Розділ «9.9. Соціальний комплекс»

Курортними центрами в Україні, з унікальними бальнеологічними, кліматичними, мінеральними, ландшафтними властивостями та ресурсами, також є Миргород, Хмільник, Немирів, Сатанів, Заліщики, Гусятин, Солоний Лиман, Пуща Водиця, Конча-Заспа, Диканьське урочище, Сокілець та ін.

Проблеми рекреаційно-туристичного комплексу полягають у тому, що дана галузь України ще не повністю використовує всі наявні ресурси, порівняно низький рівень комфортності і організації відпочинку обмежує можливості розвитку міжнародного туризму. Негативно позначається на сучасному стані рекреації забруднення довкілля. Для підтримки туризму та рекреації в Україні потрібно: вкладати кошти в поліпшення екологічної ситуації і покращення якості рекреаційних природних ресурсів; розробити туристичний бренд України, активно рекламувати національні туристично- рекреаційні можливості й центри в країні та за кордоном; модернізувати готелі, бази відпочинку, курортні установи, створивши там сучасну інфраструктуру туризму й відпочинку (тим більше що приклад створення сучасного курорту міжнародного класу в Україні існує, й навіть не один: "Буковель", "Драгобрат",

"Хмільник" тощо, велика кількість приватних готелів та баз відпочинку); для залучення більшого обсягу туристів постійно здійснювати розробку нових туристичних маршрутів, облаштовувати історичні, архітектурні пам'ятки та місця перебування видатних людей; ширше розвивати сільський та зелений туризм, більш широко застосовуючи унікальні місцеві природні ресурси, фольклор, побут, історичну спадщину України; призупинити практику використання рекреаційних територій не за основним призначенням; залучати внутрішні і зовнішні інвестиції, але для цього необхідна система захисту інвестицій; зменшити перепони для підприємців та приватного туристичного бізнесу; облаштувати інженерну та комунальну інфраструктуру рекреаційно- туристичного комплексу на рівні світових стандартів.

Складовими частинами соціального комплексу є житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, торгівля і ресторанне господарство, пасажирський транспорт і зв'язок.

Житлово-комунальне господарство (ЖКГ) України – одна з важливих галузей невиробничої сфери. Воно є багатогалузевою розгалуженою структурою, що містить у собі комплекс послуг, спрямованих на задоволення першочергових життєвих (побутових) потреб населення. Житлово-комунальне господарство – це сукупність галузей, що забезпечують життя і роботу населення країни в нормальних умовах, а також постачання підприємств галузей народного господарства необхідними ресурсами води, газу, теплоти й електроенергії. Специфічною особливістю житлово-комунального господарства є територіальна роз'єднаність об'єктів цієї галузі, що потребують цілодобової надійної експлуатації, необхідності оперативного, а в ряді випадків аварійного характеру виконання робіт величезних обсягів і трудомісткості, з використанням широкого кола машин, механізмів і малої механізації різноманітного призначення. Житлово-комунальне господарство є одним зі складних і багатогранних об'єктів управління. Нині рівень розвитку житлово- комунального господарства не повністю задовольняє потреби населення, а матеріально-технічна база підприємств і організацій цієї галузі потребує розширення та удосконалення.

Згідно із даними Інтернет-журналу "Україна комунальна" за 2013 рік населенням країни сплачено за житлово-комунальні послуги 24,3 млрд. грн. (92% нарахованих за цей період сум). Серед регіонів найвищий рівень оплати за житловокомунальні послуги спостерігався у Закарпатській, Сумській, Львівській, Кіровоградській та Черкаській областях (119,2-111,6%), найнижчий – у Волинській області, у містах Києві та Севастополі (101,2-101,8%). До житлово-комунальних послуг в Україні відносять централізоване опалення та гаряче водопостачання, утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, централізоване водопостачання та водовідведення, газопостачання, вивезення побутових відходів.

Виробнича структура житлово-комунального господарства України включає більш ніж 30 видів діяльності, має у своїй системі більш 50 тисяч підприємств та забезпечує зайнятість близько 4 млн. чол. Зрозуміло, що найвищий розвиток ЖКГ отримало у містах, особливо великих.

На ефективність та результативність функціонування підприємств житлово-комунального господарства впливає його структура, яка включає:

1. Санітарно-технічні підприємства (водопровід, каналізація, санітарно- технічне очищення).

2. Підприємства міського транспорту (трамваї, тролейбуси, метрополітен та ін.).

3. Підприємства комунальної енергетики (електричні, газові, теплорозподільні мережі, освітлення, об'єкти комунальної енергетики, котельні, електростанції та теплоелектростанції).

4. Підприємства, що займаються міським благоустроєм (шляхове господарство, озеленення, вуличне освітлення та ін.).

5. Підприємства комунального обслуговування (готелі, пральні ті ін.)

Сучасне ЖКГ України характеризується високою фондомісткістю, питома вага основних фондів у загальній структурі активів підприємств ЖКГ складає 98%, галузь потребує модернізації та розвитку, вдосконалення обслуговування й управління, актуальними проблемами є низька якість наданих послуг та необгрунтована тарифна політика.

До побутового обслуговування належать в основному невеликі підприємства. Вони надають десятки різноманітних виробничих і невиробничих послуг. Серед них: сервісні центри для обслуговування та ремонту техніки, годинників, автомобілів, електроніки та ін.; фотостудії; Інтернет-салони; пральні; майстерні з пошиття та ремонту одягу й взуття; поліграфічні центри, рекламні компанії, перукарні та косметологічні заклади та ін. Розміщуються підприємства галузі повсюдно, але найбільше їх зосереджено у великих містах. Проблемами побутового обслуговування є урізноманітнення і підвищення якості послуг, культура обслуговування, пристосування режиму роботи до потреб населення.

Торгівля забезпечує пересування товарів з виробничої сфери до споживача, тобто їх реалізацію, шляхом купівлі-продажу. Якщо обмін товарами здійснюється в межах однієї країни, то торгівля називається внутрішньою, а якщо між різними країнами – зовнішньою. Крім того, торгівля поділяється на гуртову і роздрібну. Підприємства і установи гуртової торгівлі закуповують продукцію у виробників, зберігають і сортують товари, а потім пропонують її роздрібній торгівлі, звідки вона надходить до споживача.

У 2013 році загальний обсяг роздрібного товарообороту по країні склав 433,1 млрд. грн. (в 2012 році – 405,1 млрд, грн.; в 2011 – 350 млрд. грн.), з яких 36,7% припадає на: місто Київ (18,4%), Донецьку (93%) та Дніпропетровську (8,6%) області (табл. 9.39). Значні обсяги роздрібного товарообороту характерні для Харківської, Одеської, Львівської, Запорізької областей та АР Крим.

При цьому приріст товарообороту продовольчих товарів, порівняно з 2011 роком, активізувався (16,8% проти 12,7%), а непродовольчих – уповільнився (9,6% проти 13,6%). Товарооборот продовольчих товарів зріс у всіх регіонах, а непродовольчих – у 26 (зменшення лише в Закарпатській області).

В товарній структурі роздрібної торгівлі продовольчі товари складають 41,%, непродовольчі товари – 58,9% від усієї структури роздрібного товарообороту України. Найбільший відсоток у структурі роздрібного товарообороту підприємств України належить автомобілям (10,1%), бензи ну (10,5%), фармацевтичним виробам (6,6%), будівельним матеріалам (3,4%), електропобутовим приладам (2,5%). Серед продовольчих товарів найбільший роздрібний товарооборот характерний для алкогольних напоїв (6,4%), кондитерських виробів (2,9%), м'яса та м'ясних виробів (4,6%), молока (2%).

У 2013 році, на тлі продовження нарощування у всіх регіонах роздрібного товарообороту у 24 регіонах зафіксовано зменшення мережі магазинів (рис. 9.33 та 9,34) та у 23 регіонах – кіосків (по Україні – відповідно на 2,4% та 11,2%).