Розділ «Тема 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики»

Держава в процесі формування та реалізації регіональних програм мусить застосовувати низку ринкових інструментів, за допомогою яких можна створити потужну регіональну економіку на тій чи іншій території. Одним з таких інструментів безумовно є створення вільних (спеціальних) економічних зон (ВЕЗ, СЕЗ) або зон спеціального режиму інвестування. їх функціонування пов'язується з лібералізацією й активізацією зовнішньоекономічної діяльності. Економіка вільних економічних зон має високий ступінь відкритості зовнішньому світу, а митний, податковий та інвестиційний режим сприятливий для зовнішніх і внутрішніх інвестицій. ВЕЗ активно розвиваються й функціонують переважно за кордоном, особливо в тих країнах світу, що використовують нетрадиційні методи участі в міжнародному поділі праці. Причому кожній країні властиві свої певні їх види й типи.

У наукових джерелах існує множина визначень вільних економічних зон. Найчастіше пропонується наступне визначення: вільна економічна зона – це частина території держави, на якій встановлено спеціальний правовий режим економічної діяльності й порядок застосування законодавства країни, орієнтованого на посилення зовнішньоекономічних зв'язків, насамперед за рахунок залучення іноземного капіталу [45]. Ці території можна вважати податковими "гаванями" в яких діє особливий режим господарювання та відносно сприятливий інвестиційний клімат і завдяки чому формується .місце такого регіону в міжнародному поділі праці.

При створенні ВЕЗ (СЕЗ) значну роль відіграють наступні фактори: вигідне економіко-географічне положення; близькість до державного кордону України; наявність розвиненої транспортно-комунікаційної мережі (великих транспортних вузлів, морських портів, автомобільних шляхів і залізниць міждержавного сполучення, міжнародних аеропортів, транспортних коридорів); наявність достатнього ресурсного потенціалу (корисні копалини, природно-кліматичні умови, трудові ресурси, науково-виробничий потенціал тощо); забезпеченість об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури; відсутність обмежень екологічного характеру. Країни при створенні спеціальних економічних зон орієнтуються насамперед на залучення іноземних інвестицій, передових технологій, модернізацію промисловості, підвищення кваліфікації працівників.

ВЕЗ найчастіше класифікують за такими ознаками; 1) за функціональною спрямованістю (зовнішньоторговельні; науково-технічні; торговельно- виробничі; 2) туристичні (туристично-рекреаційні) та офшорні (банківсько- страхові); 3) за взаємодією з національною економікою (інтеграційного типу); 4) за характером організації (локальні та комплексні); 5) за географічним розташуванням (зовнішні та внутрішні). Незалежно від того, до якого типу класифікації відносять ту чи іншу вільну економічну зону, мета їх запровадження полягає у наступному;

– стимулювання економічного розвитку певної галузі виробництва чи конкретної території;

– залучення іноземних інвестицій через сприятливий податковий, фінансовий та митний клімат;

– надходження на внутрішній ринок країни імпортної високоякісної продукції та засобів виробництва;

– розширення зовнішньоекономічних зв'язків країни, на території якої функціонує ВЕЗ;

– збільшення валютних надходжень, причому не тільки завдяки виключно виробничим потенціалам створеної зони, а й у сфері туризму, культури та курортної сфери [45].

Основне завдання вільних економічних зон – цілеспрямований господарський розвиток території (регіону) шляхом залучення зовнішніх інвестиційних ресурсів та активізації зовнішньоекономічних зв'язків. Цілі створення СЕЗ пов'язані з їх можливістю сприяти прискоренню темпів економічного зростання та освоєння нових технологій, насичення внутрішнього ринку високоякісними товарами.

Важливо відмітити, що природа формування вільної економічної зони, передбачає, що вона завжди відділена від країни (насамперед від її економші) митним кордоном. СЕЗ це частина території країни, на якій товари розглядаються як об'єкти, що перебувають за межами національної митної території й тому не піддаються звичайному митному контролю й оподатковуванню. Тобто найсуттєвішим є не наявність кордону, а те, заради чого ВЕЗ створюється, тобто заради надання пільг інвесторам зони.

Підприємствам, що функціонують у СЕЗ, надаються різні пільги переважно податкового характеру, які передбачають: а) зниження або відміну податків на прибуток, а дія іноземних підприємств (спільних підприємств) – на переказ прибутку за кордон; б) видачу податкових кредитів, тобто звільнення від податків з наступною їх виплатою; в) встановлення строків прискореної амортизації основних фондів; г) звільнення від мит і податків на імпортну продукцію, що надходить на територію СЕЗ для споживання, а також переробки, збору і наступного реекспорту; д) звільнення від оплати експортних мит, експортних податків, ліцензування і квотування експортної продукції, що виробляється в СЕЗ, та ін. Як правило вільна економічна зона діє на принципах валютної самоокупності.

За організаційно-функціональними особливостями науковці виділяють кілька типів вільних економічних зон, а саме; промислово-виробничі, сервісні, торговельно-складські та технічні (табл. 6.5) [32; 45].

Таблиця 6.5

Типи та види вільних економічних зон

1. Промислово-виробничі зони – в їх межах здійснюється виробнича діяльність, торговельні операції, ці зони користуються істотними податковими й фінансовими пільгами. Тут виділяють промислові, експортно-виробничі, імпортно-виробничі зони. Також функціонують зони "макіладорас" – території, де відбувається використання дешевої робочої сили, куди безмитно завозиться своя сировина і напівфабрикати, а вивозиться готова продукція чи вироби та вузли для остаточної зборки на головних підприємствах.

2. Сервісні зони, території з пільговим режимом підприємницької діяльності для фірм і організацій, що надають різні фінансово-економічні, страхові й інші послуги.

Офшорні зони (від англ, off-shore "поза берегом") – особливі БЕЗ, в яких зареєстровані підприємства не мають права здійснювати жодної виробничої діяльності тільки надавати різноманітні послуги. Офшорні юрисдикції гарантують істотні податкові пільги для компаній, зареєстрованих в них, це може бути повне звільнення від сплати всіх місцевих податків. Офшорні компанії вносять лише разовий реєстраційний збір та річний збір, ставки якого фіксовані й не залежать від комерційної активності офшорних компаній. Страхові, торговельні, рекламні, банківські, туристичні й інші компанії в офшорних зонах або взагалі не підлягають оподатковуванню, або обкладаються невеликим податком (як у Ліберії, на Багамських островах, Ліхтенштейні, Панамі, Швейцарії, на Антильських островах, тощо).

Пільговий режим в офшорних зонах визначається також відсутністю валютних обмежень, вільним вивозом прибутків, низьким рівнем статутного капіталу, відсутністю мит і зборів для іноземного інвестора. Офшорний бізнес концентрується, як правило, у банківській, страховій справі, морському судноплавстві, операціях з нерухомістю, у трастовій (довірчій) діяльності, в усіх видах експортно-імпортних операцій, у консалтингу.

Вільні банківські зони можуть існувати як самі по собі, так і в межах інших типів і видів вільних економічних зон, є територіями пільгового банківського підприємництва де діє особливий економіко правовий режим.