Міжнародне визнання незалежної України

Україна в Європі і світі

Після розпаду Радянського Союзу Україна, як уже зазначалося, змогла розпочати формування власної зовнішньої політики і відповідних зовнішньополітичних структур. Повноправною учасницею міжнародного життя молода держава стала лише із набуттям суверенності. Україна 17 вересня 1992 р. приєдналася до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів (1978), тобто взяла на себе відповідальність за виконання міжнародних домовленостей, закладених Українською PCP ще в межах Радянського Союзу.

У перші роки незалежності уряд України уклав із зарубіжними країнами низку угод про співробітництво, котрі підтверджували визнання Української держави. На початок 90-х років незалежність нашої держави визнали понад 130 країн світу, а 106 країн налагодили з нею дипломатичні відносини. Нині Україну як незалежну суверенну державу визнали 174 країни світу і 171 встановили дипломатичні відносини. Поступово розбудовувалося й зовнішньополітичне відомство. Дипломатичний корпус в Україні налічує майже 2500 працівників, зокрема 1214 фахових дипломатів. Тут діє понад 100 дипломатичних іноземних установ: посольства, відділення посольств, представництва міжнародних організацій, генеральні консульства, почесні консульства. Посли 53 держав виконували свої функції за сумісництвом.

Від дня проголошення суверенності України розпочався марафон її міжнародного визнання. Першою офіційно визнала Україну Республіка Польща: Президент незалежної Польщі 2 грудня 1991 р. надіслав Президенту України вітання зі здобуттям незалежності. На це негайно зреагувала і Канада, оскільки однією з перших визнала Україну, але різниця в часових поясах не надала змоги вручити офіційне визнання вчасно.

Восени 1991 р. відбулися перші офіційні візити Голови Верховної Ради України Л. Кравчука до Франції, СІЛА і Канади. В їхніх межах політичні діячі та громадськість цих країн були ознайомлені з політичною й економічною ситуацією в Україні, її перспективами як незалежної держави, вихідними принципами української зовнішньої політики. Одночасно було закладено фундамент для встановлення взаємовигідних ділових зв'язків між підприємницькими колами західних країн і представниками українського промислового й аграрного бізнесу.

Не можна, однак, не зауважити, що, прагнучи розширення контактів з новою Українською державою, західний світ не поспішав з офіційним визнанням її незалежності та встановленням з нею нормальних дипломатичних відносин, як це трапилося стосовно колишніх прибалтійських радянських республік. Це можна пояснити і небажанням псувати відносини з керівництвом ще існуючого на той час СРСР, і тим, що, на відміну від України, законність входження держав Балтії до Союзу Захід ніколи не визнавав. Величезне значення мало також проведення у балтійських республіках плебісцитів, більшість учасників котрих проголосували за вихід зі складу СРСР. Тому питання про незалежність України винесли на перший в українській історії всенародний референдум. Саме народне волевиявлення повинно було поставити останню крапку в тривалому процесі становлення незалежної Української держави і продемонструвати всьому світові прагнення українців до самостійного економічного, політичного та духовного розвитку.

Міжнародне визнання України розпочалося відразу після референдуму. Хвиля визнання та встановлення дипломатичних відносин з іноземними державами була безпрецедентною. Вона засвідчила, що міжнародне співтовариство розглядає незалежну Україну як запоруку стабільності на теренах колишнього СРСР і гарантію незворотності демократичних процесів у Східній Європі. Вагоме значення у визнанні незалежної України у світі мало те, що країна обрала цивілізований і мирний шлях побудови суверенної держави.

Найвизначальнішими стали останні дні 1991 р.: Україну визнали всі держави "великої сімки". Це підтвердило остаточний перелом у позиції світової громадськості стосовно незалежності нашої держави. Станом на 27 січня 1992 р. Україну визнала 91 держава, з 27 було встановлено дипломатичні відносини, до 5 травня 1992 р. 118 держав заявили про визнання України, з них 72 встановили з Україною дипломатичні відносини. Станом на 1993 р. Україну як незалежну державу визнали 132 держави світу, із них 106 встановили з Україною дипломатичні відносини, а на 1994 р. їх налічувалося 149, зокрема зі 132 країнами було встановлено дипломатичні відносини. Активно здійснювалося відкриття дипломатичних представництв в Україні. На початок 1994 р. функціонувало 50 іноземних консульств, п'ять представництв міжнародних організацій, а також сім консульських установ. Наприкінці 1994 р. були акредитовані посли 78 держав, з них 55 із резиденцією в Києві. Усе це разом зумовило масштабну структурну реформу, спрямовану на оптимізацію роботи зовнішньополітичного відомства України. На МЗС були покладені функції реалізації завдань у сфері зовнішньої політики, основні напрями якої на той час визначала Декларація про державний суверенітет України.

Після 1 грудня 1991 р. визнання відбувалося не лише на двосторонньому, а й на рівні міжнародних організацій; 30 січня 1992 р. Україна стала членом Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (тепер - Організація з безпеки та співробітництва в Європі), а згодом, 10 березня 1992 р., приєдналася до Північноатлантичної ради зі співробітництва (з 1998 р. - Рада євроатлантичного партнерства). За цей період укладено 35 двосторонніх міждержавних договорів і 88 міжурядових угод. Незалежна Україна стала повноправним членом світового товариства, важливим чинником системи міжнародних відносин.

Широкому визнанню самостійної Української держави сприяли її виважена внутрішня політика, що ґрунтувалася на принципах демократії, гуманізму і забезпеченості прав людини, а також її миролюбні зовнішньополітичні кроки, спрямовані на зміцнення безпеки у світі й розвиток міжнародної співпраці у всіх сферах. Ще 1 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Декларацію прав національностей України, яка урочисто гарантувала всім народам, національним групам і громадянам, котрі проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні й культурні права та свободу релігійних переконань. Верховна Рада 5 грудня 1991 р. виступила зі Зверненням до парламентів і народів світу, де зазначалося: Українська держава буде неухильно дотримуватися норм міжнародного права, керуючись Загальною декларацією прав людини, міжнародними пактами про права людини, ратифікованими Україною, й іншими відповідними міжнародними документами. Було висловлено також намір приєднатись до Гельсінського Заключного акта, Паризької хартії та інших документів НБСЄ.

Принципово важливим кроком на шляху становлення України як повноправного суб'єкта міжнародних від носи стало запровадження атрибутів державності, зокрема визнання громадянства України, національної символіки, а також власної грошової одиниці.

Суттєве значення для підвищення авторитету України у світі мало прийняття 10 грудня 1991 р., у День прав людини, Закону про дію на її території міжнародних договорів. У ньому йшлося про те, що, прагнучи долучитись до системи правових відносин між державами та на основі взаємної поваги державного суверенітету і демократичних засад міжнародної співпраці, Україна розглядає укладені й ратифіковані нею міжнародні договори невід'ємною частиною національного законодавства. Ці та інші акти молодої країни засвідчили появу на політичній мапі світу нової демократичної держави, готової зробити гідний внесок у збереження загальнолюдських цінностей і розвиток міжнародного співробітництва.

Цей період, окрім міжнародного визнання незалежної України, характерний активним процесом кристалізації її головних зовнішньополітичних інтересів і пріоритетів. Вони формувалися на засадах основоположних документів - Декларації про державний суверенітет, Акта про незалежність України. Однак повноцінну теоретичну основу зовнішньої політики України ще належало створити.

Підсумовуючи, доходимо висновку: стрімке визнання України на міжнародному рівні дало поштовх до ґрунтовного розроблення її зовнішньополітичної концепції. Визначені ще Декларацією про суверенітет принципові засади української зовнішньої політики необхідно було конкретизувати з урахуванням реальних проблем, котрі постали після проголошення незалежності України. Активна, цілеспрямована, чітко окреслена і виважена зовнішня політика повинна була забезпечити сприятливі умови для економічного та культурного піднесення держави й одночасно забезпечити її участь у розв'язанні низки глобальних і регіональних проблем, які потребували об'єднаних дій міжнародного співтовариства.

Україна розвиває широке співробітництво з іншими державами, у тому числі й військово-політичне, з метою підвищення довіри та передбачуваності відносин, взаєморозуміння і партнерства, вдосконалення наявних у межах ООН механізмів глобальної безпеки. У зв'язку з ліквідацією протистояння блоків пріоритетного значення набуло створення загальноєвропейської структури безпеки із залученням універсальних і регіональних світових організацій. Причому Україна як вагома й невід'ємна принципова компонента міжнародної безпеки бере активну участь у розбудові й зміцненні загальноєвропейської структури безпеки. Такою міждержавною діяльністю Україна не лише заявила про своє існування, а й сформувала принципи міжнародної політики. Україна - член-засновник ООН, суб'єкт міжнародного права - творить самостійну міжнародну політику на засадах міжнародного права та тих, що продиктовані її державними інтересами і чинником геополітичного положення в Європі.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в Європі і світі» автора Галик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародне визнання незалежної України“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Україна в Європі та світі - складова формування і розвитку нової системи міжнародних відносин

  • Засади, пріоритети і засоби зовнішньої політики України

  • Джерела формування цілей, засад та засобів зовнішньої політики України

  • Міжнародне визнання незалежної України
  • Розділ 2. Міжнародна політика України після розпаду СРСР. Створення СНД

  • Проблеми інтеграції України в рамках СНД

  • Україна в системі економічно-фінансових організацій СНД

  • Україна в Організації Чорноморського економічного співробітництва

  • Україна - член регіональних економічних угруповань у межах СНД

  • Україна і зона вільної торгівлі СНД

  • Розділ 3. Взаємовідносини України з Російською Федерацією

  • Питання правонаступництва власності колишнього СРСР в українсько-російських відносинах. Без'ядерний статус України і політика Росії

  • Територіальні питання та проблеми Чорноморського флоту в українсько-російських відносинах

  • Розділ 4. Створення організації об'єднаних націй та участь України в її роботі

  • Україна в організаційних структурах ООН

  • Допомога ООН під час ліквідації Чорнобильської катастрофи. Миротворча діяльність України в рамках ООН

  • Розділ 5. Відносини України з Євросоюзом -перспективні шляхи співпраці

  • Європейський вибір України - визначальний вектор зовнішньополітичної діяльності

  • Галузеві взаємовідносини України з Європейським Союзом

  • Сфера безпеки й оборони у рамках співробітництва між ЄС та Україною

  • Співробітництво України і ЄС у сфері охорони довкілля

  • Співпраця України з ЄС у сфері науки і технології, дослідження та розвитку

  • Регіональне співробітництво між Україною та ЄС

  • Євроінтеграційний курс України - позитиви та негативи

  • Розділ 6. Участь України у міжнародній безпеці. співпраця з НАТО: проблема членства

  • Створення та структура Північноатлантичного альянсу

  • Взаємовідносини між Україною та НАТО

  • Основні галузі співпраці України з НАТО

  • Основні результати практичного співробітництва

  • Вступ України до НАТО: переваги та недоліки членства

  • Недоліки

  • Розділ 7. Взаємовідносини України з країнами центрально-східної Європи

  • Відносини України з Республікою Польща

  • Україна та Румунія

  • Українсько-словацькі політичні відносини

  • Взаємовідносини України з Чеською Республікою

  • Розділ 8. Етапи налагодження зовнішньополітичних контактів України з державами західної Європи

  • Українсько-німецькі відносини

  • Українсько-британська співпраця

  • Політичний діалог України з Італією

  • Франція як важливий чинник Європейської і трансатлантичної інтеграції України

  • Розділ 9. Формування міждержавних дипломатичних зв'язків України зі сполученими штатами Америки та Канадою

  • Встановлення дипломатичних відносин між Україною й Канадою

  • Розділ 10. Близькосхідний і Азійський вектор зовнішньої політики України

  • Формування українсько-іранських відносин

  • Розвиток українсько-ізраїльських узаємин

  • Розвиток відносин із провідними державами Азійсько-Тихоокеанського регіону

  • Українсько-китайські торговельно-економічні відносини

  • Розвиток відносин з Японією. Українсько-японське економічне та політичне співробітництво

  • Післямова