Розділ «2.6. Паливно-енергетичний комплекс»

Підприємства нафтопереробної промисловості зосереджені в районах видобування нафти, в портових містах, на шляхах пролягання нафтопроводів. У Прикарпатті вони розміщені в Дрогобичі, Бориславі, Надвірній, Долині, Львові. У Причорномор'ї нафтопереробна промисловість розвинена в Одеському та Херсонському промислових вузлах. У центрі України, де пролягають великі магістральні нафтопроводи, переробка нафти зосереджена у Кременчуцькому промисловому вузлі. На сході України, в районі Донбасу, функціонує один з найпотужніших у Європі Лисичанський нафтогазохімічний комплекс.

Складність подальшого розвитку нафтопереробної промисловості пов'язана з дефіцитом нафти, оскільки за рахунок власного видобування Україна може забезпечити лише 10-11 % потреби. У 2010 р. потужність українських нафтопереробних заводів становила 52 млн т, але завантажувались вони лише на 10 %, оскільки Україна не може купувати таку велику кількість нафти за високими світовими цінами. Глибина переробки нафти залишається низькою - всього 63 %, у той час як у розвинених країнах вона сягає 90%.

Для успішного розвитку нафтопереробної промисловості необхідно постійно удосконалювати системи транспортування нафти і нафтопродуктів. Для цього в Україні створені і діють Придніпровські магістральні нафтопроводи, нафтопродуктопроводи, нафтотермінали. Склалися такі напрями транспортування нафти: південний, східно-південний і західний. У районі Одеси збудований потужний термінал, звідси бере початок нафтопровід Одеса Броди. Загальна довжина нафтопродуктопроводів становить 4500 км.

Розвиток газовидобувної промисловості пов'язаний з відкриттям і освоєнням родовищ природного газу в Прикарпатському нафтогазовому районі. Уже в 1940 р. на газових промислах цього району було видобуто майже 500 млн м3 газу. Після 1945 р. газова промисловість Прикарпаття набула важливого значення як паливна база України. Центрами газовидобутку стали Дашава, Більче-Волиця, Рудки, Угерське, Битків, Опара, Косів та ін. З цього району був прокладений перший магістральний газопровід Дашава - Київ, а також ряд газопроводів міжобласного і місцевого значення. Сьогодні у Прикарпатті видобувається менше І/б газу нашої держави.

Основним і найважливішим районом газовидобутку України у наш час є Дніпровсько-Донецький. Тут видобувається 80 % газу від загальної кількості в Україні. Найбільші газові родовища природного газу розміщені у Харківській (Шебелинське, Хрестищенське, Єфремівське), Сумській (Рибальське, Качанівське), Полтавській (Солохо-Диканське), Дніпропетровській та Чернігівській областях. Найбільше із зазначених родовищ - Шебелинське, звідси прокладено магістральні газопроводи до багатьох міст України: Харкова, Києва, Дніпропетровська, Полтави, Одеси та ін.

Поступово освоюються газові родовища Причорноморського району України, передусім на півострові Крим. Експлуатуються Джанкойське, Глібівське, Аленівське, Задорненське та інші родовища. Споруджено газопровід Глібівка - Сімферополь - Севастополь з відгалуженням до Ялти, Сак і Євпаторії.

Українська газотранспортна система включає 35,9 тис. км газопроводів, 122 компресорні цехи і 1380 газорозподільчих станцій. У межах держави діє 13 підземних газосховищ, які можуть вмістити 30 млрд м8 газу. Річна пропускна спроможність газотранспортної системи становить 290 млрд м8 на вході і 170 млрд м8 на виході. Через територію України на світові ринки надходить 90 % обсягів російського експорту газу.

Аналіз розвіданих запасів свідчить, що Україна і в перспективі залишиться серед країн - імпортерів нафти і газу, потреби в яких забезпечуються власними ресурсами відповідно на 10 і 20 %. Водночас збільшення власного видобутку цих ресурсів може значно зменшити від'ємне сальдо торговельного балансу шляхом скорочення обсягів їх імпорту.

У нафтовій і газовій промисловості послідовно здійснюються структурні перетворення, спрямовані на адаптацію підприємств до нових економічних відносин. Вже розроблені і почали реалізовуватися основні напрями реформування нафтогазового комплексу України. Нафтогазовий комплекс нараховує 250 великих підприємств з чисельністю понад 230 тис. осіб. Створені акціонерні товариства "Укрнафта", "Укргазовидобування", "Чорномор-нафтогаз". Керівництво нафтогазовим комплексом здійснює національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Для задоволення потреб народного господарства в нафтопродуктах необхідно переробляти щорічно близько 30-40 млн т нафти замість 13,5-14,5 млн т. З метою збільшення надходження нафти в Україну підписано українсько-російську угоду про співробітництво у розвитку нафтогазових комплексів, на підставі якої в Україну може надходити 6 млн т нафти на рік. Створено спільну компанію "Укртатнафта". Необхідно також серйозно продумати укладення угод на поставку нафти в Україну з неросійських джерел.

Електроенергетика

Розміщення електростанцій залежить в основному від двох факторів: наявності паливно-енергетичних ресурсів та споживачів електроенергії. Розвиток електроенергетики базується на таких основних принципах: концентрація виробництва електроенергії на великих районних електростанціях; комбінування виробництва електроенергії і тепла з метою теплопостачання в міста і промислові вузли; освоєння гідроенергоресурсів з урахуванням комплексного вирішення завдань територіальної організації виробництва; розвиток атомної енергетики в районах з напруженим паливно-енергетичним балансом. Загальна потужність електростанцій об'єднаної енергетичної системи України становить 54 млн кВт.

Найпоширенішими в Україні є теплові електростанції (ТЕС). Перевагою цих підприємств є те, що вони можуть розміщуватись у будь-якому районі і вартість капіталовкладень на їх будівництво порівняно з іншими типами електростанцій значно нижча (рис. 2.4).

Основна частина електроенергії, виробленої тепловими електростанціями, зосереджена в енергогенеруючих компаніях. Найбільшою за потужністю є компанія "Дніпроенерго" (8160 МВт), до якої входять Криворізька, Запорізька, Придніпровська електростанції. Друге місце посідає компанія "Донбасенерго" (7610 МВт), до якої входять п'ять найбільших електростанцій: Зуївська, Слав'янська, Луганська, Старобешівська, Курахівська. Далі йде енергогенеруюча компанія "Центренерго" (7550 МВт), до якої увійшли Вуглегірська, Трипільська і Зміївська ТЕС. На заході України діє компанія "Західенерго" (4700 МВт), що об'єднує Бурштинську, Ладижинську і Добротвірську ТЕС.

Найважливішою характеристикою енергогенеруючих компаній є потужність. Однак в умовах кризи компанії не можуть забезпечити повне завантаження потужностей. У цьому випадку найкраща ситуація на електростанціях компанії "Донбасенерго",

Рис. 2.4. Електроенергетика

але у цієї компанії найвища частка затрат палива, оскільки електростанції використовують неякісне вугілля Донецького басейну.

Енергопостачальні компанії розміщені у кожній області, Автономній Республіці Крим і містах Києві та Севастополі. Вони є власниками електричних мереж відповідного регіону, а також ремонтних, автотранспортних та інших допоміжних підрозділів. Крім того, до складу багатьох з них входять теплоелектростанції невеликої потужності і теплоелектроцентралі.

В умовах загального дефіциту палива посилилась роль атомних електростанцій. Атомна енергетика України представлена такими станціями: Запорізькою, Південно-Українською, Рівненською, Хмельницькою. Чорнобильська АЕС у зв'язку з катастрофою, що сталася на четвертому енергоблоці в 1986 р., була закрита. У 2000-2010 рр. атомні електростанції виробляли 46-47 % електроенергії від загального її виробництва в Україні. Зростання частки виробництва електроенергії на АЕС пояснюється насамперед стабільністю їх роботи і зменшенням виробництва внаслідок дефіциту палива тепловими електростанціями. Однак, дальший розвиток в Україні атомної енергетики проблематичний, тому що в зонах радіоактивного забруднення від діючих АЕС може опинитись майже половина території держави з населенням 25 млн осіб.

Розвитку гідроенергетики в Україні сприяло створення каскаду гідроелектростанцій (ГЕС) на Дніпрі та деяких інших річках. Дніпровський каскад об'єднує такі гідроелектростанції: Дніпрогес, Кременчуцьку, Каховську, Дніпродзержинську, Канівську і Київську. Загальна їх потужність - 13,2 млн кВт. Велика гідроелектростанція побудована на р. Дністер (Дністровська). Решта ГЕС є малопотужними, їх частка у виробництві електроенергії незначна (на річках Рось, Південний Буг та ін., близько сотні електростанцій).

Перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу України пов'язані насамперед з розширенням геологічних розвідок на території районів залягання палива, а також з реконструкцією вугільного басейну Донбасу. Показниками, що характеризують енергетичне становище країни, є енерго і електроємність внутрішнього валового продукту. Так, у 2010 р. порівняно з 1990 р. енергоємність в Україні зросла в 2,5 раза, зокрема у чорній металургії вона на 45 % вище, ніж в індустріально розвинених країнах.