У будь-якій країні незахищеною категорією є діти, члени сім'ї, що потребують допомоги від суспільства у вирішенні своїх проблем. Більшість таких сімей, як правило, перебувають у складному матеріальному, психологічному, емоційному становищі. Не бажаючи примиритися з реальністю, діти йдуть з рідних домівок. У значної частини з них фактично немає рідних сімей, оскільки батьки п'ють або перебувають у місцях позбавлення волі. Діти змушенні проживати у чужих людей, у сім'ях родичів, в оточені інших дітей, на вокзалі чи залишених будівлях.
З набуттям України незалежності кількість дітей, які більшу частину часу, в тому числі й нічного, перебувають на вулиці, набула значного масштабу. З'явилася нова категорія дітей, яких називають "діти вулиці".
За визначенням ЮНІСЕФ, "діти вулиці" – це неповнолітні, для яких вулиця стала постійним місцем перебування. Безперечно, дане визначення не охоплює велику кількість дітей, які з різних причин опинилися на вулиці. Адже є й такі, котрі мають домівку, батьків або близьких людей. Паралельно функціонують два поняття: "діти, які працюють на вулиці" і "діти, які живуть на вулиці разом зі своєю сім'єю".
За визначенням Дитячого Фонду Організації Об'єднаних Націй, до "дітей вулиці" належать:
• діти, які не спілкуються зі своїми сім'ями, живуть у тимчасових помешканнях (покинутих будинках) або не мають взагалі постійного житла і кожен раз ночують у новому місці; їхніми першочерговими потребами є фізіологічне виживання і пошук житла (безпритульні діти);
• діти, які підтримують контакт з сім'єю, але через перенаселення житла, експлуатацію та різні види насилля (сексуальне, психічне) проводять більшу частину дня, а іноді й ночі на вулиці (бездоглядні діти);
• діти – вихованці будинків інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них і перебувають на вулиці (діти, які перебувають під опікою держави).
"Діти вулиці" належать до категорії осіб, які під впливом несприятливих для розвитку соціальних, психолого-педагогічних та медико- біологічних умов з'являється негативне ставлення до навчання, норм поведінки, відбувається зниження або втрата почуття відповідальності за свої вчинки. За цими ознаками їх можна віднести до "педагогічно занедбаних дітей".
Таким особам властиві наступні характеристики.
Неправильно сформовані потреби: матеріальні переважають над моральними; більшість матеріальних потреб мають аморальний характер; для їх задоволення важковиховувані особи використовують засоби, які не завжди відповідають нормам моралі (вживання алкоголю, наркотиків, крадіжки), що призводить до деградації особистості.
Нерозвиненість соціально-політичних потреб.
Прагнення до спілкування з подібними до себе, перебування поза зв'язками з постійними учнівськими колективами.
Нерозвинута потреба пізнання навколишнього світу; незадовільне навчання, ігнорування методів пізнавальної діяльності.
Спотворені естетичні потреби.
Нерозвинута, засмічена вульгаризмами, жаргонною лексикою мова.
Непослідовність, суперечливість у поглядах і переконаннях.
Брак уявлень про норми поведінки, обмежені почуття відповідальності за свої вчинки.
Обмежені інтелектуальні інтереси; перевага утилітарних інтересів над духовними позбавляє їх перспективи розвитку, інтелектуального і морального вдосконалення.
Якщо проаналізувати процес соціалізації "дітей вулиці" із самого початку, тобто від народження, коли вони ще були під впливом інших агентів соціалізації (громади, навчальні заклади, ЗМІ) та до повноліття за Е. Еріксоном, то можливо помітити, що соціалізація безпритульних суттєво відрізняється від соціалізації дитини, яка проживає в сім'ї.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технології соціальної роботи» автора Агарков О.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Технології соціальної роботи з "дітьми вулиці"“ на сторінці 1. Приємного читання.
