Історично стійка система норм, правил і способів здійснення нововведень в різних сферах життя суспільства, характерна для даної соціокультурної спільноти, представляє собою інноваційну культуру.
Це історично пристосована в конкретному соціумі структура моделей і алгоритмів інноваційних дій. Вона відіграє роль соціокультурного механізму регуляції інноваційної поведінки соціальних суб'єктів.
Інноваційна культура виконує наступні функції:
трансляційну — передача з минулого в теперішній час і з теперішнього часу в майбутнє усталених типів інноваційної поведінки соціальних суб'єктів, які пройшли тривалу апробацію і набули певного ціннісного забарвлення в рамках даного суспільства;
селекційну — відбір знову створених або запозичених інноваційних поведінкових моделей, які в щонайбільшій мірі відповідають потребам суспільства на певному етапі його розвитку;
інноваційну — розкриття креативних можливостей описуваного соціокультурного механізму, вироблення нових типів інноваційної поведінки на основі зразків інноваційної діяльності, які виникли всередині самої культури або були щеплені ззовні.
Досвід становлення світових цивілізацій свідчить про те, що не існує єдиного для всіх оптимального балансу у функціональному полі інноваційної культури. Її розвиток — це постійна зміна стабільних і "гіпер функціональних" періодів, коли має місце різкий зсув в роботі соціокультурного механізму у напрямі форсованої реалізації тієї або іншої функції.
Інноватика — наука про цілеспрямовані зміни, нововведення в соціальній організації, які вносять в них відносно стабільні елементи, що істотно перетворюють цілі, функції і характер їхнього управління. На відміну від змін, що виникають спонтанно, інноватика розглядає механізм змін, які ініціюються і контролюються. Розрізняються два шляхи, які проходить процес інституціоналізація:
Перший — це нормативні інновації і їхня дифузія (проникнення, розповсюдження норм в групі, в суспільстві).
Другий — це, за термінологією Роберта Мертона, інституціоналізоване відхилення від правил. В першому випадку процес починається в той момент, коли хто-небудь починає діяти по-новому або проголошує новий спосіб дії як правильний, гідний. В другому випадку характерним є відхід від колишньої традиції, маніфестація явища оригінального, творчого, новаторського.
Можна виділити три основні етапи інноваційного процесу: виявлення імпульсу змін (на основі інформації, що поступає із зовнішнього середовища). Наприклад, наукові публікації, технічна і торгова пропаганда, виставки, ярмарки можуть стимулювати технологічні зміни, а труднощі із збутом продукції, зниження прибутку — економічні і управлінські перетворення;
—усвідомлення потреби в змінах, коли вході глибокої аналітичної роботи, пов'язаної з психологічною ломкою стереотипів, осмисленням чинників кризової свідомості, визнається неспроможність попереднього шляху, колишніх цінностей і ідеалів; подолання опору, який виступає реакцією на зміни. Це виявляється, як правило в інерції, страху, порушеннях звичок.
Після ініціації інновацій (перша фаза) важливе значення має їхнє виявлення (друга фаза), тобто момент, який відділяє інновацію, що колись була "приватною справою" ініціатора, від інновації, яка вже стає "публічною". Необхідною умовою суспільного сприйняття інновації є створення доступу до неї з боку інших людей, сповіщання про неї.
Проте, виявлення інновації не означає її негайного успіху. Тому важливим рівнем є процес фільтрації, своєрідної селекції (третій етап) інновацій. Іноді селекція проводиться спонтанно в звичайному повсякденному житті (наприклад, керівник кафедри забороняє використовувати суперечливі, спірні дослідницькі методи, або сусіди засуджують нетиповий спосіб життя артистичної сім'ї). В інших випадках селекція стає завданням спеціально створених для цього установ і органів (цензура, комісії по винаходах, художня критика, літературне рецензування і т.п.)
Механізми фільтрації в значній мірі залежать від самої інновації. Якщо інновації йдуть "зверху" (наприклад, в законодавчій сфері, пов'язаній з розпорядженнями, регламентами), то фільтрація має характер спонтанної суспільної реакції, яка виявляється в ігноруванні, невиконанні нових правил. Може виникнути і спонтанний рух опору — організована відсіч нав'язаним законам, їх недотримання за допомогою різноманітних видів тиску, натиску, бойкоту і навіть фізичних заходів дії супроти конформістів.
Якщо інновації йдуть "зверху" і стосуються моралі, звичаїв, то блокуючі функції виконують організовані державні і адміністративні агенти (коли справа заходить про інновації, що порушують закони або підривають політичний устрій) або організації іншого типу, наприклад, релігійні (коли йдеться про інновації, що підривають етичні постулати, ухвалені даною церквою).
Якщо інновація пройшла фільтрацію, то наступає четверта фаза — дифузія. Виділяються п'ять основних форм дифузії. Перша з них — компенсація, коли інновація вивільняє, викликає до життя ланцюг зворотних негативних суперечностей, які шляхом контр реформ можуть привести до обмеження сфер вияву інновації і навіть до її викорінювання і до повернення статус-кво.
Може бути навіть над компенсація, коли опір супроти видимої інновації настільки сильний, що реакція компенсаційних механізмів переходить за межі тієї сфери, в якій була ініційована інновація (наприклад, ультра консервативна реакція на зміни).
Третя можливість — це посилення, засноване на дії позитивних зустрічних сил, що приводять в рух процеси само посилення. Первинна зміна викликає тут ряд подальших змін в інших областях нормативної структури, приводячи до примноження числа інновацій і навіть до фундаментальних перетворень всієї нормативної структури. Прикладом може служити лавиноподібний розвиток в історії соціальних революцій.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія: 100 питань 100 відповідей» автора Подольська Є.А на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Які функції виконує інноваційна культура?“ на сторінці 1. Приємного читання.
