Зайнятість визначається як діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.
В Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на території держави на законних підставах, а саме: громадяни, які працюють за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативної (невійськової) служби.
З метою сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості населення держава здійснює [120]:
• розробку планів і програм соціально-економічного розвитку, заходів фінансово-кредитної, інвестиційної та податкової політики, спрямованих на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, розвиток тимчасової та самостійної зайнятості, заохочення застосування гнучких режимів праці та інших заходів, що сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;
• правове регулювання у сфері зайнятості на основі дотримання законних прав та інтересів громадян і відповідних державних гарантій, подальше вдосконалення законодавства про зайнятість населення; розробку і реалізацію федеральних і територіальних програм, які передбачають заходи щодо сприяння зайнятості населення;
• створення державної служби зайнятості населення; впровадження ефективних механізмів проведення активної політики зайнятості населення, включаючи організацію та проведення спеціальних заходів щодо профілізації (розподілу безробітних громадян на групи в залежності від профілю їх попередньої професійної діяльності, рівня освіти, статі, віку та інших соціально-демографічних характеристик з метою надання їм найбільш ефективної допомоги при сприянні у працевлаштуванні з урахуванням складної ситуації на ринку праці) безробітних громадян;
• надання соціальної підтримки громадянам, визнаним у встановленому порядку безробітними.
Основним суб'єктом діяльності в сфері зайнятості є служби зайнятості.
Державним службам зайнятості відводиться різне місце в економічній і соціальній структурах різних країн, що зумовлене відмінностями соціального устрою і рівня розвитку останніх. Проте в їхній роботі є багато спільного. Як свідчить досвід, еволюція і тенденції розвитку служб зайнятості були в основному наслідком їхнього прагнення чітко визначити свою роль як інструмента політики зайнятості та забезпечити власну функціональну ефективність. Тому постійні пошуки моделей інноваційного розвитку служб зайнятості здійснювались за п'ятьма основними напрямами:
• перетворення служби зайнятості в дієву опору економічної політики країни;
• розробка та реалізація ефективних заходів активної політики підтримки зайнятості населення;
• аналіз ринку праці з метою підвищення ролі служби зайнятості як інструмента його структурних перетворень;
• створення системи ефективної співпраці з соціальними партнерами;
• визначення поля компетенції служби зайнятості у сфері формування й реалізації політики зайнятості.
Підвищення ефективності діяльності державної служби зайнятості на сьогоднішньому етапі її розвитку пов'язане також із подальшим удосконаленням змісту і технологій надання соціальних послуг суб'єктам ринку праці. Насамперед це стосується організації професійного навчання безробітних, яке щорічно проходять 180 тис. осіб, із яких працевлаштовується понад 70%. Подальше підвищення ефективності професійного навчання неможливе без прогнозування професій і спеціальностей, що матимуть попит на ринку праці.
Необхідно створити державну систему моніторингу та прогнозування розвитку професій, її ядром має стати державна служба зайнятості, спеціалісти якої, систематично й професійно спілкуючись із роботодавцями і кадровими службами підприємств, збирали б інформацію про поточний і перспективний попит на тих чи інших фахівців. Узагальнена інформація про професійно-кваліфікаційну структуру, фахові характеристики потрібних працівників дасть змогу вести профнавчання безробітних і первинну підготовку працівників, наприклад у ПТУ, з урахуванням не тільки поточного, але й майбутнього попиту на ринку праці.
Необхідно істотно підвищити ефективність засобів активного сприяння зайнятості. Це досягається через індивідуалізацію роботи з клієнтами, кожен з яких має певні особливості: наявність професії (спеціальності); життєвий і професійний досвід; рівень освіти; психологічні особливості; здібності і нахили, морально-вольові якості. Саме цим зумовлені особливості технології діяльності центрів зайнятості при наданні соціальних послуг шукачам роботи. Залучаючи клієнта в одну з програм активного сприяння зайнятості, треба виходити з того, як участь у ній безробітного сприятиме подоланню первинних перешкод у працевлаштуванні. Отже: на перше місце має ставитися питання, наскільки участь у даній програмі підвищить конкурентоспроможність безробітного на ринку праці, активізує його, нарешті, прискорить працевлаштування.
Аналіз зарубіжного досвіду з підвищення активності населення в пошуках роботи свідчить про необхідність створення системи заохочень непрямої дії. Основою цієї ідеї є заохочення осіб, що шукають роботу, до підвищення їхніх шансів отримати роботу шляхом активнішого пошуку, зокрема, налагодження прямих контактів з роботодавцями. У цьому разі особи, що шукають роботу, матимуть переваги, оскільки інформація про велику кількість робочих місць не надається громадськості.
Важливою складовою зарубіжного досвіду, який заслуговує на впровадження в Україні, є формування системи ефективного трудового посередництва та індивідуальної соціальної відповідальності людей за своє майбутнє за рахунок послуг на основі самодопомоги та їх персоніфікації.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технології соціальної роботи» автора Агарков О.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості технологій соціальної роботи у сфері зайнятості“ на сторінці 1. Приємного читання.
