Глобальною екологічною подією XX ст., що стала викликом безпеці людства, була Чорнобильська катастрофа та подолання її наслідків. Україна добре пам'ятає трагічну дату - 26 квітня 1986 р., коли трапився вибух на Чорнобильській атомній станції, розташованій за 130 км від Києва, внаслідок якого була зруйнована активна зона реактора блока № 4. Загальна площа забруднення сільськогосподарських угідь становила 3,5 млн га, у тому числі ріллі - 3,1 млн. Радіоактивними елементами забруднено понад 1,5 млн га лісів України. Постраждали також окремі регіони Росії й Білорусі. Чорнобильська катастрофа - планетарна катастрофа століття, яка за масштабами не має прецедентів у світі. Вона забрала життя сотень людей, багатьох зробила інвалідами, спричинила глибокі соціальні потрясіння й жахливі екологічні наслідки. Складна й економічна сторона проблеми. Розрахунки засвідчують, що ліквідація наслідків аварії тільки в трьох державах (Білорусі, Росії, Україні) до 2015 р. потребуватиме витрат у 300 млрд дол. Вартість повної ліквідації наслідків цієї аварії значно перевищує вартість усіх АЕС світу і всієї виробленої ними енергії.
Міжнародна спільнота оперативно відреагувала на події в Україні. Першою відгукнулася ООН та її організації, від котрих надійшла дуже вагома допомога. Восени 1986 р. було прийнято два важливі міжнародні документи - Конвенцію про оперативне оповіщення про ядерну аварію і Конвенцію про допомогу у випадку ядерної радіації, створено Міжустановчий комітет з реагування на ядерні аварії, куди ввійшли представники низки міжнародних організацій. На 41-й сесії Генеральної Асамблеї ООН її учасники висловили співчуття сім'ям загиблих у зв'язку з аварією, почала надходити гуманітарна допомога (екологічно чисті продукти, одяг, кошти на оздоровлення дітей, медичне обладнання та ін.).
Уряди СРСР, УРСР і БРСР 1990 р. офіційно звернулися до ООН з проханням розглянути питання наслідків Чорнобильської катастрофи на Генеральній Асамблеї ООН. Того самого року Генеральний секретар ООН і делегація Виконавчого секретаріату ЄЕК побували в зоні Чорнобиля. Місія оцінила аварію як безпрецедентну. Сорок п'ята сесія Генеральної Асамблеї ООН призначила Координатора ООН з питань ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи , підготовила Зведений план міжнародного співробітництва в цій площині, визначивши такі пріоритетні напрями: здоров'я; переселення; економічна реабілітація постраждалих територій; соціально-психологічна реабілітація постраждалих людей; продовольчий і сільськогосподарський моніторинг; екологічне оздоровлення навколишнього середовища. Резолюції Генеральної Асамблеї передбачали створення спеціальної Чорнобильської програми в рамках системи ООН.
Водночас представники ООН та інших міжнародних структур почали виявляти упередженість до проблем Чорнобиля, пов'язану з побоюванням стосовно відтворення Україною власної ядерної зброї. Саме з можливістю використання реактора РМБК пов'язаний тиск на Україну щодо закриття Чорнобильської АЕС. Нагадаємо: з 57 реакторів такого виду 29 функціонували на території Східної Європи.
Україна виконала взяті на себе зобов'язання перед міжнародним співтовариством: 2002 р. Чорнобильську атомну електростанцію було закрито. Але це додало Україні нових проблем із гарантуванням безпеки закритого реактора.
Фактично Чорнобильська аварія змусила людство виробити захисні механізми від атомних катастроф, привернула увагу до тяжких наслідків застосування ядерної енергії уже в мирний час, пришвидшила розроблення й укладання спеціальних міжнародних угод про несанкціоноване використання атомної енергії, а також оперативне оповіщення стосовно ядерної аварії і допомогу у випадку ядерної радіації. Чорнобильська катастрофа змусила людство замислитися також над питаннями про застосування ядерної енергії в мирних цілях, привела до глобальних рішень на найвищих щаблях державної влади провідних країн світу.
Активну підтримку постраждалим регіонам надала ЮНЕСКО: у 1991 р. організація розробила Чорнобильську програму, що охоплювала будівництво шкіл, дослідження та підготовку кадрів, аналіз соціальних, економічних наслідків аварії, збереження культурних цінностей.
Перед Україною у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи і дотепер постають передусім два завдання: оздоровлення й медичне забезпечення постраждалих, соціально-економічна реабілітація територій, котрі мають статус чорнобильських, гарантування безпеки закритого реактора.
Наслідки катастрофи відчутні для України, Росії, Білорусі, землі яких опинилися в епіцентрі ядерного лиха, і це не лише питання екології, а й глибокі гуманітарні проблеми - на їх розв'язання спрямовані зусилля політиків, економістів, дослідників, науковців, фінансові потоки з-за кордону. У цьому зв'язку була, опублікована доповідь міжнародних організацій "Гуманітарні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС: стратегія і реабілітація", підготовлена дослідниками США, України, Росії та Білорусі (6 лютого 2002). Серед основних висновків привертають увагу такі положення: радіоактивне забруднення, що стало результатом вибуху на Чорнобильській АЕС, становить ризик для здоров'я населення і стримує економічний розвиток.
Занепокоєність насамперед викликають так звані дуже забруднені території, де проживають від 150 до 200 тис. осіб. В Україні Чорнобильський бюджет, починаючи з 1997 р., постійно скорочувався через нестачу коштів. На саміті СНД 2004 р. в Астані (Казахстан) держава ініціювала питання "Про проголошення 2006 р. у державах - учасницях СНД Роком пам'яті Чорнобильської катастрофи". Шістдесята сесія Генеральної Асамблеї ООН (листопад 2005 р.) розпочалася з обговорення проблеми ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Україна знову звернулася до учасників із пропозицією активізувати міжнародні зусилля для подолання довгострокових наслідків катастрофи; поінформувала про зусилля Уряду України, спрямовані на розв'язання медичних, гуманітарних і соціально-економічних проблем стосовно реабілітації постраждалого населення і вражених територій, про підготовку Національної програми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи до 2010 p., заходи щодо закриття ЧАЕС.
Отже, ця проблема опинилася в центрі експерименту, який не має прецедентів у сфері міжнародного співробітництва.
Сьогодення ООН позначається ефективними діями у розв'язанні міжнародних конфліктів, екологічних катастроф, глобальних проблем, котрі загрожують існуванню людства. До форм діяльності ООН у протистоянні й розв'язанні існуючих конфліктів та запобіганні можливим належать Операції з підтримання миру (ОПМ). Основні труднощі здійснення ОПМ знову-таки полягають у нестачі коштів. Держави - члени ООН мають заборгованість на проведення ОПМ на суму 2,5 млн дол.
Враховуючи інтереси національної безпеки, Україна бере активну участь у створенні нової системи європейської безпеки, одним із векторів котрої є міжнародні заходи з підтримання миру (з 1992), через діяльність в Операціях з підтримання миру ООН як спостерігачів, виконання інших миротворчих функцій. У Міністерстві оборони України створено центр координації миротворчих рацій та спеціалізований навчальний центр з підготовки миротворчих сил. Верховна Рада України прийняла рішення (1994) збільшити контингент України в миротворчих силах ООН з 600 до 1200 осіб. У складі миротворчих місій ООН наприкінці 90-х років перебували понад 1500 українських миротворців. Географія їхньої дислокації охоплює Афганістан, Боснію, Демократичну Республіку Конго, Грузію, Ефіопію й Еритрею, Косово, Ліберію, Ліван, Східний Тимор, Сьєрра-Леоне та ін. Починаючи з липня 1992 р., Україна за рівнем участі у миротворчих операціях ООН є першою серед європейських країн і належить до десятки країн-контрибуторів військ до ОПМ.
Український парламент 2004 р. розглянув питання про направлення українських миротворців у зону ізраїльсько-сирійського конфлікту для участі України в миротворчих силах ООН за спостереженням у роз'єднанні ізраїльських і сирійських військ. Законопроект з цього приводу проголошує: мандат сил ООН за спостереженням ізраїльських і сирійських військ, визначений Резолюцією Ради Безпеки ООН (1974), не передбачає участі цих сил у бойових діях. Відповідно до законопроекту, фінансування витрат, пов'язаних з участю України в цій миротворчій операції, здійснюватиметься за рахунок Державного бюджету України з подальшим погашенням їх ООН. Підтверджуючи зобов'язання України як держави - члена Організації Об'єднаних Націй, беручи до уваги Резолюцію Ради Безпеки ООН від 21 травня 2004 р. та звернення Секретаріату ООН до України від 10 грудня 2004 р, щодо її участі в операції ООН в Бурунді, згідно зі Законом України "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях", 16 червня 2005 р. Президент України підписав Указ "Про участь України в операції ООН в Бурунді". У зв'язку зі згортанням миротворчої діяльності та закриттям Місії ООН у Сьєрра-Леоне в грудні 2004 - січні 2006 рр. українські миротворці повернулися на Батьківщину.
Активна миротворча діяльність України підтверджує послідовну політику нашої держави з виконання взятих на себе зобов'язань як держави - члена ООН щодо підтримання міжнародного миру та безпеки. За 16 років участі в міжнародній миротворчій діяльності (1994-2010) Україна гідно заявила про себе на міжнародній арені. Українських миротворців, їхній потенціал, ставлення до виконання службових обов'язків та інші якості знають у всьому світі.
Україна ініціювала і розробила проект Міжнародної конвенції із захисту миротворчого персоналу ООН. Завдяки цьому, з 29 травня 2002 р. міжнародне співтовариство святкує Міжнародний день миротворців ООН, одностайно схвалений на 57-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. Основним задумом ініціативи було відзначення всіх учасників миротворчих операцій під прапором ООН, вшанування пам'яті загиблих. Україна приділяє велику увагу діяльності з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у ній важливим чинником своєї зовнішньої політики. Така позиція ґрунтується насамперед на "Основних напрямах зовнішньої політики України", де одним із пріоритетів вважається участь держави у миротворчій діяльності, спрямованій на відвернення й урегулювання міжнародних конфліктів, та програмі Уряду "Назустріч людям". Участь України в міжнародних миротворчих операціях ООН дає вагомі позитивні результати. З-поміж них - формування простору безпеки навколо Української держави, зміцнення її авторитету, створення сприятливого клімату для налагодження й активізації двостороннього економічного співробітництва, а також набуття військовослужбовцями необхідного фахового досвіду.
Однією зі сторінок миротворчої діяльності України є участь у врегулюванні іракської кризи. Рада Безпеки ООН у травні 2003 р. звернулася до країн - членів Організації надати допомогу іракській стороні у відновленні країни та створенні умов стабільності й безпеки, у тому числі через надання військових підрозділів. Україна долучилася до миротворчої діяльності в розв'язанні іракської кризи ООН і з січня 2004 р. здійснювала посередницькі функції у питанні формування перехідного уряду Іраку. З огляду на завершення місії в Іраку та негативне ставлення українського населення до іракської війни, Верховна Рада України звернулася до Президента держави відкликати миротворчий український контингент (3 грудня 2004). Президент видав наказ розпочати виведення з Іраку українського контингенту. Звісно, такий крок відчутно позначився на антиіракській коаліції: Україна за чисельністю посідала п'яте місце після США, Великої Британії, Італії та Польщі. Першою з коаліції вийшла Іспанія, згодом - Угорщина, Філіппіни і Гондурас. Польща також повідомила про скорочення контингенту в Іраку. Як і керівництво багатьох інших країн, котрі належали до коаліції, керівництво України свого часу вирішило, що краще мати потенційний виграш від установлення добрих зв'язків із Вашингтоном, аніж реальний програш після відмови співпраці з ним. Однак перелічені чинники, затяжний характер військових дій, а також відмова Україні в участі в економічному відродженні Іраку призвели до прийняття згаданого рішення про виведення миротворчих військ із цієї країни. Важливим став і людський фактор: під час виконання миротворчих місій українська сторона зазнала людських втрат. Керівництво США з розумінням поставилося до рішення України й частково профінансувало виведення контингенту України.
З 22 липня 2000 р. до серпня 2006 р. окремий інженерний батальйон Збройних сил (ЗС) України виконував завдання у складі Тимчасових сил ООН у Лівані. Головними завданнями батальйону було: розмінування полів і автомобільних шляхів; налагодження доріг та колонних шляхів і фортифікаційних систем підрозділів місії; будівництво нових опорних пунктів підрозділів місії.
Від листопада 2004 до липня 2008 р. тривала місія ООН в Ефіопії та Еритреї. До складу місії було направлено 43 офіцери ЗС України для проходження служби на посадах військових спостерігачів. Основні завдання місії полягали у: миротворчій операції в межах створеної Тимчасової зони безпеки (ТЗБ); спостереженні ТЗБ за допомогою патрулювання і встановлених контрольних постів; розслідуванні випадків порушення кордонів ТЗБ озброєними військовослужбовцями, підрозділами, а також випадків відкриття вогню, протиправних дій стосовно цивільного населення обома сторонами; інспектуванні місць розташування міліційних підрозділів; забезпеченні маркування кордонів ТЗБ на місцевості та безпеки проведення зустрічей Військового координаційного комітету (у межах ТЗБ); наданні допомоги створеній у Женеві Прикордонній комісії з питань врегулювання кризи щодо визначення кордонів між Еритреєю й Ефіопією; сприянні поверненню, у взаємодії з міжнародними гуманітарними організаціями, на свої місця біженців та переміщених осіб.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в Європі і світі» автора Галик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Допомога ООН під час ліквідації Чорнобильської катастрофи. Миротворча діяльність України в рамках ООН“ на сторінці 1. Приємного читання.
