Феномен обдарованості є комплексним і багатостороннім, тому головна складність у розумінні проявів обдарованості в роки дитинства – переплетення в дитині вікових і індивідуальних властивостей. Так, незвичайний розумовий підйом може бути чимсь тимчасовим, зв'язаним тільки з певною порою життя. Найголовніше завдання – побачити, розрізнити в ознаках обдарованості дітей і підлітків те, що відноситься до особливостей віку, тобто є минущим, і те більш стійке, властиво індивідуальне, що необхідно виявити і розвити. Це не означає, що ранні ознаки підвищених можливостей пізнавання, емоційної чуйності або творчості вже дозволяють із упевненістю судити про майбутній шлях зростаючої людини. Так само, як і відсутність таких проявів не є гарантією відсутності обдарованості у дитини. Необхідною умовою формування обдарованості є наявність у людини здібностей [111].
Здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності і які визначають відмінності в оволодінні необхідними знаннями, уміннями та навичками. Уродженою передумовою розвитку здібностей – є задатки. Природні задатки до розвитку здібностей у людей різні. Цим частково і зумовлений напрям розвитку здібностей, а також тим, чи вчасно виявлено здібності, задатки і чи є умови для їх реалізації. Кількісною характеристикою здібностей є обдарованість, її розуміють як високу міру виявлення здібностей.
Геніальність – найвищий рівень розвитку здібностей, який проявляється у відкритті нових напрямків, шляхів у галузі наукових досліджень, техніки, мистецтва.
Обдарованість – це системна якість психіки, що розвивається протягом життя, яка визначає можливість досягнення людиною більш високих (незвичайних, неабияких) результатів в одному чи кількох видах діяльності порівняно з іншими людьми.
Обдарована дитина – це дитина, що виділяється яскравими, іноді видатними досягненнями, або має внутрішні передумови для таких досягнень, у тому чи іншому виді діяльності [158].
А. Танненбаум, займаючись вивченням обдарованості, застосував психосоціальний підхід. Він визначає поняття обдарованість за п'ятьма чинниками:
• високий рівень загального інтелекту;
• наявність спеціальних здібностей;
• певні особистіші особливості;
• вплив середовища;
• щасливий випадок.
На думку автора, успіх залежить від наявності всіх цих чинників, тоді як відсутність хоча б одного може призвести до невдачі. Для того щоб обдарованість змогла себе проявити і далі розвиватися, потрібні здібності, сприятливе культурне оточення, опіка, заохочення, достатній рівень мотивації. Безперечно, особливу роль у цьому відіграє домашнє середовище, батьки, їх поведінка.
На сьогоднішній день психологами визнано, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості – це завжди результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередкованого діяльністю дитини (ігровою, навчальною, трудовою). Водночас не можна ігнорувати і роль психологічних механізмів саморозвитку особистості, що лежать в основі формування і реалізації індивідуального таланту.
Також можна спиратися на запропоновану Дж. Рензуллі триколову модель обдарованості, що включає:
• 1. Інтелект (здатності вище за середній рівень). Більша частина видів діяльності вимагає того, що називають інтелектом і звичайно визначають по системі IQ. Але в ряді робіт Дж. Рензуллі замість слова "інтелект" позначені здатності вище за середній рівень. Для успішного виконання будь-якої діяльності необхідний комплекс особливих специфічних властивостей. При цьому високі інтелектуальні здібності є необхідною, але недостатньою умовою для високих досягнень.
• 2. Креативність розуміється як своєрідність поводження особистості, що виражається в оригінальних засобах одержання продукту, в нових підходах до вирішення проблем, створення оригінального продукту. Більшість фахівців схиляються до того, що природа творчості єдина, а тому й здатність до творчості універсальна. Навчившись "творити" у сфері мистецтва, техніки або інших видах діяльності, людина без ускладнень може перенести цей досвід у будь-яку іншу сферу. Саме тому креативність розглядається як відносно автономна, самостійна, універсальна здатність.
• 3. Мотивація. Мотив (від французького motif – спонукальна причина) – психічне явище, що стає спонуканням до діяльності. У мотиваційній сфері дитини домінують мотиви, пов'язані зі змістом самої діяльності. Багато психологів схильні вважати, що ключовою характеристикою потенціалу особистості слід вважати саме мотивацію, а не інтелект і креативність. У результаті ряду спеціальних досліджень було виявлено, що люди, менш здатні, але більш наполегливі, в результаті досягають більших успіхів, ніж більш обдаровані, але менш наполегливі.
Обдарованість, що проявляється в діяльності дитини яскраво й чітко, називають явною. Завуальовану обдарованість називають латентною.
Існує й інша, дуже схожа градація – актуальна й потенційна обдарованість. Виявлену, очевидну обдарованість, замічену психологами, педагогами, батьками, називають актуальною. А обдарованість, яка являє собою лише певні психічні можливості (потенціал) для високих досягнень, але не може бути реалізована в даний момент у діяльності в силу їх функціональної недостатності, називають потенційною.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технології соціальної роботи» автора Агарков О.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Технології соціальної роботи з обдарованими дітьми та молоддю“ на сторінці 1. Приємного читання.
