РОЗДІЛ VII. АДВОКАТ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Для роз'яснення і доповнення висновку експерту ставлять запитання. Коментована стаття встановлює послідовний і логічний порядок запитань, за яким першою ставить запитання особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим ставить питання позивач і його представник.

Суду варто звикати до нової ролі, яка спирається на європейський правовий досвід. Суд має відігравати у процесі дещо пасивну роль, він меншою мірою суб'єкт судового слідства, ніж це було за Кодексом 1964 р. Його завдання - організувати такий "процес, в якому особам, які беруть участь у справі, були б створені всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав"[3]. Саме тому коментована стаття передбачає, що суд має право з'ясовувати суть відповіді експерта на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання експерту після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі.

Новий ЦПК, встановлюючи такий порядок, по суті робить неодмінною участь у процесі кваліфікованих представників (адвокатів, юрисконсультів тощо). Проте практика засвідчує, що не у кожній справі беруть участь адвокати, юрисконсульти. А це неминуче змусить суд бути активнішим, ніж це закладено у Кодексі, а нерідко і відступати від ролі пасивного спостерігача, якого переконують в істинності фактів, що ним розглядаються[4]. Якщо у справі беруть участь сторони, які не мають юридичної підготовки, не володіють відповідним арсеналом доказування, методиками допиту свідків і експертів, то процесуальна активність суду неминуче зростатиме.

Якщо експерт виклав письмово і підписав роз'яснення та доповнення до висновку, то їх приєднують до справи. Такі доповнення і роз'яснення мають бути оголошені судом чи експертом.

Глава 46. Консультації спеціаліста

Введення в процес такої процесуальної фігури, як спеціаліст - це крок до гармонізації українського процесу з європейською практикою. Коментована стаття передбачає, що під час дослідження доказів суд може скористатися усними консультаціями або роз'ясненнями спеціалістів. Процесуальне становище спеціаліста за Кодексом 1964 р. чітко не було врегульовано, але його присутність і необхідність була очевидною. Верховний Суд в одній зі своїх постанов рекомендував судам залучати спеціалістів у складних справах, які стосувалися податкових відносин. У новому Кодексі спеціаліст одержав більш чіткий і зрозумілий статус. Наприклад, суд має право провести огляд і дослідження письмових доказів у місці їх зберігання. Але для "дослідження" документів нерідко потрібна участь відповідних спеціалістів у сфері бухгалтерського або податкового обліку. Така діяльність в судах мала місце. Це не експертиза. Адже тут не дотримується спеціальна процесуальна форма, не проводяться спеціальні досліди, експерименти тощо. Суду надається науково-технічна допомога. Таких спеціалістів іменували у судах "свідками". Ці дії називають фактичною процесуальною діяльністю, яка має місце у тих випадках, коли зміни процесуального закону не встигають за розвитком суспільних відносин[1]. Фактична поява такого роду відносин сприяла закріпленню норми про спеціаліста у новому ЦПК.

Порядок допиту спеціаліста такий само, як і порядок допиту експерта. Роз'яснення та консультації спеціаліста не зараховано статтею 57 ЦПК до доказів. Вони тільки допомагають суду розібратися в тих чи інших питаннях, аби суд міг зробити певні правові висновки.

Глава 47. Промова адвоката у судових дебатах. Репліка

Глава 48. Судове рішення

Рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголошуються негайно після закінчення судового розгляду прилюдно. Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частини рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням.

Відповідно до п. 9 ст. 6 ЦПК у випадках, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні, таке рішення прилюдно не оголошується. Особи, які беруть участь у справі, а також ті, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи обов'язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи.

У цьому випадку може викликати сумніви питання про те, що мають право на отримання в суді усної або письмової інформації і особи, які не брали участі у справі. Це питання потребує додаткового вивчення і, можливо, відповідної корекції у законі. У літературі наголошувалось, що така норма може вступити у протиріччя з Конвенцією про захист прав людини та основних свобод. Ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції передбачає, що судове рішення у справі оголошується публічно. Так, у справі "Кемпбелл і Фелл проти Об'єднаного королівства" суд (судове рішення від 28 червня 1984 р.) визнав порушення державою ч. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з відсутністю публічного оголошення рішення. В рішенні наголошувалось, що в кожному конкретному випадку форма публічного оголошення рішення відповідно до внутрішнього права держави-відповідача може здійснюватись з урахуванням мети п. 1 ст. 6 у цьому контексті, тобто з урахуванням потреби у забезпеченні контролю суспільства над судовою владою для збереження і гарантій права на справедливий розгляд[1].

Справа, яка розглядається у закритому судовому засіданні, може зачепити права, свободи чи обов'язки осіб. Вони мають право оскаржити таке рішення. Але для цього їм потрібна інформація про рішення суду,

З другого боку, у випадку прийняття рішень про усиновлення потрібно зберегти таємницю усиновлення. У такому випадку слухання справи слід здійснювати в закритому судовому засіданні (ст. 226 Сімейного кодексу). Певну рівновагу різних інтересів має відшукувати судова практика.

"Рішення суду першої інстанції має властивість незмінності, тобто суд, який постановив рішення, за загальним правилом не може сам скасовувати або змінювати рішення".

Однак помилки технічного характеру, явні описки чи арифметичні помилки суд може виправити з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі. Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні, про що постановляється ухвала. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання. їхня неявка не перешкоджає розглядові питання про внесення виправлень. Ухвала про внесення виправлень у рішення може бути оскаржена окремо від рішення суду (ст. 293 ЦПК).

Ще одним способом виправлення недоліків рішення суду є постановлення додаткового рішення.

Додаткове рішення суд постановляє за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з ініціативи суду. Питання, з яких суд постановляє додаткове рішення, визначено в пунктах 1 4 ст. 220 ЦПК. Цей перелік є вичерпним. Закон визначає і строк, протягом якого може бути постановлено додаткове рішення, - до вступу рішення у законну силу.

Відповідно, і строк для апеляційного оскарження починає відраховуватись після постановлення додаткового рішення.

Важлива умова додаткового рішення полягає в тому, що воно може прийматись тільки на підставі обставин, встановлених судом під час розгляду і вирішення справи. Додаткове рішення не може стосуватись питань, які не були досліджені в судовому засіданні. Суд ухвалює додаткове рішення в судовому засіданні з повідомленням сторін, але їх присутність не є обов'язковою. Відмова в ухваленні додаткового рішення може бути оскаржена (ст. 293 ЦПК). Додаткове рішення оформляється у вигляді окремого процесуального документа.