РОЗДІЛ XII. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПИТАННЯ, ПОВ'ЯЗАНІ З ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ТА РІШЕНЬ ІНШИХ ОРГАНІВ (ПОСАДОВИХ ОСІБ)

Ст. 367 ЦПК передбачає випадки, коли суд допускає негайне виконання рішень. Перелік випадків обов'язкового негайного виконання рішень є вичерпним і поширюваному тлумаченню не підлягає. У разі ухвалення рішення про негайне виконання суд має одночасно видати виконавчий лист. Якщо судом було вжито заходів щодо забезпечення позову за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, суд разом із виконавчим листом видає копію документів, які підтверджують виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Відповідно до Закону "Про виконавче провадження" виконавчі листи можуть бути пред'явлені до виконання протягом одного року. Зазначений строк обчислюється з наступного дня після набрання рішенням чинності чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, з наступного дня після його постановлення. Зміст виконавчого листа має відповідати резолютивній частині рішення суду. Виконавчий документ видається на прохання стягувача. Очевидно, що виконавчий лист має видаватись і на прохання адвоката або іншого представника, якщо тільки це їхнє право не обмежено у документі, який визначає повноваження представника або адвоката. На практиці окремі суди вимагають від представника спеціального повноваження на одержання виконавчого документа. Такі дії є неправильними. Заява про видачу виконавчого листа подається у письмовій формі. У судах вивішено зразки таких заяв, щоб полегшити написання заяви.

Якщо в рішенні суду йдеться винятково про визнання права власності та не зазначається про виконання певних дій, то виконавчий лист на виконання такого рішення не надається.

Якщо було вжито заходи про забезпечення позову, суд разом з виконавчим листом може видати копію постанови відповідної державної виконавчої служби про закінчення виконавчого провадження по забезпеченню позову.

На думку окремих суддів, у разі якщо рішення суду має виконуватись у кількох місцях, виконавчі листи можуть за заявою стягувача видаватись за кількістю цих місць. Така позиція є правильною з огляду на статті 1, 3 Конституції України.

Виконавчий лист має бути підписаний уповноваженою посадовою особою та скріплений печаткою. Суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити допущену помилку, визнати виконавчий лист таким, що не підлягає поверненню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. Така заява розглядається у 10-денний строк.

Із заявою про видачу дублікату виконавчого листа можна звернутися лише до суду, який видав оригінал, у межах строку пред'явлення виконавчого документа до виконання. На виконавчому документі робиться позначка "дублікат", який має за формою і змістом повністю збігатися з оригіналом. Якщо виконавчий документ втратив стягувач, то із заявою про видачу дубліката звертається саме він. Якщо документ втрачено державним виконавцем, то до суду звертається останній. За видачу дубліката встановлено плату в розмірі 3 грн (постанова Кабінету Міністрів України від 15.02.2006 №151).

Статтею 371 ЦПК встановлено порядок поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Підставою для цього є визнання причин пропуску встановленого строку поважними. Заява подається до суду, який видав виконавчий лист, або за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк. Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Суд може поновити лише строк для пред'явлення до виконання виконавчого документа, виданого судом. Отже, можна дійти висновку, що за іншими виконавчими документами пропущені строки поновленню не підлягають.

Стягувач має право відмовитись від примусового стягнення або укласти мирову угоду, яка затверджується судом. Заява стягувача про відмову від примусового виконання або мирову угоду передається у письмовій формі державному виконавцеві, який у триденний строк передає її до суду за місцем виконання рішення для її визнання судом.

Суд має роз'яснити сторонам наслідки процесуальних дій, а тому їх потрібно повідомити про час слухання справи. Суд вправі не прийняти відмови стягувача від примусового виконання та не визнати мирову угоду сторін. У всякому разі, це виправдано, якщо йдеться про інтереси неповнолітніх, важкохворих, які не можуть самостійно захищати свої інтереси.

Стягувач замість відмови від примусового виконання може просто не передавати виконавчий документ до стягнення. Визнаючи мирову угоду, суд має переконатися у можливості її виконання (наприклад, у наявності технічної можливості поділу будинку).

На практиці виникають обставини, які утруднюють виконання рішення або унеможливлюють його виконання. Коментована стаття визначає підстави та порядок вирішення таких питань. Крім коментованої статті, ці питання регулюються Законом "Про виконавче провадження". Ст. 33 Закону тільки називає обставини, що викликають відстрочку або розстрочку виконання, але не розкриває їх змісту, як це зроблено у коментованій статті, якою до таких обставин віднесено хворобу боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо. Під відстрочкою розуміють перерву у вчиненні виконавчих дій на певний, точно зазначений строк. Розстрочка передбачає виконання рішення протягом певного визначеного часу у відповідних частинах.

У вирішенні питання про відстрочку або розстрочку суд має враховувати інтереси стягувача та боржника, а також наявність обставин, які дають підставу для відстрочки або розстрочки. У вирішенні цих питань суд враховує відсутність вини боржника у створенні обставин, що є підставою для відстрочки або розстрочки; тимчасовість перебування боржника у такому стані. Відстрочка або розстрочка виконання може вирішуватись судом одночасно з ухваленням рішення (ст. 217 ЦПК) під час вирішення порядку і строку виконання рішення та забезпечення його виконання. Боржник і стягувач можуть досягти згоди на розстрочку або відстрочку виконання рішення. У цьому випадку вони можуть подати спільну або дві окремі заяви, в яких просять суд постановити ухвалу про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Боржник і стягувач можуть також укласти мирову угоду, за якою допускається відстрочка або розстрочка судового рішення. У процесі виконання сторони, на мою думку, можуть укласти мирову угоду про припинення зобов'язань (зокрема і передавання відступного, відповідно до ст. 600 ЦК України). Питання про відстрочку або розстрочку може бути розглянуто також за заявою державного виконавця. Хоча якихось певних вимог до заяви про відстрочку або розстрочку не передбачено, така заява має відповідати загальним вимогам, які ставляться зазвичай до такого документа у суді першої інстанції. Якщо сторони дійшли згоди про укладення мирової угоди, то до суду подається текст мирової угоди та заява про її затвердження.

Зміна способу та порядку виконання є актуальною тоді, коли за ухваленим рішенням неможливо провести стягнення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення, або з інших причин. Наприклад, якщо суд присудив передати позивачеві певні індивідуально визначені речі, а вони були знищені, то в такому разі виконати рішення неможливо. У цьому випадку виникає потреба у зміні способу виконання рішення. Таким чином, залежно від конкретних обставин суд може змінити чи встановити порядок виконання рішення. Зокрема, передавання відступного (наприклад, замість боргу в грошах передається автомобіль або інша річ) по суті є зміною способу виконання рішення. Однак при цьому слід ураховувати особливості відчуження деяких об'єктів права власності. Наприклад, ч. 3 ст. 326 ЦК передбачено, що законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи. Пунктом 15 Перехідних положень ЗК передбачено, що купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" і "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний кадастр і про ринок земель. Угоди (зокрема довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, є недійсними з моменту їх укладення.

Можна визначити, що для відстрочки і розстрочки виконання та зміни способу і порядку виконання існують різні підстави. Для відстрочки і розстрочки - обставини, що ускладнюють виконання, для зміни способу і порядку виконання - обставини, що роблять виконання неможливим.

М. И. Штефан звертає увагу, що надання відстрочки та розстрочки або зміна способу і порядку є компетенцією суду (ст. 373 ЦПК), а тому право державного виконавця організувати виконання рішення без участі боржника зі стягненням з нього двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій є фактичною зміною порядку виконання рішення, а тому правило ч. 2 ст. 76 Закону "Про виконавче провадження" суперечить ст. 398 Закону та коментованій статті. Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 20 ст. 293 ЦПК).

У процесі виконання рішень може виникнути потреба тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу. Наприклад, у справах про витребування дитини. Суд вирішує це питання за поданням державного виконавця. Участь органу опіки і піклування (представника) в цьому випадку є обов'язковою. За загальним порядком орган опіки і піклування ознайомлюється з обставинами справи, умовами проживання дитини, а за потреби суд може доручити провести обстеження умов проживання дитини та запросити письмовий висновок. Хоча ці питання коментованою статтею не передбачено, але вони випливають із загальних завдань органу опіки і піклування та необхідності почути думку органу опіки і піклування щодо суті справи.

Справа розглядається у десятиденний строк. Неявка сторін (тобто батьків та інших учасників, які за обставинами справи повідомляються судом) не є перешкодою для вирішення питання про тимчасове влаштування до дитячого або лікувального закладу. Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 21ст. 293 ЦПК).