Розділ «Глава 21. Законні представники»

Третіх осіб без самостійних позовних вимог не слід плутати з представниками органів державного управління. Заінтересованість цих органів не випливає із взаємних юридичних зв'язків і продиктована метою та завданнями, для яких створено ці органи. Такі органи у випадках, передбачених законом, можуть звертатися до суду із заявами на захист прав і свобод інших осіб.

В юридичній літературі є різні класифікації судового представництва на окремі види. Законне представництво ґрунтується на безпосередній вказівці закону за наявності певного фактичного складу. Інтереси неповнолітніх віком до 14 років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді, відповідно, їхні батьки, усиновлювачі, опікуни та піклувальники чи інші особи, визначені законом.

Норми ст. 43 ЦПК безпосередньо пов'язані з нормами матеріального права, які зазначено у Цивільному та Сімейному кодексах. Так, ст. 58 і 59 ЦК визначають осіб, над якими встановлюється опіка та піклування, а ст. 64 ЦК визначає, яка особа не може бути опікуном чи піклувальником. Суд, вирішуючи питання про допуск до участі у справі опікуна чи піклувальника, має проявити розумність та обачність.

Слід мати на увазі, що опіка та піклування - цивільно-правовий інститут, не пов'язаний безпосередньо із сімейними відносинами. Тому загальні положення про опіку та піклування перенесено до Цивільного кодексу України. У Сімейному кодексі залишено лише норми про опіку та піклування над дітьми як правову форму влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. Отже, норми Цивільного кодексу застосовують до опіки та піклування щодо дітей відповідно до ст. 8 Сімейного кодексу. Тобто майнові відносини між батьками і дітьми іншими членами сім'ї, не врегульовані Сімейним кодексом, регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Можна дійти висновку, що опікун і піклувальник, як і батьки, можуть представляти в суді інтереси дитини без спеціального повноваження. Але при цьому суд має перевірити документи, які засвідчують, що певна особа призначена опікуном чи піклувальником (за рішенням суду ст. 60 ЦК) або за рішенням органу опіки та піклування (ст. 61 ЦК).

Права, свободи та інтереси неповнолітніх віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді, відповідно, їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом.

Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.

Новий Сімейний кодекс відновив у нашому законодавстві інститут патронату (ст. 252 СК). Патронат має схожі риси з опікою та піклуванням, проте це не опіка і не піклування. Опікун є законним представником дитини в усіх правовідносинах. Патронатний вихователь є таким лише у сфері процесуальних відносин (ст. 255 СК України). Договір про патронат є різновидом сімейного договору. Відповідно до п. 3 ст. 255 СК патронатний вихователь зобов'язаний захищати дитину, її права та інтереси як опікун або піклувальник без спеціальних на те повноважень. Отже, він має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину, про повернення її майна, відшкодування завданої шкоди тощо.

Права, свободи та інтереси особи, яку визнано безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном. У разі допуску такої особи суд, на мою думку, має перевірити, чи дійсно особу визнано безвісно відсутньою, а також чи призначено опікуна для такої особи у порядку, передбаченому ЦК України.

Права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту чи інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна. Знову ж таки, представництво, передбачене ч. 4 коментованої статті, нерозривно пов'язане з порядком призначення та повноваженнями опікуна, які передбачено Цивільним кодексом.

До інших осіб, які здійснюють представництво, належать:

- заклад, що здійснює опіку над дитиною, яка в ньому перебуває, якщо над нею не встановлено опіку або не призначено опікуна (ст. 66 ЦК);

- прийомні батьки, які діють як опікуни (ч. 4 ст. 256-2 СК);

- батьки-вихователі (ч. 4 ст. 256-6 СК);

- відповідний орган опіки та піклування.

Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам. Важливою є норма, яка відкриває можливість доручати ведення справи адвокатам та іншим особам і укладати з ними договори про надання правової допомоги та представництво У суді.

У випадках, прямо передбачених законом, особа, яка має законного представника, сама може звернутися до суду. Особа, обмежена у цивільній дієздатності, може звернутися до суду в разі відмови піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових (ст. 37). У ч. 3 ст. 241 цього Кодексу зазначено, що поновлення у цивільній дієздатності здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, дієздатність якої було обмежено[1] то її позиція має право на пріоритетну увагу. Однак при допуску до справи суд має перевірити у патронатного вихователя наявність укладеного договору про патронат і відповідність цього договору вимогам закону.