Взаємовідносини між Україною та НАТО

Україна в Європі і світі

Відносини між Україною і НАТО мають вагоме значення для гарантування миру й стабільності на євроатлантичному просторі. Географічно Україна посідає ключове місце на перетині Східної та Західної Європи, має спільний кордон з чотирма країнами НАТО - Угорщиною, Польщею, Румунією та Словаччиною. У політичному сенсі після одержання суверенітету Україна завжди підтримувала міжнародну безпеку та розвиток добросусідських відносин у регіоні.

У1992 р. 22-23 лютого відбувся візит Генерального секретаря НАТО М. Вернера до Києва, який офіційно запросив Україну взяти участь у Раді північноатлантичної співпраці РПАС (членом цієї організації Україна стала 10 березня 1992 р.), а 8 липня 1992 р. Президент України Л. Кравчук відвідав штаб-квартиру Альянсу в Брюсселі. Важлива подія - відкриття у вересні 1992 р. Посольства України в Брюсселі, що було сполучною ланкою в контактах між нашою державою та НАТО.

Міністр закордонних справ України А. Зленко 9 лютого 1994 р. підписав у штаб-квартирі НАТО рамковий документ Програми "Партнерство заради миру" (ПЗМ), а 25 травня того ж року Україна передала Північноатлантичному альянсу свій презентаційний документ для цієї Програми. Згідно з рамковим документом Програми ПЗМ співпраця України з Альянсом передбачала досягнення таких цілей: сприяння відкритості у плануванні національної оборони та формування військового бюджету; забезпечення демократичного контролю над збройними силами; підтримання здатності й готовності брати участь у межах, дозволених Конституцією, в операціях, здійснюваних під егідою ООН або в рамках відповідальності ОБСЄ; розвиток співробітництва з НАТО у військовій сфері з метою здійснення спільного планування і військової підготовки та навчальних маневрів, покликаних підвищити їхню спроможність до виконання завдань, пов'язаних з миротворчою діяльністю, пошуковими і рятувальними операціями, операціями з надання гуманітарної допомоги й іншими, про які згодом може бути домовлено; формування у тривалій перспективі таких збройних сил, котрі зможуть краще взаємодіяти зі Збройними силами країн - членів НАТО.

Україна з лютого 1995 р. брала участь у першому дворічному циклі процесу планування та оцінки сил (ППОС), що виділяють країни-партнери для участі в Програмі ПЗМ. ППОС ґрунтується на досвіді НАТО в галузі оборонного планування та становить механізм, за яким всі країни Альянсу планують і оцінюють власні сили, котрі виділяють для участі у спільних заходах НАТО.

За результатами спеціального засідання Північноатлантичної ради у форматі "16+1", що відбулося 14 вересня 1995 р., було схвалено заяву України й Альянсу для преси, яка проголосила початок "розширених і поглиблених" відносин між двома сторонами "поза межами РПАС і ПЗМ". Разом з цією заявою керівним органам НАТО українська сторона передала документ "Основні параметри угоди про встановлення відносин спеціального партнерства між Україною та Організацією Північноатлантичного договору". Він започаткував активний діалог між Україною і НАТО з метою розроблення й укладання між ними політично зобов'язуючої угоди про спеціальне партнерство.

Упродовж січня - березня 1996 р. між Україною та НАТО було узгоджено спільний документ - "Реалізацію розширення і поглиблення відносин між Україною і НАТО". З квітня 1996 р. у рамках реалізації цього документа відбулося перше планове засідання політичного комітету НАТО й України з питань архітектури європейської безпеки та безпеки України як держави, котра добровільно відмовилася від ядерної зброї. Особливе партнерство для України означало розширення співробітництва з НАТО на всіх рівнях і у всіх вимірах - політичному, військовому, економічному, екологічному, науково-технічному, інформаційному та ін.

У першій половині 1997 р. трапилися знакові події у відносинах України з Північноатлантичним альянсом. Так, 20 березня 1997 р. у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі відбувся перший раунд переговорів з Альянсом стосовно формалізації відносин "Україна - НАТО".

У Брюсселі в квітні 1997 р. пройшли два раунди переговорів з НАТО на рівні експертів щодо цього питання. Черговий раунд переговорів "Україна - НАТО" із проекту документа відбувся 1 травня під час візиту тодішнього Генерального секретаря НАТО X. Солани до Києва, а 29 травня 1997 р. на засіданні міністрів закордонних справ країн - членів НАТО в м. Сінтрі (Португалія) Генеральний секретар НАТО X. Солана і міністр закордонних справ України Г. Удовенко парафували Хартію про особливе партнерство між НАТО і Україною.

З метою створення в Україні чинного механізму імплементації Хартії з урахуванням пріоритетів у розбудові відносин України з НАТО 4 листопада 1998 р. Указом Президента України затверджено Державну програму співробітництва України з НАТО на період до 2001 року. Вона була спрямована не лише на активізацію співпраці у політичній та військовій сферах, а й на розвиток нових напрямів - військово-технічного і науково-технічного співробітництва, цивільного планування за надзвичайних ситуацій, спільну боротьбу з поширенням ядерних технологій, міжнародним тероризмом, організованою злочинністю та нелегальним обігом наркотиків, стандартизацію, інформаційні технології, охорону довкілля, управління повітряним рухом, спільне використання космічного простору і под.

Верховна Рада України 23 квітня 1999 р. ухвалила Постанову "Щодо відносин України і Організації Північноатлантичного договору (НАТО)". У Постанові наголошувалося: динамічні зміни геополітичної ситуації в нинішньому однополюсному світі, складність і нестійкість військово-політичної ситуації в Європі, тривале внутрішнє кризове становище України обумовлюють необхідність активізації зусиль для зміцнення її міжнародних позицій, відстоювання національних інтересів, гарантування надійної безпеки й обороноздатності.

Наміри України стосовно інтеграції до структур Північноатлантичного альянсу підтвердив Закон України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 р. У ст. 8 "Основних напрямів державної політики з питань національної безпеки" проголошено: у зовнішньополітичній сфері Україна провадить активну міжнародну політику з метою набуття членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору, зберігаючи добросусідські відносини і стратегічне партнерство з Російською Федерацією, іншими країнами СНД, а також державами світу.

Ще конкретніші наміри України у питанні приєднання до НАТО викладено у новій редакції Воєнної доктрини України, яка була затверджена Указом Президента 15 червня 2004 р. Упродовж 28-29 червня 2004 р. у Стамбулі відбувся черговий саміт НАТО. Це був сьомий саміт після закінчення "холодної війни". У його процесі 29 червня 2004 р. засідала Комісія "Україна - НАТО" на рівні глав держав та урядів, хоча жодних кардинальних змін у відносини "Україна - НАТО" або їхню активізацію названий захід не вніс.

Президент України Указом від 15 липня 2004 р. ввів у дію Рішення Ради національної безпеки і оборони "Про подальший розвиток відносин з НАТО з урахуванням результатів засідання Комісії "Україна - НАТО" на найвищому рівні 29 червня 2004 року".

У грудні 2004 р. в України відбулися президентські вибори на тлі Помаранчевої революції. 23 січня 2005 р., склавши присягу під час інавгурації, новообраний Президент і сформований ним уряд країни обрали курс на інтенсифікацію євроатлантичної інтеграції держави з метою прискорити вступ України до НАТО. У лютому цього ж року країни - члени Альянсу запросили Президента України взяти участь у роботі саміту в штаб-квартирі НАТО. Візит української делегації на чолі з Президентом України В. Ющенком до Брюсселя значно вплинув на зовнішню політику України. На засіданні саміту "Україна - НАТО" Альянс був ознайомлений з новою стратегією України щодо інтеграції до його структур. У короткостроковій перспективі це пов'язувалось зі змінами внутрішньої та зовнішньої політики України. Генеральний секретар НАТО Я. де Хооп Схеффер наголошував: НАТО не може керувати цим процесом. Відповідальність покладена лише на українське керівництво, але "ми можемо допомогти, і ми допомагаємо". Альянс залишається відкритим для кожної країни, яка забажає до нього вступити, - для цього необхідно виконати вимоги, установлені демократичним західним суспільством. Тобто для нашої держави залишалося остаточно виявити рішучість інтегруватися до трансатлантичної системи безпеки та дотримуватися визначеної схеми. Отже, в НАТО очікували на самовизначеність нашої держави. Брюссельський саміт погодився започаткувати інтенсифікований діалог щодо прагнень України до членства в Альянсі.

Свою позицію стосовно інтеграції в НАТО політичне керівництво України засвідчило Указом Президента від 21 квітня 2005 р., де було відновлено першу редакцію Воєнної доктрини України, тобто в тексті документа знову йшлося про те, що Україна готується до повноправного членства в НАТО та ЄС. 318 до 20 жовтня 2005 р. Україну відвідала Північноатлантична рада НАТО (ПАР). Постійні представники 26 країн - членів НАТО та Генеральний секретар Я. де Хооп Схеффер взяли участь у засіданні Комісії "Україна -

НАТО". З 23 до 24 жовтня 2005р. відбувся саміт "НАТО - Україна" у Вільнюсі (Литва). Генеральний секретар НАТО заявляє, що Північноатлантичний альянс готовий надати Україні допомогу в здійсненні політичних і військових реформ, необхідних для членства Києва у НАТО. Міністр оборони США Д. Рамсфельд обіцяв Києву всебічну підтримку Вашингтона.

У 2006-2008 рр. НАТО оголосила політику відкритих дверей щодо вступу України. Саме 15 січня 2008 р. відбулося подання офіційної заяви про можливість приєднання України до Плану дій з членства (ПДЧ) у НАТО ("лист трьох", підписаний Президентом України, Прем'єр-міністром і Головою Верховної Ради). На Бухарестському саміті 3 квітня 2008 р. на рівні глав держав та урядів держав - членів Північноатлантичної ради одностайно було погоджено Декларацію, де Україну (поряд з Грузією) було запевнено у майбутньому отриманні членства в НАТО. На підсумковій прес-конференції за результатами саміту 4 квітня 2008 р. Генеральний секретар НАТО проголосив: поза всякими сумнівами Україна і Грузія приєднаються до НАТО. Також у рамках робочої Комісії "Україна - НАТО" українські керівники були запевнені, що НАТО хоче запросити Україну приєднатися до Північноатлантичного альянсу.

У Брюсселі 15 січня 2009 р. під головуванням Генерального секретаря Альянсу Я. Схеффера відбулося засідання Комісії "Україна - НАТО" на рівні послів. Воно стало першим заходом у рамках політичного діалогу України з Альянсом у 2009 р. і присвячувалось обговоренню результатів засідань міністрів закордонних справ У грудні 2008 р. Було звернуто увагу на прогрес, досягнутий Україною у рамках Інтенсифікованого діалогу та процесу виконання Плану дій і щорічних цільових планів у його межах.

У штаб-квартирі НАТО в Брюсселі 21 серпня 2009 р. підписано Декларацію про доповнення Хартії про особливе партнерство між Україною і Організацією Північноатлантичного договору від 9 липня 1997 р. У документі відображені зміни у відносинах між Україною і НАТО, котрі відбулися з часу підписання Хартії про особливе партнерство у 1997 р., зокрема в контексті рішень, прийнятих 2008 р. про майбутнє членство України в Альянсі й практичні механізми наближення до цієї мети.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в Європі і світі» автора Галик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Взаємовідносини між Україною та НАТО“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Україна в Європі та світі - складова формування і розвитку нової системи міжнародних відносин

  • Засади, пріоритети і засоби зовнішньої політики України

  • Джерела формування цілей, засад та засобів зовнішньої політики України

  • Міжнародне визнання незалежної України

  • Розділ 2. Міжнародна політика України після розпаду СРСР. Створення СНД

  • Проблеми інтеграції України в рамках СНД

  • Україна в системі економічно-фінансових організацій СНД

  • Україна в Організації Чорноморського економічного співробітництва

  • Україна - член регіональних економічних угруповань у межах СНД

  • Україна і зона вільної торгівлі СНД

  • Розділ 3. Взаємовідносини України з Російською Федерацією

  • Питання правонаступництва власності колишнього СРСР в українсько-російських відносинах. Без'ядерний статус України і політика Росії

  • Територіальні питання та проблеми Чорноморського флоту в українсько-російських відносинах

  • Розділ 4. Створення організації об'єднаних націй та участь України в її роботі

  • Україна в організаційних структурах ООН

  • Допомога ООН під час ліквідації Чорнобильської катастрофи. Миротворча діяльність України в рамках ООН

  • Розділ 5. Відносини України з Євросоюзом -перспективні шляхи співпраці

  • Європейський вибір України - визначальний вектор зовнішньополітичної діяльності

  • Галузеві взаємовідносини України з Європейським Союзом

  • Сфера безпеки й оборони у рамках співробітництва між ЄС та Україною

  • Співробітництво України і ЄС у сфері охорони довкілля

  • Співпраця України з ЄС у сфері науки і технології, дослідження та розвитку

  • Регіональне співробітництво між Україною та ЄС

  • Євроінтеграційний курс України - позитиви та негативи

  • Розділ 6. Участь України у міжнародній безпеці. співпраця з НАТО: проблема членства

  • Створення та структура Північноатлантичного альянсу

  • Взаємовідносини між Україною та НАТО
  • Основні галузі співпраці України з НАТО

  • Основні результати практичного співробітництва

  • Вступ України до НАТО: переваги та недоліки членства

  • Недоліки

  • Розділ 7. Взаємовідносини України з країнами центрально-східної Європи

  • Відносини України з Республікою Польща

  • Україна та Румунія

  • Українсько-словацькі політичні відносини

  • Взаємовідносини України з Чеською Республікою

  • Розділ 8. Етапи налагодження зовнішньополітичних контактів України з державами західної Європи

  • Українсько-німецькі відносини

  • Українсько-британська співпраця

  • Політичний діалог України з Італією

  • Франція як важливий чинник Європейської і трансатлантичної інтеграції України

  • Розділ 9. Формування міждержавних дипломатичних зв'язків України зі сполученими штатами Америки та Канадою

  • Встановлення дипломатичних відносин між Україною й Канадою

  • Розділ 10. Близькосхідний і Азійський вектор зовнішньої політики України

  • Формування українсько-іранських відносин

  • Розвиток українсько-ізраїльських узаємин

  • Розвиток відносин із провідними державами Азійсько-Тихоокеанського регіону

  • Українсько-китайські торговельно-економічні відносини

  • Розвиток відносин з Японією. Українсько-японське економічне та політичне співробітництво

  • Післямова