Розділ «Стаття 320. Окрема ухвала апеляційного суду.»

Апеляційна скарга на рішення Дніпровського районного суду м. Києві від 25 серпня 2005 р.

Рішенням від 10 серпня 2005 р. Дніпровський районний суд задовольнив позовні вимоги Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації про виселення Сідляренка В. Д. разом з його сином, хворим на тяжку душевну хворобу, з квартири № 204 ЖБК "Автотранспортник-10" в м. Києві, вул. Радянська, 42/10 та визнання ордеру недійсним. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення вважаємо незаконним і таким, що порушує права власності, гарантовані статтею 41 Конституції України.

1. Про незаконність і необґрунтованість рішення.

Суд належно не з'ясував предмет судового розгляду і допустив неповноту судового слідства.

Заявлено позов про визнання недійсним ордера, виданого Сідляренку В. Д. на кооперативну квартиру. Отже, основним предметом спору є питання вступу в чергу на одержання кооперативної квартири та вступу до кооперативу. Після прийняття Сідляренка В. Д. в члени кооперативу у нього виникло право на одержання трикімнатної кооперативної квартири. Надання ордера на кооперативну квартиру є похідним від основного питання справи - законності прийняття в члени кооперативу. Суду потрібно перевірити, чи правдивими були надані Сідляренком відомості при вступі на кооперативний облік, а також при вступі в кооператив. Які документи і відомості надавав Сідляренко при вступі на кооперативний облік і чи відповідали вони дійсності, суд не перевірив належним чином.

Суд неповно з'ясував обставини справи і цю неповноту пояснював тим, що ні Головне управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, ні третя особа - ЖБК

"Автотранспортник-10", не надали документи, на підставі яких саме рішень та розпоряджень Сідляренко В. Д. із сім'єю в складі чотирьох осіб був направлений та прийнятий в члени кооперативу "Автотранспортник-10".

Відповідно до закону, кожна сторона має довести обставини, на які вона посилається. Основний (первісний) позивач посилається на те, що Сідляренко В. Д. є членом кооперативу "Автотранспортник-10", а також те, що він подав неправдиві відомості, які були підставою для прийняття Сідляренка В. Д. у члени кооперативу. Таким чином, у предмет доказування входять обставини, які пов'язані із вступом Сідляренка до числа членів кооперативу, а також оцінка документа, в якому містяться неправдиві відомості. Такого документа у справі немає. Та його і не було. Жодних відомостей, які б не відповідали дійсності, Сідляренко В. Д. не надавав. Не витребувавши від первісного позивача та третьої особи цих документів, суд допустив неповноту судового слідства та невірно з'ясував фактичні обставини справи.

Вину Сідляренка В. Д. суд угледів у тому, що він не подав документів про зміну складу його сім'ї. Таких документів від нього ніхто не вимагав. Тобто вину відповідача вишукують в тому, що він зайняв пасивну позицію і після того, як став членом кооперативу, не повідомив про зміни у складі сім'ї. Однак законодавство вимагає документального підтвердження неправдивих відомостей (письмової заяви, іншого документа, в якому було б викладено неправдиві відомості. Такого документа немає. Згідно зі ст. 59 ЖК ордер може бути визнано недійсним у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов. Такі документи подаються при вступі на чергу для одержання державної або кооперативної квартири. Дані про потребу у житлі Сідляренко В. Д. подавав при вступі на кооперативний облік та при вступі в кооператив, тобто на дату 21 червня 1993 р. ніяких відомостей про потребу в житлі Сідляренко В. Д. більше не давав. Станом на 21 червня 1993 року він та його сім'я дійсно потребували поліпшення житлових умов.

2. Про неправильне прийняття справи до провадження.

На момент подання позовної заяви, тобто у січні 1997 р. діяло правило, визначене постановою Пленуму Верховного Суду СРСР, за яким член кооперативу не може бути позбавлений права на кооперативну квартиру, якщо він не виключений у встановленому порядку з кооперативу (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 3 лютого 1988 р. № 1). Під час приймання позовної заяви і первісного вирішення спору суд проігнорував цю обставину. Відповідно до позиції судової практики (яку ми вважаємо правильною і на сьогоднішній день) виселення члена кооперативу (за умови виключення його зі складу кооперативу) може бути проведено тільки за позовом ЖБК або прокурора. Можливість пред'явлення такого позову іншими особами, а також виконкомом Ради народних депутатів не передбачена (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 18 вересня 1988 p.). Судова практика станом на момент подання позову (18 січня 1997 р.) не передбачала можливості подання позову про виселення члена ЖБК на підставі ст. 59 ЖК, тобто у порядку визнання ордеру недійсним. І це була правильна позиція. Тільки 25.05.1998 р. Пленум Верховного Суду помилково (як на наш погляд) передбачив можливість розгляду справ про виселення члена кооперативу у зв'язку з визнання ордера недійсним. Це помилкова позиція судів.

3. Про неправильне застосування закону.

Для вирішення цього питання слід з'ясувати, яке законодавство Сідляренко В. Д. порушив. Спір стосується кооперативної квартири. Чинне законодавство регулює питання вступу на кооперативний облік та питання вступу на облік для одержання державної квартири різними нормативними актами.

Питання вступу на житловий облік для одержання державної квартири регулюють Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм житлових приміщень в Українській PCP, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 11 грудня 1984 р.

Питання вступу на облік і надання кооперативних квартир регулюють Правила обліку громадян, які бажають вступити в житлово-будівельний кооператив (затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради 5 червня 1985 p.).

При вступі на облік для одержання державної квартири діють зовсім інші критерії, ніж для одержання кооперативної квартири. Цієї різниці суд не взяв до уваги.

Предметом спору є надання ордера на кооперативну квартиру. Отже, суд має з'ясувати, які документи подав Сідляренко для вступу в ЖБК, чи містили вони неправдиву інформацію, чи відповідали вони вимогам Правил обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу.

Суд під час вирішення цих питань, на що звертав увагу і Верховний Суд України, застосовував не той нормативний акт, який підлягав до застосування, і тому допустив неправильне застосування закону. Замість застосування Правил обліку громадян, які бажають вступити в кооператив (затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради 5 червня 1985 р.), суд застосував до кооперативного обліку Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм житлових приміщень в Українській PCP, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 11 грудня 1984 р.