РОЗДІЛ VII. АДВОКАТ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Глава 43. Дослідження письмових доказів

Для сторін має важливе практичне значення відмежування письмових доказів від інших їх видів. Досить поширеною помилкою є визнання письмовим доказом будь-якого матеріалу, який має письмову форму. З такої точки зору, наприклад, заява свідка вважається письмовим доказом.

Оскільки закон допускає як докази тільки усні покази свідків, така заява доказової сили не має. Не може вважатися письмовим доказом і постанова загальних зборів трудового колективу, прийнята у зв'язку із розглядом справи (наприклад, про поновлення на роботі). У такому документі викладено думку колективу щодо спору, а не відомості про обставини, які мають значення для справи. Але якщо з протоколу загальних зборів вбачається, що кому-небудь з осіб, які виступили на зборах, відомі істотні для справи факти, то ця особа може бути викликана в суд як свідок.

Дослідження письмових доказів проводиться шляхом їх оголошення в судовому засіданні. Після цього вони надаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а за потреби - експертам, спеціалістам і свідкам. Суд заслуховує пояснення сторін з приводу цих доказів. Свідки, експерти та спеціалісти можуть бути допитані у зв'язку з цими документами.

Процесуальний кодекс передбачає можливість оспорювання письмових доказів шляхом заяви про сумніви з приводу його достовірності або про те, що він є фальшивим. Особа, яка подала цей документ, може просити суд вилучити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. У такому випадку справа вирішується на підставі інших доказів. Це важлива норма, яка дає можливість забезпечити процесуальну економію і не наражатись на можливі ускладнення, пов'язані з перевіркою такого доказу, це, так би мовити, "правило для розумних".

М. К. Треушніков звертає увагу на те, що "просити виключити" доказ не означає "забрати доказ назад". Д. Д. Луспеник зауважує, що ЦПК не забороняє особі, "зняти це клопотання і забрати документ назад без його залучення до матеріалів справи", і висловлює думку, що імперативна вказівка закону - "просити виключити доказ і розглядати справу на підставі інших доказів" - може негативно позначитися на судовій практиці". Далі викладено міркування про науковий спір, який останнім часом загострився, щодо встановлення об'єктивної істини у справі і зроблено висновок, що "судова практика змушена йти тим шляхом, що запідозрений у фальшивості документ не може бути усунуто з числа доказів", а, навпаки, перевіряється, досліджується і оцінюється поряд з іншими доказами, наявними у справі. З таким висновком, попри всі міркування, не можна погодитись, оскільки це є прямим порушенням вимог закону та принципу диспозитивності. Особа, яка подала документ, має право просити суд виключити його з числа доказів, і суд зобов'язаний це право забезпечити, а не обґрунтовувати протилежне міркуваннями про потребу встановлення "об'єктивної істини".

Ст. 185 дійсно не передбачає обов'язку суду перевірити такий доказ. Проте це не знімає з суду обов'язок забезпечити перевірку достовірності та допустимості доказів і без такого правила у коментованій статті у випадку, якщо особа, яка подала такий документ, не просить його вилучити з доказової бази. Для перевірки заяви про те, що документ є фальшивим, суд може за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, призначити експертизу або здійснити перевірку в інший спосіб.

Ст. 186 ЦПК є відсилочною і встановлює особливі правила стосовно дослідження в судовому засіданні особистої переписки громадян. Зміст особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб може бути оголошений і досліджений тільки в порядку, передбаченому ст. 306 ЦК України, тобто за згодою особи, яка їх направила, й адресата.

Право власності на листи та телеграми закріплюється за адресатом - особою, що їх отримувала. Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції гарантується ст. 31 Конституції. Термін "кореспонденція" (з лат. - відповідаю, повідомляю) вживається у таких значеннях: 1) листування між окремими особами або установами; 2) сукупність поштових відправлень (листів, телеграм, тощо); 3) окреме поштове відправлення (лист, телеграма тощо).

Листування - це приватна кореспонденція, яка передається поштовим зв'язком (листи, телеграми, бандеролі тощо) або електронною поштою. Телефонною є розмова між особами, яка відбувається за допомогою будь-якого телефонного зв'язку провідними чи електромагнітними системами тощо. Телеграфна кореспонденція - це повідомлення, що передаються телеграфом. Інша кореспонденція - це повідомлення, які передаються за допомогою інших, крім зазначених вище, засобів зв'язку або за допомогою комп'ютера, а також за допомогою телефаксу, електронної пошти тощо.

Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої фізичної особи, для її використання потрібна згода цієї особи. Тому "навіть у випадку, коли кореспонденція містить відомості, що можуть мати велике значення для вирішення справи, вона виключно долучається до судової справи і не оголошується на судовому засіданні. З метою охорони таємниці листування і телеграфних повідомлень особисте листування й особисті телеграфні повідомлення громадян можуть бути оголошені на відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, між якими це листування і телеграфні повідомлення відбувалися"[1].

Ч. 5 ст. 306 ЦК встановлює, що порушення таємниці кореспонденції може бути дозволено судом з метою запобігання злочинові чи з'ясування істини тільки під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Ст. 303 ЦК встановлює право особи на недоторканність і нерозголошення змісту та зовнішнього вигляду її особистих паперів (документів, фотографій, щоденників, інших записів, особистих архівних матеріалів). Слід зазначити, що не всі документи особи можуть вважатися її особистими паперами. Наприклад, не може бути визнаний особистим папером паспорт громадянина України, хоча є документом, що стосується окремої особи. Якщо особисті папери містять інформацію про особисте життя третіх осіб, то використання цих паперів допускається лише за наявності згоди цих осіб.

Таким чином, у цивільній справі для оголошення особистих паперів і кореспонденції потрібно мати згоду осіб, вказаних у ст. 303, 306 ЦК, а також інших статей глави 22 ЦК України.

Дослідження письмових доказів проводиться шляхом їх оголошення головуючим у судовому засіданні, після чого вони надаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а за потреби - експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати пояснення з приводу цих доказів або протоколу їх огляду, а також ставити питання свідкам, експертам, спеціалістам. На практиці суди досить часто не дотримуються такого порядку, реагують реплікою на прохання дати можливість оглянути документ: "Ви мали достатньо часу, щоб ознайомитись та оглянути лист" тощо. Адвокати та їх довірителі не позбавлені права наполягати на дотриманні вимог ст. 185 ЦПК і в окремих випадках заявити про свої заперечення з діями головуючого.

Глава 44. Участь у дослідженні речових доказів

Якщо письмові докази повідомляють фактичні дані своїм смисловим значенням, то предмети, які є речовими доказами, є засобом встановлення обставин, які мають значення для справи як об'єкти зовнішнього світу, що відрізняються специфічними особливостями. Як матеріальний носій цих індивідуальних рис такий предмет виступає як речовий доказ.

Особиста участь в огляді й дослідженні речових доказів сприяє виявленню їх особливостей і може підкріпити правову позицію однієї зі сторін або спростувати вимоги позивача.

Речові докази є засобом з'ясування обставин, що мають значення для справи. їх досліджують шляхом огляду в судовому засіданні. Не у всіх випадках правильна оцінка якостей та ознак предмета може бути зроблена судом і особами, які беруть участь у справі. Якщо дослідження речових доказів пов'язане з потребою одержати висновок експерта, їх пред'являють останньому. Свідкам речові докази пред'являють тоді, коли вони пов'язані з їхніми показами. У випадку, коли щодо речових доказів потрібне пояснення спеціаліста, їх дають йому для ознайомлення.

Особи, яким пред'явлено речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з оглядом. Ці заяви заносять до журналу (протоколу) судового засідання.