Проблеми інтеграції України в рамках СНД

Україна в Європі і світі

Виникнення нового структурно слабкого геополітичного об'єднання СНД дещо загальмувало процес хаотичного розпаду СРСР, вводячи його в цивілізовані межі, але забезпечити збереження вигідних зв'язків і відносин за умов тотальних розривів і розвалів усе-таки не змогло. Прогресуюча дезінтеграція надзвичайно загострила становище в усіх сферах життя, негативно позначившись на становленні державності новоутворених країн.

В економіці це спричинило катастрофічне падіння виробництва, що стало безпосереднім наслідком коопераційних зв'язків, порушення багатьох технологічних ланцюгів, руйнування спільного товарного та фінансового простору. В політиці диктат центру і відсутність політичної свободи змінило об'єктивно невиправдане політичне суперництво, протистояння нових держав, яким властиві внутріполітична невлаштованість, роз'єднаність та слабка керованість. У соціальній сфері гарантовані, хоча і на мінімальному рівні, матеріальні й духовні блага поступилися незвичним і неприйнятним для більшості колишніх радянських громадян завданням щоденної боротьби за виживання. У духовно-етичній сфері колишні ідеали та дискредитовані цінності, в тому числі гордості за належність до великої країни, ще не замінила нова система духовно-моральних орієнтирів.

Крім того, поява СНД не тільки не зняла давніх міжреспубліканських суперечностей, а й стимулювала появу і загострення нових. Проблема "Україна - СНД" мала три основні аспекти; політичний, економічний і військовий.

Розвал СРСР відразу висунув на одне з чільних місць питання безпеки. Між українською та російською сторонами з цього питання були суттєві розходження. Якщо Україна робила ставку на побудову власних Збройних сил на основі підпорядкування та реформування частин колишньої Радянської Армії, то російська сторона чинила опір цим процесам, сподіваючись зберегти бодай частину Збройних сил колишнього СРСР у формі об'єднаних збройних сил СНД, бажаючи тим самим відновлення в новій якості контролю старого центру. Саме з метою поширення російського впливу в пострадянському просторі 20 березня 1992 р. без участі України підписано угоду про створення об'єднаних збройних сил СНД.

Подальший крок у спробах створити регіональну структуру безпеки - обговорення цього питання під час зустрічі глав держав СНД у Ташкенті 15 травня 1992 р. Тоді ж відбулося формальне укладення Договору про колективну безпеку за участю Росії, Вірменії, Казахстану, Узбекистану (в лютому 1999 р. Узбекистан заявив про припинення членства в Договорі), Таджикистану та Киргизстану. Незабаром, у грудні 1993 р., до Ташкентського договору приєдналася Білорусь, а згодом постало питання про залучення до об'єднання Молдови та Грузії.

Наступним етапом військово-політичної інтеграції країн пострадянського простору мала стати нарада глав держав СНД у Бішкеку (Киргизстан), що відбулася 9 жовтня 1992 р. Планувалося навіть вироблення учасниками СНД спільної концепції колективної оборони. Однак здійснити це не вдалося. Об'єднаних збройних сил СНД так і не було створено, а їхнє головне командування із відставкою маршала Є. Шапошникова 15 червня 1993 р. припинило існування. Тільки наприкінці 1993 р. - на початку 1994 р. простежується певне пожвавлення процесу формування колективних Збройних сил держав Ташкентського пакту для участі в так званих миротворчих операціях на терені колишнього СРСР. Спробою активізувати процес інтеграції у воєнній сфері стало підписання в лютому 1995 р. Алма-Атинської угоди про створення Об'єднаної системи протиповітряної оборони держав - учасниць СНД. Україна підписала цю Угоду із застереженням - враховуючи національне законодавство України, а в квітні заявила, що буде виконувати Угоду лише в галузі військово-технічного співробітництва.

Намагання перетворити СНД на наддержавну структуру з міцними координуючими та виконавчими функціями мали місце не лише у воєнній, а й у політичній сфері. Найпринциповішою політичною проблемою було питання про Статут СНД, що вперше виникло влітку 1992 р., коли постало питання про документ, який визначив би правову й організаційну основу СНД. Вбачаючи в запропонованому

Статуті значне звуження суверенітету країн Співдружності, а також модернізовану модель союзного Договору 1922 р., Україна відмовилася його підписати в січні 1993 р.

Нові перспективи в міждержавних економічних відносинах у межах СНД були відкриті Договором про створення Економічного союзу (ЕС) (24 вересня 1993 р.). Згодом у квітні 1994 р. до нього на правах асоційованого члена приєдналася Україна. Основні принципи побудови і напрями діяльності ЕС СНД розроблені в травні 1993 р. на засіданні глав держав - учасниць співдружності в Москві. В ухваленій Декларації зазначена рішучість йти шляхом "глибокої інтеграції", створити спільний ринок для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, трудових ресурсів на спільному економічному просторі цих держав. ЕС планувалося формувати поетапним поглибленням інтеграції, координації дій у здійсненні реформ через міждержавну (багатосторонню) асоціацію вільної торгівлі, митний союз, валютний союз.

Серед причин, які стимулювали участь України в ЕС СНД, однією з принципових е глибока інтегрованість економіки України в економічний простір СНД (насамперед Росії), яка, незважаючи на розрив зв'язків, продовжувала існувати. Крім того, до економічної інтеграції у межах СНД підштовхували наявність спільної технології виробництва, неконкурентоспроможність на світовому ринку багатьох видів промислової продукції, гострий дефіцит валюти, необхідність збереження традиційних ринків збуту і проведення єдиної економічної політики на світовому ринку. Певну роль, очевидно, відіграв і розклад політичних сил в Україні. Адже входження республіки до ЕС СНД на правах асоційованого члена (як Туркменістан) - це своєрідний компроміс між двома опозиційними таборами (між тими, хто за повне членство, і тими, хто за вихід з ЕС СНД), а також врахування громадської думки різних регіонів України.

Позиція асоційованого членства в ЕС має позитивні й негативні сторони. З одного боку, часткове залучення України до інтеграційних процесів СНД дає їй змогу брати участь в економічних процесах, у котрих вона зацікавлена і котрі не суперечать національним інтересам та її чинному законодавству. Тобто інтереси СНД не домінують над національними інтересами; створюється широкий простір для маневру, цілком реальні умови для різновекторних альтернативних зв'язків на основі економічної доцільності й ефективності, еквівалентності обміну. На країни СНД припадала левова частка зовнішньоторговельного обігу України - 65,5 % імпорту та 55,8 % експорту в 1995 р.

Однак пасивна інтеграційна стратегія - цілком добровільна відмова від активної ролі у важливих базових структурах СНД, - по-перше, суттєво посилила позицію Росії, по-друге, значно послабила вплив України на прийняття в межах ЕС СНД тактичних і стратегічних рішень.

Аналізуючи ставлення та підходи української дипломатії до визначальних, принципових питань побудови СНД та її механізмів, дослідники вирізнили характерні риси позиції України:

• 1. Наголошення на піклуванні про збереження національного суверенітету. Опір становленню наднаціональних структур, які би створювалися за моделлю колишніх союзних органів.

• 2. Еволюційний характер економічної інтеграції, поступальне сходження від найпростіших форм інтеграції (вільна торгівля, митний союз) до складніших і вищих (спільний ринок, економічний і валютний союзи).

• 3. Пріоритет національних економічних інтересів, гарантування економічної безпеки держави.

• 4. Розвиток і поглиблення відносин з країнами СНД не можуть і не повинні здійснюватися за рахунок згортання взаємозв'язків і дистанціювання із розвинутими країнами світу.

• 5. Недопущення домінування однієї з країн у спільно створюваних міждержавних організаціях і об'єднаннях.

• 6. Характер і глибина участі України в спільних заходах не повинні суперечити Конституції України, Декларації про державний суверенітет, Акту про незалежність, чинному законодавству.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в Європі і світі» автора Галик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Проблеми інтеграції України в рамках СНД“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Україна в Європі та світі - складова формування і розвитку нової системи міжнародних відносин

  • Засади, пріоритети і засоби зовнішньої політики України

  • Джерела формування цілей, засад та засобів зовнішньої політики України

  • Міжнародне визнання незалежної України

  • Розділ 2. Міжнародна політика України після розпаду СРСР. Створення СНД

  • Проблеми інтеграції України в рамках СНД
  • Україна в системі економічно-фінансових організацій СНД

  • Україна в Організації Чорноморського економічного співробітництва

  • Україна - член регіональних економічних угруповань у межах СНД

  • Україна і зона вільної торгівлі СНД

  • Розділ 3. Взаємовідносини України з Російською Федерацією

  • Питання правонаступництва власності колишнього СРСР в українсько-російських відносинах. Без'ядерний статус України і політика Росії

  • Територіальні питання та проблеми Чорноморського флоту в українсько-російських відносинах

  • Розділ 4. Створення організації об'єднаних націй та участь України в її роботі

  • Україна в організаційних структурах ООН

  • Допомога ООН під час ліквідації Чорнобильської катастрофи. Миротворча діяльність України в рамках ООН

  • Розділ 5. Відносини України з Євросоюзом -перспективні шляхи співпраці

  • Європейський вибір України - визначальний вектор зовнішньополітичної діяльності

  • Галузеві взаємовідносини України з Європейським Союзом

  • Сфера безпеки й оборони у рамках співробітництва між ЄС та Україною

  • Співробітництво України і ЄС у сфері охорони довкілля

  • Співпраця України з ЄС у сфері науки і технології, дослідження та розвитку

  • Регіональне співробітництво між Україною та ЄС

  • Євроінтеграційний курс України - позитиви та негативи

  • Розділ 6. Участь України у міжнародній безпеці. співпраця з НАТО: проблема членства

  • Створення та структура Північноатлантичного альянсу

  • Взаємовідносини між Україною та НАТО

  • Основні галузі співпраці України з НАТО

  • Основні результати практичного співробітництва

  • Вступ України до НАТО: переваги та недоліки членства

  • Недоліки

  • Розділ 7. Взаємовідносини України з країнами центрально-східної Європи

  • Відносини України з Республікою Польща

  • Україна та Румунія

  • Українсько-словацькі політичні відносини

  • Взаємовідносини України з Чеською Республікою

  • Розділ 8. Етапи налагодження зовнішньополітичних контактів України з державами західної Європи

  • Українсько-німецькі відносини

  • Українсько-британська співпраця

  • Політичний діалог України з Італією

  • Франція як важливий чинник Європейської і трансатлантичної інтеграції України

  • Розділ 9. Формування міждержавних дипломатичних зв'язків України зі сполученими штатами Америки та Канадою

  • Встановлення дипломатичних відносин між Україною й Канадою

  • Розділ 10. Близькосхідний і Азійський вектор зовнішньої політики України

  • Формування українсько-іранських відносин

  • Розвиток українсько-ізраїльських узаємин

  • Розвиток відносин із провідними державами Азійсько-Тихоокеанського регіону

  • Українсько-китайські торговельно-економічні відносини

  • Розвиток відносин з Японією. Українсько-японське економічне та політичне співробітництво

  • Післямова