РОЗДІЛ VI. СКЛАДАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ

Глава 23. Загальні вимоги

Ознайомившись з основними положеннями цивільного процесу, особа може приступити власне до підготовки процесуальних документів. "Проведена робота щодо відбору, дослідження, оцінки фактів і доказів, уточнення правової позиції та з'ясування лінії спору знаходить своє об'єктивне відображення у письмовій формі - позовній заяві або поясненнях у справі"[1]. Саме у позовній заяві адвокат ставить "завдання" передсудом, визначає загальну спрямованість справи. Ознайомившись із вдало складеним процесуальним документом, суддя одразу може усвідомити для себе суть спору, ті вузлові точки лінії спору, з'ясування яких дають йому можливість переконатися у правомірності правової позиції сторони і вийти на рішення.

У перекладі з латинської слово означає "свідчення", "доказ". Але цей термін у законодавстві застосовується непослідовно і не має єдиного значення. Так, у цивільному процесі термін "документ" вживається у широкому розумінні (ст. 7): "судові документи складаються державною мовою", й у вужчому значенні - "документи, що посвідчують повноваження представників", "залишені без розгляду документи, що подані після закінчення процесуальних строків" (ст. 72). Існує низка загальних вимог до оформлення та використання документів.

Зміст документа складається з реквізитів, тобто обов'язкових елементів. Головним реквізитом є текст юридичного документа. Текст має бути достовірним, інформативним, послідовним і грамотно викладеним. Крім тексту документ має супровідні реквізити. Одним з таких є підпис уповноваженої особи, що індивідуалізує документ, посвідчуючи особу, від якої виходить. Окремі документи не містять такого реквізиту (касові чеки, проїзні залізничні документи тощо). Залежно від виду документа він може мати штампи, гриф (наприклад, "конфіденційно"), захист від фальсифікації, номер і дату, адресу документа, печатку. "Процесуальний документ має відрізняти чіткість формулювань, ясність і логіка викладу, діловий стиль"[2] та посилання на закон.

Щодо достовірності документа вимогами є не лише те, що він має бути цілком вірним, точним, не викликати сумніву, а й те, що його зміст має базуватися на точно встановлених обставинах, які переконливо підтверджують викладене у тексті. "Кожна зазначена в документі обставина має бути обґрунтована доказом і нормою закону"[3].

Щодо послідовності вимогами є такий виклад, коли один висновок логічно випливає з іншого. Як правило, послідовність розуміють як певну низку подій у часі. І дійсно, це полегшує сприйняття подій та контроль за викладом обставин. Що стосується юридичних документів, то вимога послідовності містить певний лад і систематичність, відсутність суперечливих тверджень та відповідність певним завданням і вимогам, які викладено у законі щодо такого документа. Деякі автори наголошують на потребі дотримуватись принципу: "головні й найважливіші питання висвітлювати на початку документа, щоб привернути увагу до головного та наступних положень документа".

Для адвоката важливим є те, як сприймає той чи інший документ суд. Судді - люди, які з огляду на професію змушені читати велику кількість документів і звикли вирізняти найголовніше, відкидаючи неістотні деталі. Тому документ, який спрямовано до суду, має враховувати особливості його оцінки суддями, які не люблять зайвих деталей, підкреслень, знаків оклику, розтлумачений очевидних для них положень закону ("суддя знає право"),

фоні ямі в, коментарів від себе. Викласти текст з граничною стислістю і чіткістю - велике мистецтво, якому адвокат має вчитися все життя. Ніщо так не дратує суддю, як зайва багатослівність. Недопустиме також пересмикування фактів і підміна понять, що часом трапляється у практиці адвокатів.

Глава 24. Складання позовної заяви

Більшість цивільних справ вирішується у порядку позовного провадження. Таким чином, позовне провадження — основний вид цивільного судочинства, який встановлює найбільш широкі правила судового розгляду. Пред'явлення позову, як і звернення до суду із заявою у непозовних провадженнях, є складовою більш широкого конституційного права — права на звернення до суду за захистом. Позовне провадження є універсальним за юридичною природою. Поняття позову є одним із найбільш спірних у правовій літературі. Це зумовлено наявністю кількох концепцій поняття позову.

Поняття позову в матеріально-правовому і процесуально-правовому сенсі. Позов у процесуальному сенсі - звернення в суд першої інстанції з вимогою про захист своїх прав та інтересів, тобто як засобу відкриття цивільного процесу. Позов у матеріальному сенсі — право на задоволення своїх позовних вимог. У цьому аспекті поняття позову вживається у розумінні здатності володільця матеріального суб'єктивного права до примусового здійснення його через суд. З цим нерозривно пов'язаний і пропуск позовної давності, що тягне за собою втрату права на позов у матеріально-правовому сенсі.

Деякі спеціалісти (А. Ф. Клейнман, А. А. Добровольський та ін.) розглядали позов як єдине поняття, яке складається з двох сторін: матеріально-правової та процесуально-правової. Процесуально-правова сторона позову - це вимога позивача до суду про захист його права. Матеріально-правова сторона позову — це вимога про захист матеріального права або інтересу.

К.С. Юдельсон, В. М. Семенов, К. І. Комісаров розглядали позов як категорію цивільного процесуального права. Домінуючим поглядом серед процесуалістів нині вважається позиція, що позов є поняттям та інститутом цивільного процесуального права, а тому він не може бути таким подвійним матеріально-процесуальним інститутом. "Умови пред'явлення позову і сама можливість порушення справи в суді в порядку позовного провадження обумовлені обставинами тільки процесуально-правового порядку, у зв'язку з чим позов точніше може бути охарактеризований як категорія винятково цивільного процесуального права".

Проте існує і протилежна думка."Позов у цивільному судочинстві - це вимога заінтересованої особи до суду про здійснення правосуддя у цивільних справах на захист прав та інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою. Вимога позивача до відповідача (матеріально-правова складова позову) хоч і має допроцесуальний характер, виникає ще до відкриття провадження у справі, але тільки з відкриттям справи у суді набуває цивільно-процесуального характеру. Процесуально-правова складова позову - це вміщена у ньому вимога до суду про захист права зі спірних правовідносин"[1]. Невеликий екскурс у різні погляди на позов потрібен для того, щоб усвідомити, що поняття позову залишається предметом дискусій і для практичної діяльності вирішального значення не має.

Більш важливим і актуальним є з'ясування таких елементів позову, як предмет позову, підстава позову (у деяких випадках можна говорити про зміст позову). Елементи позову є головним критерієм у визначенні тотожності позовів. Якщо не збігаються сторони, предмет або підстава позову (наприклад, з'являються нові юридичні факти у підставі позову), то неможливо говорити про тотожність позовів, і позивач може знову звернутися до суду з вимогами. "Предмет і підстава позову визначають межі предмета доказування, межі судового розгляду".

Предмет позову - вимоги позивача до відповідача, наприклад, про визнання права на майно, поновлення на роботі, відшкодування шкоди тощо.

Предметом позову є та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої він просить ухвалити судове рішення (зміст позовних вимог - п. З ч. 2 ст. 119 ЦПК України)[2].

Слід розрізняти предмет позову і об'єкт позову, щодо якого заявляється позов. Щодо об'єкта спору можуть бути заявлені різні позови. Наприклад, стосовно житлового будинку або квартири можуть бути заявлені позови: про визнання права власності на будинок, про вселення до будинку (квартири), про усунення перешкод у користуванні будинком, про вилучення будинку (квартири) з опису, про перехід прав покупця будинку на співвласника тощо.

Право визначення предмета позову належить позивачу, який сам обирає спосіб захисту свого права.