Українсько-німецькі відносини

Україна в Європі і світі

Німеччина для України - найближчий сусід та надійний партнер на шляху до Європи. Федеративна Республіка надає найбільшу після США двосторонню допомогу та є найважливішим після Росії торговельним партнером України. Україна для Німеччини - це наріжний камінь європейської архітектури безпеки, країна, з якою вона підтримувала зв'язки ще з часів Київської Русі. Німеччина представлена в Україні великою групою населення, переважно у цьому випадку йдеться про етнічних німців, частина котрих живе і завжди житиме в Україні. Існує також щільна мережа політичних, економічних, культурних та приватних зв'язків між обома країнами, значну частку в яких займають федеральні землі общини Німеччини.

Німеччина однією з перших 26 грудня 1991 р. визнала незалежність України; 17 січня 1992 р. між двома державами були встановлені дипломатичні відносини. Через місяць, 17 лютого, Посол

ФРН у Києві фон Бассевітц вручив вірчі грамоти і став першим Послом іноземної держави в Україні, а 16 березня 1992 р. офіційно розпочало роботу Посольство України в Бонні. У Німеччині працює Відділення Посольства в Берліні (консульський округ - Берлін і так звані нові федеральні землі на території колишньої НДР).

Вагомим етапом у розвитку відносин між двома країнами став 1993 рік, коли відбувся візит в Україну Федерального канцлера ФРН Г. Коля. Було укладено рамковий документ - Спільну декларацію про основи відносин між Україною та ФРН, а також угоди про широкомасштабну економічну співпрацю, взаємний захист інвестицій. Цього ж року Київ відвідали віце-канцлер, міністр закордонних справ К. Кінкель, міністр оборони Ф. Рюе, інші високі посадові особи ФРН, декілька делегацій бундестагу. Німеччина приймала Прем'єр-міністра України, міністрів, депутатів Верховної Ради.

Поглибленню військового співробітництва між двома країнами сприяв візит міністра оборони України до ФРН 11-13 квітня 1994 р. Загалом у межах Програми військової співпраці між Збройними силами України та бундесвером у 1994-1995 рр. відбулося 20 робочих зустрічей.

У липні 1995 р. з візитом до ФРН завітав Президент України Л. Кучма. Федеральний канцлер Г. Коль, інші керівники держави, представники майже всіх впливових партій підтвердили зацікавленість в існуванні на мапі Європи міцної та незалежної України, у П подальшому утвердженні в політичному, економічному та правовому європейському просторі. Усвідомлюючи нагальну необхідність конкретизації двостороннього співробітництва, керівник Федерального уряду запропонував утворити нову форму німецько-українських міжурядових контактів - регулярний обмін міжвідомчими делегаціями, котрі визначатимуть шляхи та пріоритетні напрями розвитку двосторонньої співпраці, передусім в економічній сфері.

На початку вересня 1996 р. Україну відвідав Г. Коль. Одним із основних та вагомих результатів цього візиту стало досягнення довірливих, партнерських відносин між Президентом України та Федеральним канцлером Німеччини. Вони наголосили, що й надалі підтримуватимуть постійні контакти, зокрема у формі телефонних розмов. Було продовжено практику обміну урядовими делегаціями.

Третього грудня 1998 р. відбувся робочий візит міністра закордонних справ Б. Тарасюка до ФРН, що став першим контактом на високому рівні після сформування нового Федерального уряду. Під час його переговорів з віце-канцлером, міністром закордонних справ Й. Фішером, який виступив за те, щоб Німеччина залишилася "адвокатом розширення ЄС у східному напрямку", було обговорено багато питань двостороннього співробітництва й актуальних міжнародних проблем. Сторони констатували динамічний розвиток узаємин у політичній, економічній, науково-технічній, культурній сферах. До провідних тем переговорів належало сприяння Німеччини у просуванні України до європейських та євроатлантичних структур з огляду на головування ФРН 1999 р. у "великій вісімці" та в першому півріччі - в Європейському Союзі (ЄС) і Західноєвропейському союзі (ЗЄС). Б. Тарасюк наголосив, що водночас із реалізацією Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС необхідне розроблення останнім справжньої стратегії стосовно України, яка б передбачала набуття нею у перспективі асоційованого, а згодом - повного членства в Союзі.

П'ятого лютого 1999 р. відбувся черговий робочий візит Б. Тарасюка до Німеччини. У процесі переговорів особлива увага приділялась проблематиці, пов'язаній із сучасною фінансово-економічною ситуацією в Україні, її співпраці з Міжнародним валютним фондом, іншими фінансовими інституціями.

Після закінчення переговорів обидва міністри взяли участь в урочистій церемонії відкриття Німецько-українського форуму, що відбулася в Міністерстві закордонних справ ФРН. Ця громадська організація об'єднувала представників провідних німецьких концернів, ЗМІ, політиків, науковців, діячів культури. Від діяльності Форуму, як наголошував Б. Тарасюк, доцільно очікувати нових імпульсів для розвитку двосторонніх відносин у різних галузях, а в ідеалі він повинен стати Форумом спілкування і взаємного збагачення української та німецької культур. Метою Форуму, зазначив Й. Фішер, має бути розширення двосторонніх контактів на весь політичний спектр, регіональні політичні сили, нові економічні й культурні еліти.

За активного сприяння Німеччини 10 грудня 1999 р. на Гельсінському саміті ЄС було ухвалено Спільну стратегію Союзу стосовно України, де викладено шляхи партнерства з Україною.

31998 р. українська та німецька сторони започаткували проведення щорічних політичних консультацій на вищому рівні. Такий механізм співробітництва у Центральній і Східній Європі Німеччина має лише з Україною, Росією та Польщею. Форма ж такого співробітництва у відносинах України з європейськими державами існує лише з ФРН.

Суттєвим імпульсом розвитку українсько-німецьких відносин став робочий візит Президента України до Берліна в січні 2001 р. Низка наступних двосторонніх заходів, серед котрих передусім доцільно назвати проведення після майже чотирирічної перерви засідання Ради з питань економічного співробітництва 18-20 липня в Одесі, уможливила досягнення зрушень у розв'язанні окремих проблемних питань, насамперед в економічній сфері. Початок компенсаційних виплат українським громадянам - жертвам нацизму, завершення процесу повернення законному власникові "архіву Баха", фінансова участь німецької сторони у відтворенні інтер'єрів Свято-Успенського собору - знаменні віхи у наших відносинах із Німеччиною. Усе це створило позитивну атмосферу для подальшої планомірної співпраці з впливовою європейською державою.

Шостого грудня 2001 р. відбулися IV німецько-українські міжурядові консультації. Разом з Федеральним канцлером К. Шредером до Києва прибули керівники або заступники керівників восьми галузевих міністерств Німеччини. Консультації, проведення яких попередньо було заплановане на 18-19 вересня 2001 р. у Криму, мусили бути перенесені через терористичні акти в США. Однак, попри складну ситуацію з часовим графіком обох сторін, все-таки вдалося організувати зустріч ще в тому році.

Німеччина використовує механізм постійних міжурядових консультацій лише з небагатьма країнами, наприклад, з Францією. Польщею і Росією, а з 1998 року - також з Україною. Міжурядові консультації - це фахова робота галузевих міністерств, поєднана з переговорами на найвищому рівні. Федерального канцлера супроводжували до Києва делегації восьми міністерств: Федеральні міністерства внутрішніх справ і фінансів представлені федеральними міністрами О. Шилі та Г. Айхелем, інші (Федеральне міністерство закордонних справ, Федеральні міністерства економіки, з питань захисту прав споживачів і сільського господарства, екології, оборони та юстиції) - парламентськими й посадовими статс-секретарями. Вони обговорювали з українськими колегами конкретні питання співпраці у відповідних галузях. Федеральний міністр закордонних справ Й. Фішер не зміг приїхати до Києва, бо одночасно в Брюсселі відбувалася зустріч міністрів закордонних справ країн НАТО. Міністр закордонних справ України А. Зленко також перебував у Брюсселі на зустрічі міністрів країн НАТО.

Федеральний канцлер і Президент України обговорили, зокрема, питання міжнародного тероризму і боротьби з ним, причому питання співпраці України з НАТО, а також її наближення до Європейського Союзу відіграли відповідну роль. Федеральний канцлер запропонував, щоб Україна разом з Комісією ЄС склала план просування до асоційованого членства, тобто визначила напрями, які мають бути здійснені обома сторонами для досягнення статусу асоційованого члена. Федеральний канцлер обіцяв, що Німеччина з прихильністю підтримуватиме такі зусилля.

Шостого грудня 2001 р. у присутності Федерального канцлера Шредера та Президента України Кучми святкували завершення зведення споруди нової канцелярії Посольства Німеччини. Аташе з питань оборони Федеративної Республіки Німеччина в Україні полковник у Генеральному штабі Д. Шульте та керівник відділу міжнародної співпраці Міністерства оборони України полковник С. Богунов 11 грудня підписали Двосторонню річну програму на 2003 р. про взаємодію німецького й українського Міністерств оборони.

Поглиблення порозуміння та співробітництва на широкій суспільній основі - таку мету мав Німецько-український форум, заснований 5 лютого 1999 р. Головою Форуму було обрано М. Кляйнерта, генерального уповноваженого "Даймлер Крайслер АГ", а 19 листопада цього ж року в Україні засновано Українсько-німецький форум з аналогічною метою.

27 травня 2002 р. ректори Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" і Університету Отто фон Гюріке м. Магдебург підписали Договір про створення спільного факультету машинобудування. Планувалося проводити чотирирічне навчання студентів у Києві, а відтак навчання впродовж двох років у Німеччині, що завершується отриманням ступеня магістра. Мовами навчання будуть німецька й українська.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в Європі і світі» автора Галик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Українсько-німецькі відносини“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Україна в Європі та світі - складова формування і розвитку нової системи міжнародних відносин

  • Засади, пріоритети і засоби зовнішньої політики України

  • Джерела формування цілей, засад та засобів зовнішньої політики України

  • Міжнародне визнання незалежної України

  • Розділ 2. Міжнародна політика України після розпаду СРСР. Створення СНД

  • Проблеми інтеграції України в рамках СНД

  • Україна в системі економічно-фінансових організацій СНД

  • Україна в Організації Чорноморського економічного співробітництва

  • Україна - член регіональних економічних угруповань у межах СНД

  • Україна і зона вільної торгівлі СНД

  • Розділ 3. Взаємовідносини України з Російською Федерацією

  • Питання правонаступництва власності колишнього СРСР в українсько-російських відносинах. Без'ядерний статус України і політика Росії

  • Територіальні питання та проблеми Чорноморського флоту в українсько-російських відносинах

  • Розділ 4. Створення організації об'єднаних націй та участь України в її роботі

  • Україна в організаційних структурах ООН

  • Допомога ООН під час ліквідації Чорнобильської катастрофи. Миротворча діяльність України в рамках ООН

  • Розділ 5. Відносини України з Євросоюзом -перспективні шляхи співпраці

  • Європейський вибір України - визначальний вектор зовнішньополітичної діяльності

  • Галузеві взаємовідносини України з Європейським Союзом

  • Сфера безпеки й оборони у рамках співробітництва між ЄС та Україною

  • Співробітництво України і ЄС у сфері охорони довкілля

  • Співпраця України з ЄС у сфері науки і технології, дослідження та розвитку

  • Регіональне співробітництво між Україною та ЄС

  • Євроінтеграційний курс України - позитиви та негативи

  • Розділ 6. Участь України у міжнародній безпеці. співпраця з НАТО: проблема членства

  • Створення та структура Північноатлантичного альянсу

  • Взаємовідносини між Україною та НАТО

  • Основні галузі співпраці України з НАТО

  • Основні результати практичного співробітництва

  • Вступ України до НАТО: переваги та недоліки членства

  • Недоліки

  • Розділ 7. Взаємовідносини України з країнами центрально-східної Європи

  • Відносини України з Республікою Польща

  • Україна та Румунія

  • Українсько-словацькі політичні відносини

  • Взаємовідносини України з Чеською Республікою

  • Розділ 8. Етапи налагодження зовнішньополітичних контактів України з державами західної Європи

  • Українсько-німецькі відносини
  • Українсько-британська співпраця

  • Політичний діалог України з Італією

  • Франція як важливий чинник Європейської і трансатлантичної інтеграції України

  • Розділ 9. Формування міждержавних дипломатичних зв'язків України зі сполученими штатами Америки та Канадою

  • Встановлення дипломатичних відносин між Україною й Канадою

  • Розділ 10. Близькосхідний і Азійський вектор зовнішньої політики України

  • Формування українсько-іранських відносин

  • Розвиток українсько-ізраїльських узаємин

  • Розвиток відносин із провідними державами Азійсько-Тихоокеанського регіону

  • Українсько-китайські торговельно-економічні відносини

  • Розвиток відносин з Японією. Українсько-японське економічне та політичне співробітництво

  • Післямова