РОЗДІЛ VII. АДВОКАТ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

У США ст. 27 ФПЦП передбачено і таку процесуальну форму, як нарада з розкриття доказів. її може бути скликано з ініціативи суду або за клопотанням адвоката. В останньому випадку скликання наради є обов'язковим[1]. Позбавлена надмірного формалізму, така нарада допомагає судді повніше з'ясувати позиції сторін.

Досвідчені судді завжди намагаються сприяти сторонам в укладенні мирової угоди, хай навіть шляхом взаємних поступок. Ст. 130 ЦПК зобов'язує суд з'ясовувати, а відтак і сприяти сторонам у мирному врегулюванні спору. Судова практика показує, що у випадках, коли судді ставляться до примирення неформально, то вдається вирішити такі спори, які за інших обставин приречені на тривалий розгляд. Вміння судді сприяти примиренню сторін та вирішенню питання без судового розгляду, не втрачаючи при цьому об'єктивності, є однією з найважливіших складових професійної майстерності судді. І попереднє засідання, яке відбувається за участю сторін та їхніх представників, відкриває для цього широкі можливості. Тому введення такого інституту є одним із достоїнств нового ЦПК. Нинішня практика суддів, особливо в апеляційній інстанції, коли вони, наче равлик у мушлі, ховаються по кабінетах і всіляко уникають контактів з адвокатами, на моє переконання, є помилковою і далекою від завдань правосуддя.

Попереднє засідання проводиться за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Суддя в обов'язковому порядку з'ясовує можливість урегулювання спору. Він зобов'язаний також з'ясувати у сторін, чи не бажають вони передати справу на розгляд третейського суду.

У випадку, якщо сторони дійшли згоди про передачу спору на вирішення третейського суду, суддя постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду.

Якщо позивач відмовився від позову, визнав позов або сторони уклали мирову угоду, суддя, керуючись ст. 174 і 175 ЦПК, ухвалює відповідне рішення.

Таким чином, знайдено оптимальний, на мою думку, варіант закінчення справи без проведення повноцінного, за участю всіх заінтересованих осіб судового розгляду у випадку визнання позову або відмови від позову чи укладення мирової угоди.

Отже, питання про можливість мирової угоди або визнання позову має бути добре продумано наперед, обговорено з адвокатом та вирішено, які умови мирової угоди та які поступки зробити, щоб завершити справу миром.

"Юристи США стверджують, що фундамент підготовчої стадії цивільного процесу складають три процедури: обмін змагальними паперами, взаємне розкриття доказів і, нарешті, нарада суддів з адвокатами"[2]. В Україні деякі судді панічно бояться нарад за участю адвокатів, а між тим саме на таких нарадах можна зняти цілу низку проблем, які виникають під час підготовки до процесу. В США адвокати сторін разом, або кожний окремо, готують проекти майбутньої судової постанови, де викладають вимоги щодо додаткових дій з надання доказів або заходів примирення. Ці постанови визначають подальший хід судового розгляду. У США вони тривають 30—40 хвилин.

Завантаженість суддів України досить часто не дозволяє їм виділяти стільки часу для нарад з адвокатами. Крім того, таку процедуру не передбачено процесом. Попереднє судове засідання - це все-таки засідання, а не нарада з адвокатами. Досвідчені судді України іноді проводять наради з адвокатами, де у вільній від офіціозу обстановці звертають увагу сторін на потребу надати додаткові докази, подати письмові пояснення, уточнити вимоги та заперечення. І хоча процес таких нарад не передбачає, вони здебільшого є ефективнішими, ніж офіційне попереднє судове засідання.

Неформальна обстановка нарад створює сприятливі умови для розгортання переговорів про компроміс та укладення мирової угоди. Іноді судді буквально домагаються від учасників взаємний поступок і навіть дискутують з адвокатами з приводу сильних і слабких боків їх позицій, що часом веде до укладення компромісної угоди. Загальноприйнятою офіційною позицією є те, що судді не мають займати активну, наступальну позицію та схиляти сторони до компромісу. Втім реальна практика таку позицію спростовує. Нерідко лише мирова угода може вирішити спір, який в іншому випадку приречений на довготривалу судову тяганину[3].

Спрямованість судів США на мирне залагодження юридичних конфліктів дає свої плоди. Велика частина справ (до 90-93%), які надходять до суду, завершуються компромісом. Отже, цей приклад демонструє важливість сприяння судами укладенню мирових угод.

Якщо спір не врегульовано, то суд вживає заходів з уточнення позовних вимог, вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, визначає, які факти визнаються сторонами і які належить встановити для вирішення спору, встановлює строки подання доказів, у невідкладних випадках проводить огляд на місці письмових і речових доказів.

На попередньому слуханні справи суд вирішує питання про витребування доказів і виклик свідків, проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, а також вирішує питання про судові доручення щодо збирання доказів і вжиття заходів забезпечення позову, вчиняє інші дії щодо підготовки справи до судового розгляду та визначає час і місце судового розгляду.

Проведення попереднього засідання не є обов'язковим. У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин з'ясування обставин справи проводять на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання. При цьому в подальшому прийняття інших доказів залежатиме від поважності причин, через які їх було подано несвоєчасно.

Ця норма містить серйозне застереження для сторін, які ігнорують явку в попереднє засідання і своєчасно не подають докази або не заявляють клопотання про їх витребування чи не подають заяву про їх забезпечення.

За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду з поважних причин проведення судового засідання може бути відкладено. Наприклад, поважною причиною для адвоката може бути участь його в іншій справі в той самий день.

Таким чином, попереднє засідання є важливою і відповідальною стадією судового процесу, спрямованого нате, щоб в най короти пій час вирішити справу. Сторони мають усвідомлювати, що від їхньої активності та підготовки належних заяв і клопотань до попереднього судового засідання залежатиме остаточне рішення у справі. Не подавши своєчасно докази та відповідні клопотання, кожна зі сторін ризикує опинитись у ситуації, коли клопотання про прийняття інших доказів не буде задоволено.

Про проведення процесуальних дій, які потрібно вчинити, суд постановляє ухвалу.

Заслуговує на увагу досвід США з одержання інформації шляхом допиту свідка сторонами особисто або за допомогою письмових запитань і так званих афідевітів. Аф і де віт визначають як здійснену під присягою заяву перед уповноваженими і посадовими особами, яка реалізується на вимогу однієї з конфліктуючих сторін. Звичайно, що підготовку письмових запитань може виконати тільки кваліфікований адвокат. Утім у випадках вдало складених опитувань нерідко відпадає потреба у доказуванні, зменшуються витрати та строки. Звичайно, в Україні адвокат не позбавлений права опитати свідка щодо обставин справи, проте таке опитування не може бути прийняте судом як доказ. Іноді таке опитування пропонують вважати письмовим доказом, оформляють у вигляді протоколу допиту свідка перед нотаріусом (що практикують у Російській Федерації) або у вигляді заяви особи, яка засвідчується нотаріусом.

До попереднього судового засідання слід ретельно підготуватися, ознайомитись із запереченнями другої сторони та поданими нею доказами, якщо такі надійшли. Прохання надати матеріали справи для ознайомлення перед засіданням часом викликає несхвальну реакцію судді. У такому разі слід звернути його увагу на те, що надходження нових матеріалів, з якими адвокат або позивач не змогли ознайомитись під час вивчення справи, може утруднити його розгляд у попередньому засіданні й навіть призвести до відкладення слухання справи.