Адаптація займає істотне місце у змісті соціальної роботи. Вона характеризує, з одного боку, процес взаємодії об'єкта соціальної роботи з соціальним середовищем, а з іншого – є відображенням певного результату соціальної роботи, який може виступати критерієм її ефективності. Тому розуміння сутності адаптивних процесів, їх механізму – необхідна умова професіоналізму соціального працівника. Адаптивні процеси забезпечуються відповідною технологією [154].
Стосовно до соціальної роботі термін "соціальна адаптація" більшою мірою має психосоціальне значення і, найголовніше, вбирає в себе аспекти, пов'язані як з безумовною самоактивізацією індивіда, так і з залученням до цього процесу комплексу заходів соціально-економічного, соціокультурного, психолого-педагогічного та медико-соціального характеру.
Соціальну адаптацію визначають як процес активного освоєння особистістю або групою нового для неї соціального середовища.
Виділяють дві форми соціальної адаптації:
• 1) активна, коли сама людина намагається впливати на середовище з метою його зміни й включення в цю змінену середу через зміну якихось цінностей, форм взаємодії і діяльності;
• 2) пасивна, коли суб'єкт не прагне змінювати соціальне середовище, а поступово включається в ту середу, в якій він опинився.
Як процес, соціальна адаптація, включає чотири ступені адаптованості особистості до нового соціального середовища:
• початкова стадія – стадія, коли індивід знає, як він повинен поводити себе в новому середовищі, але в своїй свідомості поки не визнає його цінностей і може навіть щось відкидати;
• друга ступінь або стадія – це стадія терпимості, коли індивід і нове середовище проявляють взаємну терпимість до систем цінностей і зразків поведінки один одного;
• третя стадія – акомодація або визнання і прийняття індивідом основних систем цінностей нового середовища при одночасному визнанні деяких цінностей індивіда його новим середовищем;
• четверга стадія – це асиміляція, тобто повний збіг систем цінностей індивіда і середовища.
Процес соціальної адаптації носить конкретно-історичний характер, який по-різному впливає на особистість або підштовхує її до певного вибору механізмів дії в заданому контексті часу.
Процес соціальної адаптації необхідно розглядати на трьох рівнях:
• 1) товариство (макросередовище) – адаптація особистості і соціальних шарів до особливостей соціально-економічного, політичного, духовного і культурного розвитку суспільства;
• 2) соціальна група (мікросередовище) – адаптація людини або, навпаки, нестиковка інтересів людини з соціальною групою (виробничий колектив, сім'я, навчальний колектив і под.);
• 3) сам індивід (особистісна адаптація) – прагнення досягти гармонії, збалансованості внутрішньої позиції і її самооцінки з позиції інших індивідуумів.
Будь-який вид соціальної адаптації вимагає від людини певних здібностей. Характер і ступінь адаптації або дезадаптації особистості
залежить багато в чому від біологічних, фізіологічних, психічних властивостей людини та її соціального розвитку. Але, з іншого боку, добре організована професійна робота з боку соціальних служб різного профілю спрямована на забезпечення допомоги окремим особистостям, групам, соціальним верствам суспільства на різних етапах їх розвитку та рівня їх соціальної адаптації.
Процес соціальної адаптації включає в себе дві характерні сторони: об'єктивну і суб'єктивну.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технології соціальної роботи» автора Агарков О.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Технології соціальної профілактики та адаптації“ на сторінці 1. Приємного читання.
