людини або об'єкта. Вони мають деякі загальні риси: на відміну від переконань, які презентують уявлення індивідів про людей або об'єкти, соціальні установки передають те, як індивіди відносяться або сприймають що-небудь або кого-небудь. Соціальні установки — це особиста оцінка людини відносно певних об'єктів (сприймає він щось як "красиве — некрасиве" "приємне — неприємне", "справедливе — несправедливе" і т.п.). Як і переконання, соціальні установки не можуть бути помилковими, оскільки засновані на ставленні індивідів до певних соціальних явищ і процесів.
Цінності — це показники загальних, абстрактних цілей, які має індивід або група. Вони спираються (принаймні — частково) на переконання і соціальні установки. Цінності репрезентують риси, до яких люди прагнуть, визнають гідними поваги, якими захоплюються, вважають зразками поведінки. В українській культурі хоробрість, врода, розум, доцільність, гуманність вважаються позитивними рисами; вони визнаються найважливішими культурними цінностями.
Переконання, соціальні установки і цінності — це показники того, як найімовірніше люди або групи будуть намагатися поводитись. Наприклад, якщо людина вважає, що проституція негативно впливає на суспільство (переконання), і тому вона — неправомірна і аморальна, оскільки порушує суспільні норми, що регулюють сексуальну поведінку і норми подружньої вірності (цінності), то можна очікувати, що ця людина буде прагнути протидіяти практиці проституції і, можливо, буде вживати заходи відносно її заборони.
Нормами називають закріплені в суспільстві стандарти поведінки. Без норм повсякденні відносини стали б хаотичними і безладними (якщо не сказати — неможливими), адже ніхто б не знав, як поводитися і що чекати від інших людей. Порушення норм більш істотне, ніж порушення звичаїв. Моральні норми, рівно як норми і звичаї, визначаються як зразки поведінки, що очікуються від людини. Моральні норми — це суспільні норми, які люди вважають основоположними для їхнього життєвого устрою, або, інакше кажучи, вони є цінностями, які найбільш значущі в суспільстві. На відміну від порушень звичаїв або норм, неповага до моральних норм розцінюється як небезпечне порушення. Порушення моральних норм вважається неприпустимим, а часто і аморальним. Оскільки моральні норми лежать в основі законів, їхнє порушення може спричинити собою порушення цих законів, а отже, і юридичну відповідальність.
Закони — це основні механізми формального соціального контролю, це такі правила поведінки, які офіційно зафіксовані політичною владою і упроваджуються цією владою в життя. Закони чітко указують, що можна, а що — ні, а також передбачають ряд потенційних покарань, які можуть бути застосовані до порушників цих законів. Залежно від характеру покарань, передбачених законами, можна встановити, які з цінностей визнаються найважливішими, а також, які норми поведінки вважаються неприпустимими.
Соціологія розглядає складну систему соціальних зв'язків: особистості і спільноти;
спільнот між собою; особистості, спільноти і соціального цілого; суспільства і природи.
Вона аналізує різні рівні взаємозв'язку: зв'язки, взаємодії, відносини.
Соціальна взаємодія — це процес взаємовпливу і спільної діяльності. Як відмічав Макс Вебер, суспільство і є соціальною взаємодією. Соціальні механізми — це складна взаємодія соціального цілого, окремого і одиничного. Пітірим Сорокін обґрунтовував цілісність соціального цілого через поняття соціального простору як системи соціальної взаємодії.
Поняття групи — одне з найскладніших понять, даних соціологією. Група — це функціональне утворення, об1єднання людей на основі будь-якої загальної цінності або заради досягнення певної мети. Для реального існування групи потрібна певна спільність людей, яка може включати двох людей або ж декілька мільярдів, але у кожному разі вона повинна вміщувати більш, ніж з одну людину. Між людьми, що складають групу, повинна бути взаємодія, тобто вони повинні або спілкуватися між собою, або разом виконувати якусь роботу; при цьому те, що вони обговорюють або роблять, не так істотно; головне — це виконання умови взаємодії — інакше люди діють як самостійні одиниці, а не як група.
Взаємодії людей в групах вимагають також передбачуваності і відповідності певним зразкам поведінки, які повинні регулюватися звичаями, нормами і законами. Незалежності від характеру взаємин, необхідно, щоб закони, норми і звичаї постійно зв'язували їх і спрямовували до безперервної взаємодії. Без виконання цієї умови діяльність людей носила б хаотичний характер, замість згуртованої групової взаємодії. Люди, які вступають у організовані відносини, повинні робити це на підставі загальновизнаних нормативних очікувань. Норми дозволяють їм взаємодіяти. Норми указують їм, яким чином спілкуватися між собою, тобто, як вступати у взаємини. Без визнаних норм група не може існувати.
Люди, які організовано взаємодіють, на підставі загальновизнаних нормативних положень, вступають у взаємини на підставі ієрархії статусів і ролей. Існування груп підтримується тим, що люди з різними обов'язками і різними соціальними статусами об'єднують свої зусилля в діяльність, направлену на досягнення певної загальної мети. Група не змогла б існувати, якби всі її члени мали однакові ролі або один і той же статус. Зрозуміло, що група нежиттєздатна, якщо вона складається тільки з лідерів, при відсутності підлеглих, виконавців їхньої волі.
Індивід може входити одночасно до різних груп і спільнот. Наприклад, студенти вищих навчальних закладів можуть бути одночасно представниками певної сім'ї, нації, міського, сільського або регіонального співтовариства, членами політичної партії, суспільної організації, спортивної секції, фан клубу і т.п. Таким чином, людина функціонує в групах і спільнотах, з яких і складається суспільство.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія: 100 питань 100 відповідей» автора Подольська Є.А на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У чому полягає специфіка соціологічного підходу до аналізу суспільства?“ на сторінці 1. Приємного читання.
