Які основні теоретичні підходи до аналізу суспільства?
Перше, саме поверхневе визначення суспільства включало сукупність людей у межах однієї держави (наприклад, польське суспільство, французьке суспільство).
Для сучасної соціології суспільство — це не конкретний колектив, а своєрідний вид діяльності, що заявляє про себе найрізноманітнішими способами в різних колективах, спільнотах, групах, що формуються на різних рівнях. Національне суспільство, або суспільство, що існує в рамках однієї певної держави — це лише один з його різновидів, бо суспільство існує також і у формі груп, набагато менших, ніж сукупність громадян цілої держави (сім'я, коло друзів, суспільні верстви, етнічна група, університет).
Суспільство — це також колективи людей, більш крупні, ніж спільність громадян однієї держави: міжнародні корпорації, послідовники світових релігій, все населення Землі. Таким чином, варіанти суспільства можуть бути найрізноманітнішими: від декількох чоловік до декількох мільярдів чоловік.
Другий стереотип буденного мислення — ідентифікація суспільства з людською масою, безліччю конкретних особистостей (наприклад, університет — це професори, асистенти, студенти; фірма — це директори, співробітники; сім'я — це батько, мати, діти). В цілому це вірно, але недостатньо, адже увага зосереджена тільки на одному аспекті суспільства — на безлічі одиниць, які його утворюють, або, інакше кажучи, на популяції.
Соціологія ж як наука враховує існування між окремими членами суспільства певних відносин, зв'язків, залежностей, що сполучають людей в щось цілісне. Огюст Конт, Герберт Спенсер розглядали суспільство не як просту сукупність окремих людей, а як єдиний, цілісний, функціонуючий соціальний організм, що є результатом інтеграції. Відгомоном цього підходу в сучасній соціології є категорія "соціальна група" (від сім'ї до нації, народу).
В XX столітті справа дійшла до чергової абстракції — замість поняття "організм" отримало розповсюдження поняття "соціальна система", сформоване на основі не стільки конкретних особистостей, скільки соціальних позицій, ролей (Толкотт Парсонс і Ніклас Луман). Соціальна система — це, наприклад, лікарня як "ансамбль" позицій, статусів, які розподілені між лікарями, пацієнтами, санітарами, де всі виконують ролі, що взаємно доповнюють одна одну. Наступний крок на шляху абстрагування — виділення з системної цілісності вже самої по собі системи зв'язків між людьми, незалежно від того, які особистості і які позиції виявляються В ЦІЙ системі зв'язків і відносин, в яких колективах і групах вони реалізуються. Ця методологічна установка знайшла своє віддзеркалення в теорії Георга Зіммеля про чисті "соціальні форми", теорії структури Клода Леві-Строса і Роберта Мертона. Наприклад, структура конфлікту має свої закономірності, не залежні від того, чи розвивається цей конфлікт у сімейному колі, на війні або у вуличній бійці. Інший приклад: структура влади може бути досліджена незалежно від того, йде мова про владу батька над сином, тренера — над спортсменом або директора — над робітником.
Важливий крок у напрямі абстрактного розуміння суспільства був зроблений, коли було помічено, що люди формують колективи і групи, входять в соціальні системи, в структурні залежності і відносини за допомогою своєї діяльності, за допомогою того, що вони роблять і що вони говорять.
Макс Вебер звернув увагу на людські вчинки, дії, справи як на основний висхідний матеріал, з якого формуються всі суспільні явища і всі суспільні зв'язки і системи. Наприклад, капіталізм для Вебера — кінцевий продукт масових дій, дій людей, що купують, продають, інвестують засоби, що організують виробництво, утілюють в життя те, що він називав "духом капіталізму". В американській соціологічній школі (Ч. Кулі, Дж. Мід, Дж. Хоманс, Дж. Коулман) центр тяжіння до цих пір переноситься на вчинки, дії людей як основу суспільного життя, і ця установка залишається пануючою.
Макс Вебер і Еміль Дюркгейм звернули увагу на те, що в кожній людській дії міститься певне значення, яке носить характер "соціального факту" і підноситься людям як щось обов'язкове, що зобов'язує їх до чогось, що примушує їх і нав'язується середовищем (наприклад, європейці використовують ножі та виделки, а не палички, оскільки живуть не в Китаї; сучасний американець більше турбується про рахунок в банку, а не про порятунок душі, оскільки живе не в часи середньовіччя).
В соціології використовується поняття "культура" для опису всієї цієї сукупності значень, символів, поглядів, правил, норм, цінностей, якими керуються люди в своїх вчинках і діях, які визначають індивідуальну ідентичність кожної людини. Саме ця сукупність зумовлює участь людей в тих або інших групах і колективах і формує відносини, що пов'язують людей одного з іншим. Культурні аспекти суспільного життя — центральна проблема французької соціології (П'єр Бурд'є, Мішель Фуко, Жан Бодрійяр та інші).
Надалі проголошується подолання погляду на суспільство як на незмінний статичний об'єкт.
Зрозуміло, з початку формування соціології були розроблені істотні елементи динамічного сприйняття і підходу (теоретичні вказівки на еволюцію, безперервний розвиток і "соціальну фізіологію", тобто постійне функціонування суспільних органів і тканин). Акцент на значення дій і вчинків також підкреслював рух і мінливість. Але тільки в кінці XX століття вчені дійшли згоди про те, що все, що існує в суспільстві — це суспільні події, соціальні дії, тобто те, що знаходиться в русі, постійно змінюється, це — коливні конфігурації культурно мотивованих людських дій, співвіднесених з діями інших людей (поняття "фігурації" Норберта Еліаса, "структурації" Ентоні Гідденса, "становлення" суспільства Петра Штомпки).
Суспільство в широкому розумінні — це відокремлена від природи частина матеріального світу, яка являє собою форму життєдіяльності людей, що історично розвивається. У вузькому розумінні — це певний етап людської історії (рабовласницьке, докапіталістичне, ранньофеодальне суспільство тощо) або окреме, індивідуальне суспільство (соціальний організм), наприклад, індійське суспільство, радянське суспільство і т.п. Буденна свідомість пов'язує поняття "суспільство" з державою, оскільки протягом багатьох сторіч саме держава була тією основою, переважаючою формою, в якій і розвивалося життя людських спільнот.
Суспільство часто тлумачилося як сукупність індивідів, що об'єднуються для задоволення "соціальних інстинктів" (Аристотель) або контролю над своїми діями (Гоббс, Руссо). Для суспільної думки XVII -— XIX століть характерне розуміння суспільства як заснованого на конвенції, договорі. Огюст Конт вбачав витоки суспільства у дії абстрактного закону формування складних і гармонійних систем. Гегель протиставляв "договореній теорії" трактування громадянського суспільства як сфери економічних відносин, де всебічно переплітається залежність всіх від усіх.
В сучасній західній соціології розуміння суспільства як сукупності абстрактних індивідів замінюється розумінням його як сукупності дій тих же абстрактних індивідів (наприклад, теорія соціальної дії).
В ході розвитку соціуму поступово викристалізовувались сім основних точок зору на те, що таке суспільство:
демографічний підхід: суспільство — популяція, множина, сукупність окремих одиниць;
груповий підхід: суспільство складається з цілісних систем, в яких інтегровані окремі цілісні одиниці-групи, що ґрунтуються на внутрішніх взаємозв'язках; системний підхід: суспільство — заснований на внутрішніх взаємозв'язках порядок статусів та типових для них ролей; структурний підхід: суспільство — ціла мережа відносин між людьми, людей до самих себе та одне до одного, тобто вже не сукупність об'єктів, а сукупність форм, схем, способів відносин; активістський підхід: суспільство — конгломерат взаємо зорієнтованих дій суспільних одиниць; культурний підхід: суспільство — це матриця розподілених між групами та колективами значень, символів і правил, що впливають на дії людей, обумовлюють ці дії; по дієвий підхід дозволяє уявити суспільство як неперервно-мінливе, пульсуюче поле, заповнене соціальними подіями. Виділивши ці сім точок зору на суспільство, Петер Штомпка цілком справедливо відзначає, що в цьому полі групи здійснюють по відношенню до себе та один до одного культурно мотивовані і позначені, структурно впорядковані дії і в ході цього процесу самі міняються, створюють нові соціальні групи, системи, структури, урешті, культуру, яка, у свою чергу, утворює контекст і передумови для майбутніх дій. З цієї точки зору суспільство не "існує", а "формується" заново, знаходиться в стані постійного становлення. Для позначення різних підходів до вивчення соціальних явищ Огюстом Контом були введені поняття "соціальна динаміка" та "соціальна статика".
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія: 100 питань 100 відповідей» автора Подольська Є.А на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СОЦІОЛОГІЯ ЯК СИСТЕМНИЙ ПОГЛЯД НА СУСПІЛЬСТВО“ на сторінці 1. Приємного читання.
