РОЗДІЛ VII. АДВОКАТ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Глава 31. Позовне провадження

Позивач або його адвокат, які підготували матеріали справи, продумали правову позицію, зібрали докази на її обґрунтування, приступають до найважливішого етапу - звернення до суду й участі у судовому засіданні. "Як би добре не був підготовлений матеріал для суду, як би ретельно не була продумана правова позиція у справі і якби повно не були зібрані докази на її обґрунтування, тільки під час судового розгляду за активної участі сторін надані матеріали, а також зібрані за ініціативою суду матеріали одержать належну оцінку і стануть підставою для ухвалення рішення у справі"[1].

Тому за жодних обставин не можна заспокоюватись і пасивно спостерігати за процесом перевірки наданих матеріалів судом. Навпаки, ніде не вимагається від позивача або його адвоката такої активності, цілеспрямованості, я б сказав, настирливості й упевненості в собі, як у суді першої інстанції. Це не означає, звичайно, що з кожного питання потрібно наводити багатослівні й тривалі міркування, які так дратують суддів. Якщо позивача у процесі представляє адвокат, то доречно розподілити обов'язки з тим, щоб основні пропозиції та висловлення точки зору позивача йшли від особи, яка надає правову допомогу і добре орієнтується в особливостях цивільного процесу та не допустить неточностей, які можуть бути використані проти позивача.

Добре виконає свої обов'язки і надасть належну допомогу довірителю той адвокат, який не допустить нічого зайвого у процесі, не поставить жодного непотрібного питання, не заявить непродуманих клопотань або заперечень проти обґрунтованих клопотань другої сторони.

Якщо сторона не користується послугами адвоката і діє сама особисто, то вона має принаймні добре проконсультуватись у юристів про основні положення цивільного процесу та особливості поведінки в суді. Йти в процес непідготовленим - означає діяти легковажно. Вся діяльність позивача або його адвоката має бути проникнута усвідомленням того, що саме в цій стадії процесу справа вирішується по суті. Помилки і недогляд, допущені в процесі судового розгляду, рідко коли вдається виправити у подальших стадіях процесу.

Все це вимагає гарного знання матеріального та процесуального закону, вміння орієнтуватись у ситуації, яка всякчас змінюється, вимагає витримки і винахідливості для прийняття правильного рішення у складних ситуаціях.

Слід пам'ятати, що якщо сторони й інші особи, які беруть участь у справі, висловлюються нечітко, або з їхніх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді - "так"чи "ні" (ст. 176 п. 4 ЦПК). Суддя в цій ситуації, як правило, діє жорстко, всякі обхідні маневри та завуальовані відповіді йому не подобаються, і, щонайгірше, з такої непевності суддя робить для себе відповідні, як правило, негативні висновки. Людина непідготовлена може розгубитися і в такій ситуації діяти помилково. Запобігає цьому тільки добре продумана правова позиція та підготовка до можливих варіантів поведінки в суді.

Змінювати ставлення до справи, перескакувати з однієї позиції на другу, визнавати ті чи інші обставини, а після цього заявляти відмову від визнання певних обставин - це шлях до переконання судді у сумнівності позиції позивача і неприйняття його доводів. Суддя не стане виказувати своє ставлення до такої позиції, але ж рішення він постановляє за своїм внутрішнім переконанням. І якщо позивач своїми поясненнями і поведінкою у суді переконав суддю у сумнівності позовних вимог, то цим він тільки полегшив роботу другої сторони.

Позивач або його адвокат можуть підготувати письмові пояснення. Відповідно до п. 6 ст. 176 ЦПК, якщо у справі є письмові пояснення сторони й інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень. Тому письмові пояснення - важливий фактор правильного підходу до участі у судовому розгляді. їх можна заздалегідь підготувати, проконсультуватись наперед із спеціалістами й у такий спосіб уберегтися від необов'язкових помилок.

Письмові пояснення у сучасному процесі є важливим елементом доказування, який точно фіксує позицію сторони і залишається у справі. Водночас у письмових поясненнях не можна допускати помилок і неточностей, бо це слугуватиме незаперечним аргументом проти позиції їх автора. Уточнювати свою позицію, викладену в письмовому поясненні, можна шляхом доповнення до нього, хоча процес прямо цього не передбачає. Проте може статися так, що на виправлення помилки вже немає часу, а пояснення залишилось у справі.

Глава 32. Дії позивача під час подання позову. Відкриття провадження у справі

Підготовлена заява (позовна заява) подається до суду першої інстанції, де її, відповідно до ст. 118 ЦПК, мають зареєструвати, оформити і передати судді в порядку черговості. З поданням матеріалів позовної заяви до неї додають копії заяви та всіх документів відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб (ст. 120 ЦПК).

У судах, на жаль, ця процедура вирішується по-різному. Зразковим є порядок, за яким документи приймаються у Верховному Суді України. З прийманням матеріалів там перевіряють особу того, хто їх подає, а також повноваження особи (довіреність), якщо заява подається представником. Після прийняття матеріалів видається відповідна довідка. В окремих судах позовні заяви приймають тільки у визначені дні тижня та години. В одних судах приймання здійснює канцелярія, в інших - спеціально призначений працівник суду або ж прийом веде суддя.

Ця різноманітність не йде на користь ні судам, ні громадянам, які звертаються до суду. Створюються черги, люди нервуються у тісних приміщеннях судів, де інколи навіть немає де присісти, а туалети закрито на ключ. При прийнятті заяви практикують її повернення без постановлення ухвал, передбачених у ст. 121 ЦПК. Це вимагає певного уніфікованого підходу, який мав би бути однаковим для всіх судів. Більшість цих проблем усувається у разі надсилання позовної заяви й інших матеріалів поштою. Однак при цьому матеріали належить направляти рекомендованим листом з повідомленням. Документи (крім судового збору) доцільно надсилати у належно засвідчених копіях, а не в оригіналах. Це убезпечить їх у випадку втрати листа, що хоча й украй рідко, але буває. Оригінали надають безпосередньо в суді на його вимогу. Копії документів може засвідчити адвокат.

Після передання заяви суддя перевіряє дотримання вимог ст. 119 і 120 ЦПК. Якщо виявляє недоліки, то постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає позивачу строк для їх усунення. Якщо недоліки заяви не усунуто у встановлений суддею строк, така заява вважається неподаною та повертається позивачеві. Судді, а точніше, їхні помічники, набули високої досконалості у цьому, тому заява має бути бездоганно оформлена із долученням до неї всіх потрібних документів (доказів оплати судового збору, копій документів тощо). У ст. 121 ЦПК відсутня вказівка на конкретний строк, який має надаватись для усунення недоліків. Цей строк має бути розумним, тобто таким, який враховує час, потрібний для пересилання ухвали поштою і для усунення недоліків (сплати судового збору, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).

Приклад. M. звернувся з позовною заявою до суду. Суддя надав строк для усунення недоліків до 28 грудня 2005 р. Ухвалу про усунення недоліків надіслано М. 28 грудня 2005 p., а надійшла вона лише 3 січня 2006 року. Очевидно, що М., який одержав ухвалу З січня 2006 р., по суті, у вихідні дні, за жодних обставин не міг усунути недоліки позовної заяви. І такі випадки непоодинокі.

Слід ураховувати і випадки, коли закон допускає певне відхилення від встановлених для позовної заяви вимог. Якщо, наприклад, за законом суд зобов'язаний оголосити розшук відповідача (ст. 78 ЦПК), то відсутність цих реквізитів не має бути підставою для залишення заяви без руху. Такою була позиція авторів коментарю 1973 р.[1]. Виправдана вона й нині. У позовній заяві слід вказати, що місцеперебування відповідача у справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, невідоме. В такому разі суд ухвалою оголошує його розшук. Можна заявити і клопотання про оголошення розшуку. Однак закон покладає на суд цей обов'язок і без заявлення ухвали.

В окремих випадках позовна заява подається без вказівки відповідача. У заяві потрібно подати обґрунтування тієї причини, з якої у ній не вказано відповідача[2].

У разі якщо точну ціну спірного майна встановити неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшим стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору. Зміст ч. 2 ст. 80 ЦПК дає підстави вважати, що в цій ситуації суд може попередньо визначити ціну і надати позивачу строк для сплати судового збору. Якщо ж пізніше виявиться, що попередньо визначена судом ціна є неточною, то у рішенні суду вказується або на повернення переплаченого судового збору, або, навпаки, стягнення недоплаченої суми.

У позовах, передбачених ч. 2 ст. 120 ЦПК, подання копій документів не є обов'язковим, а відтак суд не вправі з цих підстав залишати позовну заяву без руху. Що стосується недотримання форми і змісту позовної заяви, то порушення цих вимог у всіх випадках є підставою для залишення заяви без руху і надання строку для усунення недоліків.