РОЗДІЛ XVIII. ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМНИХ ОСІБ

Україна поширила на іноземців та осіб без громадянства національний правовий режим (ст. 26 Конституції), зокрема й у сфері цивільного судочинства, але з особливостями, які закріплено у законодавстві України та міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою і які належать до джерел міжнародного цивільного процесу.

У ст. 1 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземцями визнаються громадяни - особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства - особи, які не належать до громадянства будь-якої держави. Іноземними юридичними особами є такі підприємства та організації, які засновані за межами України за законами тієї країни, де вони створені.

До внутрішнього законодавства, в якому закріплено норми міжнародного цивільного процесу, належить, зокрема, Закон "Про міжнародне приватне право". Цим законом передбачено автономію волі - принцип, згідно з яким учасники правовідносин з іноземним елементом можуть здійснити вибір права, що підлягає застосуванню до відповідних правовідносин. Цивільна правоздатність і цивільна дієздатність особи визначається її особистим законом. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними та юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою. Ч. 1 ст. 2 ЦПК передбачає, що у розгляді справ слід керуватись поряд з цим Кодексом також і Законом "Про міжнародне приватне право". Правовий статус іноземної фізичної особи визначається за законами країни, громадянином якої є ця особа або в якій вона постійно проживає.

Іноземними юридичними особами є підприємства та організації, які засновані за межами України за законами свого місцезнаходження. Правовий статус іноземної юридичної особи визначається за законом країни, де створено юридичну особу. Норми ЦПК щодо правоздатності, дієздатності та процесуального становища осіб, які беруть участь у справі, а також інші права та гарантії поширюються на іноземців, незалежно від того, чи передбачені рівнозначні права для громадян та юридичних осіб України.

Представниками цих осіб можуть бути особи, зазначені у ст. 40 ЦПК (у цьому випадку - Укрінколегія), немає якихось переваг перед іншими особами. Оформлення документів на представництво здійснюється у порядку ст. 42 ЦПК. Якщо особі видається іноземна довіреність, то вона має бути належним чином легалізована консульськими або дипломатичними службами України. Консульська легалізація - засвідчення консулом своїм підписом і печаткою автентичності підписів на документі або акті, складеному в межах його консульського округу та затвердженого місцевою владою. Отже, документ завіряється спочатку в уповноваженому органі держави походження документів, а потім легалізується в консульській установі України у цій державі. Іноземний документ може бути завірений також у дипломатичному представництві або консульській установі держави, на території якої видано документ, а потім легалізовано в консульському управлінні Міністерства закордонних справ України.

Замість легалізації офіційних документів консульськими чи дипломатичними службами може бути проставлено апостиль для тих, хто приєднався до відповідної конвенції (Гаага, 5 жовтня 1961 р.). "Апостиль - це спеціальний штамп розміром 10><10. Він засвідчує справжність підпису особи, що підписала документ, і автентичність відбитку печатки або штампа, яким скріплений документ". Україна приєдналася згідно із Законом від 10.01.2002 № 2933-11 "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів". "Заперечення проти приєднання України до вказаної Конвенції висловлено Федеративною Республікою Німеччина. Тому, згідно зі ст. 12 Конвенції, на території України суди не приймають документи, завірені апостилем, що виконані в цій країні, а продовжує застосовуватись вимога дотримання процедури консульської легалізації".

Відповідно до ст. 4 Конвенції заголовок Apostle має бути написано французькою мовою. Інші варіанти апостилю можуть також прийматись, якщо такий апостиль є впізнаваним і проставлений відповідно до вимог Конвенції. В Україні апостиль проставляється на документах, які виходять від органів судової влади, прокуратури, органів юстиції, а також на адміністративних документах, документах про освіту та документах, оформлених нотаріусами, для їх використання на території інших держав. Нелегалізований документ (зокрема довіреність) не може доказуватись іншими засобами доказування і є по суті нікчемним. "Розглядаючи спори за участю іноземного елементу, суди здійснюють процесуальну діяльність у межах національного процесуального законодавства або, як зазначають, у межах закону суду (Lex fori)".

Підсудність таких справ визначає Закон "Про міжнародне приватне право" у ст. 75-78 визначає загальні правила підсудності, зокрема:

Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що під час провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у ст. 76 цього Закону.

Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою (принцип автономії волі) підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст. 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;