РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА РОЗРОБЛЕННЯ ПРАВОВОЇ ПОЗИЦІЇ У СПРАВІ

Глава 1. Передумови права на пред'явлення позову

Перш ніж приступити до підготовки матеріалів до суду, слід вирішити ключове питання: чи можна позитивно вирішити справу в суді, чи обґрунтовані вимоги, які ставляться.

"Висновок правової позиції - результат дослідження документів, які стосуються справи. Значення для справи мають тільки юридичні факти, тобто факти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин".

Позиція у цивільній справі - це результат, якого хоче домогтися особа або її представник, лінія поведінки в суді, розроблена і спрямована на досягнення позитивного результату. Правова позиція містить дві основні складові: законність вимог або спірного інтересу та можливість довести в суді ці вимоги[1].

Іноді висновок про наявність чи відсутність позиції, а відтак і про можливість досягнення бажаного результату скласти неважко. Наприклад, право позивача оформлено борговою розпискою і строк платежу вже настав.

Проте є справи складніші, де належить: встановити фактичний склад вимог або заперечень довірителя, визначити докази, потрібні для підтвердження фактів, які підлягають доказуванню, чи є вони в наявності, де можна їх одержати і в який спосіб визначитись з нормою закону, яка регулює спірні правовідносини сторін, чи не пропущена позовна давність, чи є поважні підстави для поновлення пропущеного строку, чи є можливість компромісу сторін, провести аналіз процесуального становища учасників справи.

Початкові відомості про зміст відносин сторін і характер спору може бути одержано з ознайомлення з документами особи. Однак така інформація буде однобічною, і навіть ретельна перевірка цих матеріалів може виявитися недостатньою для об'єктивного висновку про перспективи судової справи.

Для позову мають значення тільки юридичні факти, тобто факти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Лише такі факти може бути покладено в обґрунтування вимог або заперечень. "Одержаний у результаті аналізу матеріалів справи фактичний склад порівнюється з умовами правової норми. У такий спосіб уточнюється склад фактів, що може призвести до потреби звернутися до іншої норми права або взагалі відмови від її застосування"[2].

Гр. Н. звернулася за допомогою до адвоката з проханням витребувати речі, які вона передала на зберігання. Н. повідомила, що терміново виїхала у відрядження. Ключ від квартири вона, як і завжди, передала сусідці, прохаючи її одержувати кореспонденцію та доглядати за квартирою. Про від'їзд гр. Н. повідомила і своїх родичів. Повернувшись з відрядження, вона виявила пропажу деяких речей (годинника, кількох золотих прикрас на суму 2 тис. грн.).

Сусідка заявила, що доля речей їй невідома. Родич, який навідався до квартири за час відсутності Н., підтвердив, що цих речей у квартирі він не бачив. За таких обставин адвокат вирішував питання про обґрунтованість вимог Н. і можливість їх захисту в судовому порядку.

Передусім було перевірено можливість відповідальності сусідки, виходячи з договору зберігання. Така вимога потребує встановлення як підстави фактів, які б засвідчили укладення договору про передачу майна та прийняття його на тимчасове зберігання. Ст. 937 ЦК України передбачає, що такий договір укладають у письмовій формі. Вказівку закону у справі Н. не було дотримано, що позбавляє сторону права посилатися у підтвердження угоди на свідків. Письмових доказів укладення договору не надано. Обіцянка доглянути за квартирою не означає прийняття сусідкою речей на зберігання із зобов'язанням доглядати і зберігати їх як свої. З аналогічним проханням Н. зверталась і до своїх родичів.

Подальшим кроком була спроба перевірити можливість захисту прав Н. шляхом пред'явлення позову про витребування речей із чужого незаконного володіння (ст. 50 Закону "Про власність"). Підставою віндикаційного позову є факт перебування спірних речей у володінні відповідача. Сусідка заперечує факт знаходження речей у неї. Гр. Н. також підтвердила, що відсутніх речей у сусідки не бачила.

Тоді адвокат з'ясував, чи є можливість відшкодування шкоди. Відповідно до ст. 1166 ЦК достатньо встановити факт спричинення шкоди даною особою та виявити причинний зв'язок її дій з цим результатом. Відсутність вини має довести відповідач. Але з пояснень Н. неможливо дійти висновку про протиправні дії сусідки. Відсутній і причинний зв'язок, унаслідок чого ст. 1166 ЦК України не може бути застосовано.

Таким чином, послідовний аналіз кількох правових норм не дав задовільного результату для вирішення питання. Відчувався брак фактичного матеріалу для обґрунтування позовних вимог по кожній з юридичних конструкцій. За таких умов адвокат дійшов до висновку, що у справі відсутня матеріально правова позиція для звернення в суд.

Гр. С. звернувся за допомогою у питанні про поновлення на роботі. У наказі про звільнення не було посилання на норму закону, за якою його звільнено. Водночас містились відсилки до наказу про ліквідацію відділу, начальником якого був. гр. С. Опитуванням встановлено, що наказ видано у день звернення гр. С. до лікаря і поміщення його в лікарню з діагнозом "гіпертонічний криз". Так була встановлена основна підстава для поновлення на роботі. Вона давала можливість поновлення гр. С. на попередній роботі у відділі, який вже ліквідовано.

Відповідач мав можливості залучити до участі у справі кращих спеціалістів університету, які швидко виявили очевидність порушення і рекомендували видати наказ про поновлення С. на роботі. Наказ було видано, проте з формулюванням: "вважати С. таким, що поновлений на роботі". Це не вирішувало його проблем. С. поновлювався на посаді, якої вже не існувало, не вирішувалося питання про компенсацію за вимушений прогул і моральну шкоду.

Під час перевірки питання про згоду профспілкового комітету на звільнення було виявлено, що згоду начебто надано в день звільнення. Водночас телеграмою С. викликався повторно на засідання профкому, яке мало відбутися 1 березня 2002 р. Це давало підстави для висновку, що засідання профкому проведено з порушенням встановленого порядку, за відсутності С. на засіданні, у зв'язку з чим члени профкому викликали його повторно.

Подальший аналіз обставин справи прояснив, що С. упродовж кількох років був головою профкому, а отже, на нього поширювались гарантії такої діяльності, які відповідачем було порушено (ч, 4 ст. 252 КЗпП України).

Справа ускладнювалась тим, що на запит адвоката документи не надавалися. Тільки після звернення із самостійною, окремою скаргою в суд на неправомірні дії з ненадання документів частину їх було надано[3]. Водночас адвокат підготував і надав суду клопотання про витребування відповідних документів безпосередньо судом. Тексти запитів суду та підготовлені проекти ухвал про забезпечення доказів суд не прийняв (це, мовляв, робота самого суду).