РОЗДІЛ XVI. ПРО ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ В УКРАЇНІ

Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню

Згідно з п. 1 ст. 390 ЦПК як підстава для визнання і виконання рішення іноземного суду, що підлягає обов'язковому виконанню, є наявність міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою, або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc (тобто для цього випадку) з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.

Допущення взаємності є виправданим з точки зору взаємної ввічливості в міжнародних правових відносинах, оскільки навіть за відсутності договору воно допускає виконання іноземного рішення за умови відповідності певним вимогам національного законодавства і дотримання певної юридичної процедури. Розрізняють повну та часткову взаємність, коли в її основі лежатиме виконання не всіх, а значної групи судових рішень іноземної держави. Крім того, слід розрізняти процесуальні та матеріально-правові передумови взаємності. З одного боку, правило взаємності має матеріально-правове значення, відображаючи можливість застосування іноземного права у діяльності судів. З другого боку, взаємність є результатом діяльності іноземного суду, який може допускатись до виконання на території України. "Розрізняють повну і часткову взаємність. В останньому випадку в основу покладено можливість виконання не всіх, а значної групи судових рішень іноземної держави"[1].

У деяких країнах можливе визнання рішення іноземного суду, якщо воно відповідає принципам національної судової системи, без міжнародного договору і за відсутності взаємності (ст. 1498, 1499 ЦПК Франції). Тобто застосовується екзекватура - надання рішенню іноземного суду сили рішення своєї держави, зокрема і можливості його примусового виконання. Для надання екзекватури не вимагається взаємності з боку іноземної держави, але потрібно, щоб іноземне рішення за правом держави, судом якої воно було ухвалене, підлягало примусовому виконанню.

У більшості міжнародних договорів закріплено саме таке визнання та виконання рішень іноземних судів, яке знайшло своє відображення у коментованому розділі VIII Кодексу. У результаті визнання судового рішення його дія поширюється на територію України з такими самими наслідками, які виникають у результаті набрання чинності рішенням, ухваленим судами України.

Слід мати на увазі, що ані ЦПК, ані ст. 11 Закону "Про міжнародне приватне право" не передбачають механізму з'ясування наявності взаємності. За інформацією слід звертатись до МЗС України, яке на підставі ч. 2 ст. 17 Закону "Про міжнародні договори" може надати такі дані817.

До рішень іноземних судів належать власне рішення іноземних судів, мирові угоди, затверджені судом, рішення судів у кримінальних справах у частині, що стосується відшкодування шкоди, заподіяної злочином, рішення судів про накладення арешту на майно, з метою забезпечення позову. Окремо слід розглянути питання про можливість застосування судового наказу, виданого іноземним судом. Видача судового наказу практикується в Росії, Казахстані, Азербайджані й у деяких інших державах.

Спрощена процедура одержання судового наказу дає підстави для сумніву про можливість його застосування як рішення суду в міжнародних відносинах у зв'язку із спрощеністю правової процедури його видачі. Згідно зі ст. 95 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення. Чи достатньо такого формального визначення - у кінцевому рахунку, покаже судова практика та подальший напрям її можливого розвитку. Вважаю, що визнавати судовий наказ повноцінним судовим рішенням, яке підлягає застосуванню як рішення іноземного суду, немає достатніх підстав. За тим винятком, коли у міжнародному договорі це питання спеціально обумовлено.

Єдиний порядок визнання і виконання рішень її учасниками встановлює Мінська конвенція держав - учасниць СНД, укладена 22 січня 1993 р. Саме вона стала нормативною базою у двосторонніх міжнародних договорах за участю України. Міжнародні договори про правову допомогу поширюються лише на учасників цього договору, а за наявності між учасниками багатостороннього і двостороннього договорів мають застосовуватися насамперед двосторонні договори, а багатосторонні - у вирішенні лише тих питань, які не охоплені цими двосторонніми договорами.

Рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним чинності. Що стосується рішення про стягнення періодичних платежів, то воно може бути пред'явлено до стягнення протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

Приклад. К. звернулася з клопотання про дозвіл на примусове виконання на території РФ рішення іноземного суду від 15 січня 1993 р. про стягнення аліментів на дитину, 1991 р. ухвалою суду у дозволі на примусове виконання на території РФ було відмовлено на тій підставі, що К. звернулася з клопотанням у 1998 р., тобто по закінченню встановленого трирічного строку. Рішення було скасовано у зв'язку з тим, що не врахований характер і смисл рішення про стягнення аліментів. Хоча цей приклад не стосується застосування українського процесуального законодавства, пледи": можливість зрозуміти суть права на звернення у разі стягнення періодичних платежів. Якщо б це було в Україні після 1 вересня 2005 року, то заборгованість за останні три роки була б погашена і К. одержала б право на примусове виконання рішення за мінусом погашених трьох останніх років.

Падання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.

Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або його місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу розглядається судом за місцезнаходженням майна.

Суд у розгляді клопотання перевіряє його відповідність встановленій формі та змісту і наявність підстав для визнання та виконання рішення.

Адвокатам, юристам, які надають правову допомогу, слід пам'ятати, що відповідно до п. 5 ст. 293 ЦПК відкриття провадження з недотриманням правил підсудності може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Ст. 393 ЦПК визначає порядок звернення до суду з клопотанням. Передбачено, що до суду звертається безпосередньо стягувач. Клопотання може бути подано й у іншому порядку, якщо такий порядок встановлено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

У випадках, коли міжнародними договорами передбачено подання документів через органи державної влади (наприклад, Міністерство закордонних справ або Міністерство юстиції України), то суд приймає таке клопотання тільки у випадку, якщо воно надійшло через цей орган державної влади.

Україна проголосила себе правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції (ст. 7 Закону "Про правонаступництво України"). З підстав Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів вони залишаються в силі для України.

Деякими з цих договорів передбачений інший, дипломатичний порядок зносин між державами у питаннях виконання судових рішень і доручень. Він полягає в тому, що суд держави звертається через своє міністерство юстиції до свого міністерства закордонних справ, яке через своє дипломатичне представництво чи консульську установу в іноземній державі звертається до відомства іноземних справ цієї держави з відповідною нотою. Відомство іноземних справ надсилає дане доручення до органів юстиції своєї держави з пропозицією виконати певні дії Учасниками цієї Конвенції, що передбачає такий порядок зносин, є Австрія, Бельгія, Ватикан, Данія, Єгипет, Ізраїль, Іспанія, Італія, Ліван, Люксембург та ін. Такий дипломатичний порядок зносин у питаннях правової допомоги і правових відносин залишається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.