Розділ V. Професійні права та обов'язки адвоката. Гарантії адвокатської діяльності

Перед суспільством та адвокатами зокрема постає період адаптації кримінально-процесуального кодексу з його поки що дуже передчасними деклараціями і положеннями у зіставленні з психологією конкретного працівника прокуратури, українського правоохоронного органу, судді.

Величезну роль у перебудові психології усього корпусу названих вище державних чиновників відіграватиме саме адвокатура, цілком зрозуміло, за підтримки влади, якщо така буде виявлена. Якщо раніше в адвоката завжди залишався варіант - виправдовувати свої недбалість, лінощі, невдачу браком правових інструментів, то сьогодні вдало чи не дуже, максимально чи можна було б і трошки більше, але законодавець озброює адвоката достатнім набором засобів, щоб стати вагомим гравцем на арені судочинства в державі Україна.

Життя, здоров'я, честь і гідність адвоката та членів його сім'ї, їх майно перебуває під охороною держави, а посягання на них тягнуть відповідальність, передбачену законом.

Адвокату гарантується право на забезпечення безпеки під час участі у кримінальному судочинстві в порядку, встановленому законом.

Введення в ст. 23 Закону пп. 6 і 7 ч. і саме у такій редакції - це, безумовно, перший в історії України реальний крок до визнання державою адвокатури однією із важливих складових державної системи захисту прав, свобод та інтересів людини і як необхідної умови бездоганного функціонування інституту судової влади. Ці законодавчі новели слід розглядати і як серйозну гарантію для адвоката у його не завжди безпечній діяльності, і як вимогу Закону - відповідально, сміливо і принципово відстоювати законні права й інтереси клієнта.

Згідно з підпунктом 2 п. 1 розділу IX Закону "Прикінцеві положення" ст. 23 Закону вводиться в дію одночасно з набранням чинності Кримінально-процесуальним кодексом України.

Пункт 8 ч. 1 ст. 23 Закону забороняє залучати адвоката до конфіденційного співробітництва під час проведення оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, якщо (!?) таке співробітництво буде пов'язане або може призвести до розкриття адвокатської таємниці. У читача мимоволі виникає питання: а коли це не призведе до розкриття адвокатської таємниці, то - можна?

На наш погляд, положення було б виправданим у Законі "Про оперативно-розшукову діяльність", але ж ніяк - у Законі "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Всім зрозуміло, що адвоката, як і представника будь-якої іншої професії, під тиском компромату можна залучити до "... конфіденційного співробітництва під час проведення оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій...". Але включення такого положення в цей Закон можна пояснити лише повною відсутністю у авторів та прибічників Закону почуття етичної грані дозволеного - а звідси і помилкою Законодавця, де, на жаль, не помітили цього прикрого огріху чи погодилися з ним. Сама можливість залучити адвоката до цієї не дуже шанованої у злочинному світі діяльності (а адвокатові-захиснику доводиться постійно працювати з контингентом саме такого характеру) здатна викликати недовіру до адвокатури взагалі.

Пунктом 9 ч. 1 забороняється втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом. Оскільки в цьому пункті йдеться про спілкування адвоката з клієнтом, слід виходити з того, що між адвокатом і особою вже існує офіційна угода на виконання певної роботи, що не можливо без постійного спілкування. Хто, яким чином і за якої потреби буде встановлювати нюанси спілкування, а більш того втручатися і за якими ознаками буде виокремлюватися і визначатися службовість чи приватність спілкування... Якщо йдеться про оперативно-розшукові дії певних органів, то на це, згідно з новим КПК, потрібна санкція як мінімум прокурора області.

Забороняється внесення подання слідчим, прокурором, а також винесення окремої ухвали (постанови) суду щодо правової позиції адвоката у справі. Забороняється втручання у правову позицію адвоката.

Наступні два пункти ст. 23 Закону - 10 і 11 торкаються одного питання - ставлення посадових осіб прокуратури і суду до правової позиції адвоката у справі. Позиція адвоката - це його особистий висновок у справі щодо досягнення максимально можливого на певному етапі, виходячи з того, що є. Це результат детального вивчення матеріалів справи, аналізу і синтезу десятків надміру випуклих і старанно прихованих деталей, пропущених через власні знання і досвід.

Результат безсонних ночей, десятків консультацій з колегами і різного роду фахівцями, заглиблення у таємниці незнайомих до цього професій і ремесел. І все це з урахуванням особистості клієнта, інших учасників процесу та зважування обставин, що так чи інакше можуть вплинути на рішення суду.

Професійний адвокат, без перебільшення, особисто зацікавлений у позитивному для свого клієнта вирішенні справи, і його позиція максимально зважена і продумана. Цілком зрозуміло, що зрілість та вагомість позиції залежить від низки обставин: сумлінність, досвід, знання, рівень мислення, взаємини з клієнтом і ступінь зацікавленості самого адвоката.

Тому спроба слідчого, прокурора, судді оцінювати, а понад те втручатися в позицію адвоката, чим би такі спроби не були спровоковані, висловлюючись мовою кримінального кодексу, - замах з непридатними засобами. Заради справедливості слід зазначити, що практика аж ніяк не перевантажена випадками втручання в адвокатську позицію у справі названими у п. 11 посадовцями.

Приклад. За тридцятирічну адвокатську практику авторові цих рядків довелося лише один раз зіткнутися зі спробою секретаря райкому КПРС тиснути на його особисту позицію у справі.

Трапилося це 51 рік тому у районному центрі Олександрівка Сталінської області, куди я прибув у справі своєї підзахисної в Олександрівський райсуд для участі у судовій справі молодого лікаря Степанівської сільської лікарні Р., у якої під час прийняття пологів померла молода жінка після народження двох дітей-близнюків.

З матеріалів справи було зрозуміло, що молодий спеціаліст акушер-гінеколог зробила все необхідне, але, дійшовши висновку, що лишилася лише одна можливість - оперативне втручання, викликала з дому хірурга. Він же завідував сільською лікарнею. Але хірург, з'ясувавши стан хворої, заявив, що поїде в район за кров'ю. Коли він повернувся з району, породілля вже померла від втрати крові. Розуміючи, що вина за смерть породіллі лежить на його совісті, хірург, він же головний лікар, спрямував увесь гнів родичів померлої на молодого лікаря.

Так, у другій за ієрархією того часу газеті "Комсомольская правда" з'явилась гнівна стаття про "недбалість лікаря, через яку сталася смерть двадцятирічної жінки". За тих часів це був вирок для молодого лікаря, бо виступити проти газети такого рангу не ризикнув би жоден суддя.

Адвокатові довелося вперше виступати у справі з медичними тонкощами. Тому він власним коштом, не зважаючи на люті морози, поїхав у Сталіно і майже три дні просидів у медичній бібліотеці, вивчаючи матеріали про гінекологічно-акушерські тонкощі. Результати були беззаперечними - у випадках з артеріальним тиском хворої 40 на 60 (саме такий тиск виявився на момент виклику хірурга, за статистикою проведено) значна кількість операцій проводяться з позитивним результатом. Це стало важливим фундаментом для адвоката при відстоюванні позиції про невинуватість молодого лікаря.

Не встиг адвокат переступити поріг суду, як його запросили до судді, і той подав йому телефонну слухавку. Прокурор району просив зайти до нього на декілька хвилин (прокуратура розташовувалася у невеличкій будівлі на другому боці вулиці).