Розділ 9. Формування міждержавних дипломатичних зв'язків України зі сполученими штатами Америки та Канадою

Україна в Європі і світі


Взаємовідносини України і США. Визнання та встановлення дипломатичних відносин


Співробітництво парламентів України та Сполучених Штатів започатковане ще в радянські часи, коли до програм перебування більшості конгресових делегацій, які відвідували СРСР, вводили Київ. Дехто з конгресменів та сенаторів, котрі познайомилися з Україною у 80-х роках, ще й досі є членами Конгресу і з теплотою згадують перші враження від неї.

Зі здобуттям незалежності у 1991 р. міжпарламентські контакти вийшли на якісно новий рівень. Перша парламентська делегація незалежної України, очолена Л. Кравчуком - на той момент Головою Верховної Ради України, відвідала Вашингтон у жовтні 1991 р. У1993 р. 25 жовтня була підписана Угода між Україною і Сполученими Штатами Америки щодо надання допомоги Україні в ліквідації стратегічної ядерної зброї, а також запобігання розповсюдженню зброї масового знищення, а через рік, 22 листопада 1994 р., - Хартія українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва.

У наступні роки члени Конгресу та народні депутати України стали активними учасниками розбудови двосторонніх відносин. Саме в 90-х роках XX ст. визначалися непересічні постаті українсько-американських відносин сенатори Р. Лугар, Дж. Маккейн, М. Макконнелл, конгресмени К. Велдон і М. Каптур.

У середині 90-х низка народних депутатів України об'єдналися в групу міжпарламентського співробітництва "Україна - СІДАЛ яка охоплювала понад 100 депутатів і очолювалась О. Білорусом (співголови - Б. Тарасюк та Л. Кожара).

У1997 р. було сформовано конгресову групу сприяння Україні (Український "кокус"). На початку до її складу входили близько двох десятків членів палати представників. Станом на серпень 2009 р. Український "кокус" у палаті представників налічував 41 особу. В Україні з вдячністю сприймають їхні численні візити до Києва, дружню зацікавленість і підтримку в розбудові політичних та регіональних контактів, мережі наукового й студентського обмінів. У 2003-2007 рр. "кокус" став ініціатором низки телеконференцій на рівні "Верховна Рада - Конгрес".

Лідерами Українського "кокусу" стали співголови Дж. Герлах (Пенсільванія), М. Каптур (Огайо), С. Левін (Мічиган), Р. Вартлетт (Меріленд). У більшості членів "кокусу" присутня значна українська громада у виборчих округах, а деякі мають українські корені (наприклад, М. Каптур).

Особливо важливою у скликанні Українського "кокусу" була роль Українського конгресового комітету Америки й особисто його президента Михайла (Майкла) Савківа.

У верхній палаті (сенаті) практики утворення "конусів" не існує, але й там можна виокремити низку "симпатинів" України. Це насамперед сенатори Дж. Мак Кейн, Р. Лугар, К. Левін, Дж. Ліберман та ін.

Україна продовжує працювати над виконанням Цільового плану на 2006 р. у рамках Плану дій "Україна - НАТО". Понад те, за активного сприяння США відносини між Україною і НАТО були переведені у формат інтенсифікованого діалогу щодо членства в Альянсі. Інтенсифікований діалог передбачав виконання Плану дій "Україна - НАТО" та здійснення відповідних реформ у секторі оборони й безпеки з метою отримання запрошення від НАТО до Плану дій щодо членства (ПДЧ ) в Альянсі впродовж 2006 р. Досягнення членства України в НАТО до кінця президентського терміну в 2008 р. також стало ключовим завданням Д. Буша, котрий розглядав це своїм і Республіканської партії історичним внеском. Це могло використовуватися як позитив під час наступних президентських виборів у США. Парламентські вибори в Україні ще раз довели, що народ України неоднозначно ставиться до перспективи членства України в НАТО. Впродовж останнього десятиліття НАТО асоціювалося з американськими воєнними діями на Балканах, Близькому та Середньому Сході. Щоденні телевізійні новини із зон конфліктів, де задіяні війська США, працювали антирекламою Альянсу. Крім того, поширення діяльності НАТО на весь Афганістан, тобто перехід до фактичної окупації країни і повторення помилки СРСР, та очікування від України направлення її військових підрозділів до Афганістану зумовить однозначне несприйняття українським суспільством питання членства в цій Організації. Понад те, НАТО трансформується з воєнно-політичного блоку євроатлантичної системи безпеки на Альянс експедиційних операцій, що активізує зусилля "Старої" Європи стосовно формування альтернативної системи безпеки та здійснення власних миротворчих операцій. Формування Європейсько-Євразійської системи енергетичної безпеки може зробити НАТО неадекватним часові, оскільки США використовують Альянс у своїх геополітичних проектах проти Росії. Саме модифікація базової парадигми призвела до її руйнування і заперечення. Реалізація проамериканських регіональних проектів та інтенсифікована інтеграція до НАТО спричинили конфліктне напруження, яке зашкодило економічним зв'язкам зі Сходом (Росією).

Руйнуючи економічну складову існування незалежності нашої держави ("економіка - Схід"), і США, і Україна фактично пішли на деструктивізацію базової геополітичної парадигми. Після неодноразових попереджень про неприйнятність вступу України до НАТО Росія розгорнула системну переорієнтацію економічної кооперації з Україною, а українсько-російська газова криза підтвердила вразливість економіки України та внутрішньополітичної стабільності держави до всіляких конфронтаційних моделей відносин з РФ. Причому що ближче Україна до НАТО та що активніше бере участь в американських геополітичних проектах, то більше і системніше погіршуються відносини України з Росією, а відтак - руйнується базова геополітична парадигма США.

Крім цього, США виявилися не готовими запропонувати Україні в обмін на її геополітичну лояльність стратегію енергетичної безпеки у випадку зростання цін на російські енергоносії для України або призупинення постачання енергоносіїв на внутрішній ринок України з РФ. Навпаки, незважаючи на стратегічне партнерство між Україною й США і здійснення одновекторної політики України, рівень торгово-економічного співробітництва між Україною та США за 2005 р., за оцінками експертів, суттєво не змінився і становив 3,1 млрд дол. (4,4 % сукупного товарообігу), що незначно відрізняється від аналогічної співпраці України з Білоруссю - 1,8 млрд дол. Водночас українсько-російське торгово-економічне співробітництво становить 20,3 млрд дол. - майже 30 % сукупного товарообігу, тобто торгово-економічне співробітництво України з РФ майже у 6 разів перевищує аналогічне зі США.

Продовження такої суперечливої та незбалансованої політики стратегічного партнерства не лише завдасть удару базовій парадигмі, а й може торкнутися питання про життєздатність та незалежність України.

Інтеграція до НАТО (як проект США), а відтак інтеграція в ЄС (як компроміс між США і "Старою" Європою) не відповідає сьогоденню. Проти цього активно заперечує передусім "Стара" Європа, що втомилася від 50-річної залежності від США і не розглядає РФ супротивником на відміну від Америки. Потрібно також взяти до уваги: рівень взаємодії та взаємозалежності РФ і ЄС динамічно зростає, зокрема в галузі енергетичної безпеки, освоєння Сибіру й трансконтинентальних комунікаційних проектів. Це суперечить ідеї США про створення санітарного кордону між ЄС та Росією і ставить під сумнів питання енергетичної безпеки Європи, оскільки американські зусилля мають геополітичний характер. Відтак країна, яка підтримує формування розподільчих ліній чи санітарних кордонів, розглядатиметься супротивником не тільки Росією, а й ЄС. Така ситуація контрпродуктивна і нелогічна стосовно реалізації Україною євроінтеграційної стратегії. Отже, участь України в американських геополітичних проектах фактично спрямовується проти РФ та ЄС - двох ключових торгово-економічних партнерів.

У 2008-2009 рр. спостерігалася позитивна динаміка обмінів візитами парламентарів. Так, 2008 р. Україну відвідували голова Підкомітету з питань Європи палати представників Конгресу США Р. Векслер, співголова сенатського Комітету в закордонних справах Р. Лугар, а також впливові сенатори Л. Грем, Дж. Ліберман, Б. Коркер. У квітні 2009 р. Київ відвідав член Комітету в закордонних справах палати представників Д. Рорабахер. У серпні 2009 р. робочий візит в Україну здійснила делегація палати представників Конгресу США, очолена лідером меншості Дж. Бейнером. До складу делегації ввійшли конгресмени Д. Борден, Дж. Боннер, Д. Кемп, Т. Летем та Г. Волден.

На постійній основі Україну відвідували радники сенаторів і конгресменів. У липні 2008 р. на запрошення Комісії сприяння демократії у Вашингтоні перебувала делегація Верховної Ради України у складі народних депутатів Г. Герман, О. Донія, К. Ляпіної та Д. Шпенова, а у вересні того ж року - члени Постійної делегації ВРУ в Парламентській асамблеї ОБСЄ на чолі з головою Комітету Верховної Ради України в закордонних справах О. Білорусом. У січні 2009 р. Вашингтон відвідали народний депутат В. Шпак та радник Голови ВРУ В. Бойко, котрі зустрічалися зі співголовою Групи сприяння Україні в палаті представників М. Каптур. У лютому 2009 р. до США прибула делегація ВРУ в складі голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності В. Швеця, голови Комітету ВРУ з питань правової політики С. Міщенка, заступника голови Комітету ВРУ в закордонних справах Л. Кожари, голови підкомітету з питань видатків державного бюджету П. Жебрівського, а також народного депутата М. Соколова. У травні 2009 р. у рамках програми щодо протидії корупції під егідою Корпорації "Виклики тисячоліття" у Вашингтоні перебувала група народних депутатів України у складі С. Власенка, О. Рябеки, І. Калєтніка, Ю. Мирошниченка, О. Новікова, В. Ар'єва.

На постійні основі в межах програми міжпарламентських обмінів під егідою Комісії сприяння демократії відбуваються також візити делегацій Секретаріату Верховної Ради України.

Конгрес продовжує надавати підтримку Україні з різних питань зовнішньої та внутрішньої політики. Так, у вересні 2008 р. палата представників прийняла Резолюцію 1314, якою вшанувала 75-ті роковини Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, засудивши штучний голод, організований тоталітарним сталінським режимом, і закликавши до поширення у світі знань про цю трагедію. Також у 2008р. сенат США прийняв дві резолюції (8.КЕ8.523,3.КЕ8.439), якими підтримав надання Україні ПДЧ НАТО. Так, спонсорами згаданих Резолюцій стали нинішній Президент СІЛА Б. Обама, Віце-президент США Дж. Байден і державний секретар США X. Клінтон.

Культурно-гуманітарне співробітництво між Україною та СІНА ґрунтується на чотирьох профільних угодах, зокрема Угоді між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про гуманітарне і техніко-економічне співробітництво від 7 травня 1992 р., Угоді між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про охорону і збереження культурної спадщини від 12 березня 1994 р., Меморандумі про взаєморозуміння між Урядом України й Урядом Сполучених Штатів Америки щодо основних напрямів і цілей програми допомоги від Агентства США з міжнародного розвитку, Міжвідомчому договорі від 29 березня 2005 р. про співробітництво між Державним комітетом архівів України та Меморіальним музеєм Голокосту Сполучених Штатів Америки.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в Європі і світі» автора Галик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 9. Формування міждержавних дипломатичних зв'язків України зі сполученими штатами Америки та Канадою“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Україна в Європі та світі - складова формування і розвитку нової системи міжнародних відносин

  • Засади, пріоритети і засоби зовнішньої політики України

  • Джерела формування цілей, засад та засобів зовнішньої політики України

  • Міжнародне визнання незалежної України

  • Розділ 2. Міжнародна політика України після розпаду СРСР. Створення СНД

  • Проблеми інтеграції України в рамках СНД

  • Україна в системі економічно-фінансових організацій СНД

  • Україна в Організації Чорноморського економічного співробітництва

  • Україна - член регіональних економічних угруповань у межах СНД

  • Україна і зона вільної торгівлі СНД

  • Розділ 3. Взаємовідносини України з Російською Федерацією

  • Питання правонаступництва власності колишнього СРСР в українсько-російських відносинах. Без'ядерний статус України і політика Росії

  • Територіальні питання та проблеми Чорноморського флоту в українсько-російських відносинах

  • Розділ 4. Створення організації об'єднаних націй та участь України в її роботі

  • Україна в організаційних структурах ООН

  • Допомога ООН під час ліквідації Чорнобильської катастрофи. Миротворча діяльність України в рамках ООН

  • Розділ 5. Відносини України з Євросоюзом -перспективні шляхи співпраці

  • Європейський вибір України - визначальний вектор зовнішньополітичної діяльності

  • Галузеві взаємовідносини України з Європейським Союзом

  • Сфера безпеки й оборони у рамках співробітництва між ЄС та Україною

  • Співробітництво України і ЄС у сфері охорони довкілля

  • Співпраця України з ЄС у сфері науки і технології, дослідження та розвитку

  • Регіональне співробітництво між Україною та ЄС

  • Євроінтеграційний курс України - позитиви та негативи

  • Розділ 6. Участь України у міжнародній безпеці. співпраця з НАТО: проблема членства

  • Створення та структура Північноатлантичного альянсу

  • Взаємовідносини між Україною та НАТО

  • Основні галузі співпраці України з НАТО

  • Основні результати практичного співробітництва

  • Вступ України до НАТО: переваги та недоліки членства

  • Недоліки

  • Розділ 7. Взаємовідносини України з країнами центрально-східної Європи

  • Відносини України з Республікою Польща

  • Україна та Румунія

  • Українсько-словацькі політичні відносини

  • Взаємовідносини України з Чеською Республікою

  • Розділ 8. Етапи налагодження зовнішньополітичних контактів України з державами західної Європи

  • Українсько-німецькі відносини

  • Українсько-британська співпраця

  • Політичний діалог України з Італією

  • Франція як важливий чинник Європейської і трансатлантичної інтеграції України

  • Розділ 9. Формування міждержавних дипломатичних зв'язків України зі сполученими штатами Америки та Канадою
  • Встановлення дипломатичних відносин між Україною й Канадою

  • Розділ 10. Близькосхідний і Азійський вектор зовнішньої політики України

  • Формування українсько-іранських відносин

  • Розвиток українсько-ізраїльських узаємин

  • Розвиток відносин із провідними державами Азійсько-Тихоокеанського регіону

  • Українсько-китайські торговельно-економічні відносини

  • Розвиток відносин з Японією. Українсько-японське економічне та політичне співробітництво

  • Післямова