Розділ 5. Відносини України з Євросоюзом -перспективні шляхи співпраці

Україна в Європі і світі


Історія створення Європейського Союзу; його інституції, основні законодавчі документи та напрями діяльності


Початком західноєвропейської економічної інтеграції можна вважати 1950 р., коли було запропоновано створити Європейську Федерацію, що ґрунтувалася б на економічному об'єднанні. Мета її діяльності - інтеграція в гірничо-металургійні галузі, де традиційно існувала жорстка конкурентна боротьба. Наступним кроком стало створення ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) у 1951 р. (Паризька угода), яке почало функціонувати з 1952 р.

Римський договір про створення Європейського Економічного Співтовариства (CEC) і Євроатому підписано 1957 р., він набув чинності з 1958 р. Ним передбачалося ліквідувати всі національні бар'єри на шляху вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили між країнами-учасницями і перейти до вироблення спільної зовнішньоекономічної, сільськогосподарської і транспортної політики. У 1967 р. ці три співтовариства (ЄОВС, ЄЕС, Євроатом) злилися в єдине Європейське Співтовариство.

На початку 70-х років розпочався процес розширення ЄЕС: 1 січня 1973 р. членами ЄЕС стали Велика Британія, Данія, Ірландія, 1 січня 1981 р. - Греція, 1 січня 1986 р. - Іспанія та Португалія.

Першого липня 1987 р. набув чинності Єдиний європейський акт, підписаний у лютому 1986 р. Цей документ визначив подальші цілі європейської інтеграції. Так, він мав на меті сформувати до 1 січня 1993 р. єдиний внутрішній ринок (наступний етап економічної інтеграції, що передбачав гармонізацію економічної політики и інституцій), запровадити спільну політику в соціальній сфері, галузі науково-технологічного розвитку, охорони навколишнього середовища. Цей документ також вніс зміни до договорів про утворення Європейських Співтовариств, поширив інтеграційний процес на сферу зовнішньої політики. Крім того, у Єдиному європейському акті постало питання про створення Європейського Союзу (ЄС), який повинен був стати інститутом не лише економічним, а й політичним.

У Маастрихті 7 лютого 1992 р. підписано Договір про Європейський Союз (саме поняття "Європейський Союз" з'явилося ще під час Паризької конференції 1972 р.). Договір набув чинності 1 листопада 1993 р. Він визначив "три колони" ЄС:

"перша колона" - Європейські Співтовариства: ЄСВС, Євратом та Європейське Співтовариство (замість старої назви "Європейське Економічне Співтовариство"), причому останнє становить серцевину та каркас процесу інтеграції і за властивостями - це "наднаціональний феномен";

"друга колона" - спільна зовнішня та безпекова політика (СЗПБ);

"третя колона" - співпраця у сферах юстиції та внутрішніх справ.

У економічному сенсі прийняття Маастрихтського договору означало курс на завершення формування єдиного внутрішнього ринку (четвертий рівень економічної інтеграції) та перехід до реалізації ідеї економічного і валютного союзу (п'ятий - найвищий рівень економічної інтеграції).

Членами ЄС 1 січня 1995 р. стали Фінляндія, Австрія та Швеція.

Другого жовтня 1997 р. було підписано Амстердамський договір (набув чинності 1 травня 1999 р.), що вніс зміни та доповнення до Маастрихтського договору про Європейський Союз, Римського договору про заснування Європейського (Економічного) Співтовариства та Євратому, Договору про заснування ЄСВС. Ці зміни торкнулися повноважень і напрямів діяльності, а також привели інституційні механізми до цілей, визначених Маастрихтським договором. Особливу роль у цьому відіграло укладання 1997 р. Шенгенської угоди про вільне (безвізове) пересування громадян у межах Європейського Союзу.

Ніццький договір, який вніс зміни в механізми інституційного розвитку ЄС з огляду на його майбутнє розширення, був підписаний 26 лютого 2001 р. Квоти представництва в інституціях ЄС, зокрема, були перерозподілені з урахуванням потенційної участі у них нових членів. Положення цього Договору набули чинності.

Першого січня 2002 р. до готівкового обігу введена єдина грошова одиниця ЄС - євро, що стало етапом переходу до формування економічного та валютного союзу ЄС - найвищого етапу інтеграції. Банкноти та монети євро замінили національні валюти у 12 з 15 країн ЄС (Бельгії, Німеччині, Греції, Іспанії, Франції, Ірландії, Італії, Люксембурзі, Нідерландах, Австрії, Португалії та Фінляндії). Велика Британія та Данія вирішили наразі відмовитись від введення євро на своїй території, а Швеція не змогла виконати необхідних критеріїв введення євро, встановлених Маастрихтським договором. Десять держав, котрі приєдналися до ЄС 2004 р., також не змогли виконати усіх необхідних критеріїв "зони євро". З 1 січня 2007 р. до єврозони приєдналася і Словенія.

Першого травня 2004 р. членами ЄС стали Польща, Угорщина, Чеська Республіка, Словаччина, Словенія, Кіпр, Мальта, Естонія, Литва, Латвія, а 1 січня 2007 р. - Болгарія та Румунія. Країнами - кандидатами на членство є Македонія, Туреччина та Хорватія.

На саміті ЄС у Брюсселі 17-18 червня 2004 р. схвалено текст Конституції Європейського Союзу. Угоду про Конституцію Європейського Союзу підписали глави держав та урядів 25 країн - членів ЄС у Римі 29 жовтня 2004 р. Вона складається з чотирьох розділів, де відображено головні цілі, завдання та функції ЄС, організаційна структура і процедура прийняття рішень, права й обов'язки всіх європейських органів управління, а також напрями діяльності організації.

Отже, до ЄС почали входити 27 європейських країн. Це Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція,

Для того, аби стати членом ЄС, країна повинна мати стійкий демократичний лад, що гарантує верховенство законів, забезпечує права людини і захист національних меншин, а окрім того - бути країною із розвинутою ринковою економікою та державною службою, на базі якої може здійснюватися керівництво ЄС. Сам Союз надає фінансову і консультаційну підтримку країнам - претендентам на вступ до організації.

Громадяни країн, котрі належать до ЄС, можуть вільно пересуватися у його межах, долучатись до навчальних і дослідницьких проектів ЄС. Союз також активно виступає проти тероризму, бере активну участь у проектах захисту навколишнього середовища та науково-дослідницькій роботі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в Європі і світі» автора Галик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 5. Відносини України з Євросоюзом -перспективні шляхи співпраці“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Україна в Європі та світі - складова формування і розвитку нової системи міжнародних відносин

  • Засади, пріоритети і засоби зовнішньої політики України

  • Джерела формування цілей, засад та засобів зовнішньої політики України

  • Міжнародне визнання незалежної України

  • Розділ 2. Міжнародна політика України після розпаду СРСР. Створення СНД

  • Проблеми інтеграції України в рамках СНД

  • Україна в системі економічно-фінансових організацій СНД

  • Україна в Організації Чорноморського економічного співробітництва

  • Україна - член регіональних економічних угруповань у межах СНД

  • Україна і зона вільної торгівлі СНД

  • Розділ 3. Взаємовідносини України з Російською Федерацією

  • Питання правонаступництва власності колишнього СРСР в українсько-російських відносинах. Без'ядерний статус України і політика Росії

  • Територіальні питання та проблеми Чорноморського флоту в українсько-російських відносинах

  • Розділ 4. Створення організації об'єднаних націй та участь України в її роботі

  • Україна в організаційних структурах ООН

  • Допомога ООН під час ліквідації Чорнобильської катастрофи. Миротворча діяльність України в рамках ООН

  • Розділ 5. Відносини України з Євросоюзом -перспективні шляхи співпраці
  • Європейський вибір України - визначальний вектор зовнішньополітичної діяльності

  • Галузеві взаємовідносини України з Європейським Союзом

  • Сфера безпеки й оборони у рамках співробітництва між ЄС та Україною

  • Співробітництво України і ЄС у сфері охорони довкілля

  • Співпраця України з ЄС у сфері науки і технології, дослідження та розвитку

  • Регіональне співробітництво між Україною та ЄС

  • Євроінтеграційний курс України - позитиви та негативи

  • Розділ 6. Участь України у міжнародній безпеці. співпраця з НАТО: проблема членства

  • Створення та структура Північноатлантичного альянсу

  • Взаємовідносини між Україною та НАТО

  • Основні галузі співпраці України з НАТО

  • Основні результати практичного співробітництва

  • Вступ України до НАТО: переваги та недоліки членства

  • Недоліки

  • Розділ 7. Взаємовідносини України з країнами центрально-східної Європи

  • Відносини України з Республікою Польща

  • Україна та Румунія

  • Українсько-словацькі політичні відносини

  • Взаємовідносини України з Чеською Республікою

  • Розділ 8. Етапи налагодження зовнішньополітичних контактів України з державами західної Європи

  • Українсько-німецькі відносини

  • Українсько-британська співпраця

  • Політичний діалог України з Італією

  • Франція як важливий чинник Європейської і трансатлантичної інтеграції України

  • Розділ 9. Формування міждержавних дипломатичних зв'язків України зі сполученими штатами Америки та Канадою

  • Встановлення дипломатичних відносин між Україною й Канадою

  • Розділ 10. Близькосхідний і Азійський вектор зовнішньої політики України

  • Формування українсько-іранських відносин

  • Розвиток українсько-ізраїльських узаємин

  • Розвиток відносин із провідними державами Азійсько-Тихоокеанського регіону

  • Українсько-китайські торговельно-економічні відносини

  • Розвиток відносин з Японією. Українсько-японське економічне та політичне співробітництво

  • Післямова