Джерела формування цілей, засад та засобів зовнішньої політики України

Україна в Європі і світі

Суверенна Україна, відкриваючи себе світові, повинна була творити самостійну зовнішню політику. Втілення її у життя супроводжувалося дією об'єктивних чинників, які визначали тенденції сучасного суспільного розвитку. Однак справжньою датою формування зовнішньої політики України доцільно вважати 16 липня 1990 р., коли Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет, що стала вагомим кроком українського народу на шляху до самостійного політичного, економічного та національно-культурного розвитку. Відтоді зовнішня політика держави розвивалася логічно, послідовно і наступально.

У Декларації про державний суверенітет було наголошено: Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні відносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, технічній і спортивній сферах. Україна - рівноправний учасник міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, бере участь у загальноєвропейському процесі та в європейських структурах.

У цьому історичному документі Україну проголошено суб'єктом міжнародного права та рівноправним учасником міжнародного спілкування, вперше заявлено про намір брати безпосередню участь у міжнародних справах, загальноєвропейському процесі та європейських структурах. Розвиваючи положення цього документа, Верховна Рада 24 серпня 1991 р. прийняла Акт проголошення незалежності України, остаточно утвердивши принцип зовнішньополітичної самостійності.

Отже, Декларація проголосила невід'ємне право української нації на економічну самостійність, екологічну безпеку тощо.

Акт проголошення незалежної України, а також результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. створили необхідні правові та політичні передумови для заснування незалежної Української держави, а відтак - і для становлення України як повноправного суб'єкта міжнародних відносин.

Першою своєрідною програмою зовнішньополітичної діяльності незалежної України став виступ Голови її Верховної Ради Л. Кравчука на 46-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 2 вересня 1991 р.

Передусім було проголошено вірність України принципам Статуту цієї організації, Гельсінського Заключного акта і Паризької хартії та підтверджено намір стати безпосереднім учасником загальноєвропейського процесу, членом європейських структур. Зазначалось також, що Україна не має територіальних претензій до жодного із сусідів і виступає проти будь-яких територіальних зазіхань.

Одним із важливих завдань зовнішньої політики Україна визначила активну участь у зусиллях світового співтовариства із роззброєння. У виступі Л. Кравчук наголошував: позиція українського керівництва полягає в тому, що процес зниження рівня військових потенціалів повинен стати всеосяжним, тобто охоплювати всі види зброї, всі регіони, всі країни світу. Україна виявила бажання стати безпосереднім учасником переговорного процесу про роззброєння. На особливу увагу, безумовно, заслуговує проблема ліквідації ядерної зброї. Взявши на себе 1990 р. зобов'язання дотримуватися трьох неядерних принципів (не приймати, не виготовляти і не набувати ядерної зброї), Україна висловила намір приєднатися до Договору про її нерозповсюдження як без'ядерна держава. Це прагнення цілком відповідало міжнародним зусиллям, спрямованим на обмеження та ліквідацію ядерної зброї у світі. Водночас практичні кроки щодо його реалізації сприяли зміцненню довіри між державами і позитивно впливали на всю міжнародну атмосферу.

У виступі глави української делегації було звернено увагу членів ООН на необхідність об'єднати зусилля для розв'язання регіональних конфліктів і заявлено про прагнення України взяти активну участь у пошуках шляхів їхнього мирного врегулювання.

Вагоме значення для формування зовнішньополітичної концепції мала також підтримка Україною, висловлена на сесії, принципу деідеологізації міжнародних відносин та ідеї стосовно закріплення універсального уявлення про права людини і вироблення механізмів їх забезпечення. Загалом діяльність делегації України засвідчила зрілість її зовнішньополітичних позицій і стала гідним внеском у розвиток міжнародної співпраці.

Основні принципи української зовнішньої політики отримали підтвердження у Зверненні "До парламентів і народів світу", прийнятому Верховною Радою 5 грудня 1991 р. У ньому зазначалося: Україна спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, активізацію міжнародного співробітництва у вирішенні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших глобальних проблем. Зовнішня політика України ґрунтуватиметься на загальновизнаних принципах міжнародного права.

Подальший розвиток і конкретизація зовнішньоекономічної концепції України були тісно пов'язані зі ситуацією, яка склалася після розпаду СРСР, і необхідністю вироблення нових взаємовідносин з колишніми союзними республіками. Величезного значення набули проблеми розподілу колишньої загальносоюзної власності, стабільності державних кордонів, питання ядерної зброї, пошуку нових форм організації економічної, політичної та культурної співпраці та ін.

З погляду концептуальної визначеності зовнішньополітичного курсу України, особливо велике значення мав документ "Про Основні напрями зовнішньої політики України", схвалений Верховною Радою України 2 липня 1993 р. Він визначив головні національні інтереси України, завдання і принципові засади її зовнішньополітичної діяльності. У прийнятому Верховною Радою документі зазначено, що з огляду на геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал Україна має всі можливості стати впливовою світовою державою, виконувати значну роль у забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі. Україна спрямовує зовнішньополітичну діяльність на співробітництво, зокрема для остаточного підтвердження існуючих державних кордонів, створення атмосфери взаємної довіри й поваги, розбудови дружніх і взаємовигідних партнерських відносин у всіх галузях. У цьому контексті кожна прикордонна держава є стратегічним партнером України.

В "Основних напрямах зовнішньої політики України" акцентовано на тому, що, зважаючи на особливості історичного розвитку і специфіку геополітичного та геоекономічного положення України, домінантою двосторонніх відносин з прикордонними державами є українсько-російські. Вони визначені в документі як зв'язки "особливого партнерства", оскільки від їхнього спрямування значно залежатиме прогресивний демократичний розвиток і України, і Російської Федерації, стабільність у всьому світі.

За документом, розбудова зв'язків із західноєвропейськими державами створить умови для відновлення давніх політичних, економічних, культурних, духовних контактів України з європейською цивілізацією, прискорення демократизації, здійснення ринкових реформ і оздоровлення національної економіки. Така співпраця стане надійним підґрунтям для розширення участі України в європейських структурах, майбутнього інтегрування її господарства до загальноєвропейського і світового економічного простору. В цьому контексті особливе значення для України мають відносини зі Сполученими Штатами Америки.

Близькі географічно, держави разом із деякими прикордонними країнами є своєрідним мостом між Україною і заходом Європи. У документі зауважено, що Україна розвиватиме з ними повномасштабні дружні відносини. Така співпраця розширюватиме смугу стабільності й миру навколо України, сприятиме її утвердженню як впливової європейської держави, торуватиме шляхи до широких політичних, економічних, культурних, наукових, гуманітарних стосунків із Центральною, Північно-Східною і Південно-Східною Європою. Розгалужені та стабільні зв'язки України з географічно близькими державами становлять необхідну умову повноцінного інтегрування України до сім'ї європейських народів, її активної участі в регіональному і субрегіональному співробітництві.

Україна розвиватиме також двосторонні відносини з азійськими, латиноамериканськими державами, країнами Азійсько-Тихо-океанського регіону. Окреслюючи основні напрями регіонального співробітництва України в Європі, документ перелічує такі пріоритети у цій галузі: діяльність у межах НБСЄ, участь у Раді Північноатлантичного співробітництва та Північноатлантичної асамблеї, розвиток контактів із Радою Європи й іншими європейськими структурами.

Україна розвиватиме зовнішньополітичну активність і на субрегіональних напрямах, зокрема у Чорноморському економічному співробітництві та Дунайській комісії, налагоджуватиме широкі контакти на Середземноморському напрямі, дотримуватиметься курсу на співробітництво в межах центральноєвропейської ініціативи, прагнутиме підтримувати тісні контакти з Вишеградською групою, Північною радою і Радою держав Балтійського моря, розвиватиме співробітництво в межах Карпатського єврорегіону.

Україна як одна зі засновниць СНД розвиває співпрацю з її державами-учасницями відповідно до положень Угоди про СНД із застереженнями до неї, зробленими Верховною Радою України. Україна розглядає Співдружність як міжнародний механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, що доповнює процес формування якісно нових повномасштабних двосторонніх відносин між державами-учасницями і має на меті сприяти розв'язанню проблем, котрі постали після розпаду Союзу PCP.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в Європі і світі» автора Галик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Джерела формування цілей, засад та засобів зовнішньої політики України“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Україна в Європі та світі - складова формування і розвитку нової системи міжнародних відносин

  • Засади, пріоритети і засоби зовнішньої політики України

  • Джерела формування цілей, засад та засобів зовнішньої політики України
  • Міжнародне визнання незалежної України

  • Розділ 2. Міжнародна політика України після розпаду СРСР. Створення СНД

  • Проблеми інтеграції України в рамках СНД

  • Україна в системі економічно-фінансових організацій СНД

  • Україна в Організації Чорноморського економічного співробітництва

  • Україна - член регіональних економічних угруповань у межах СНД

  • Україна і зона вільної торгівлі СНД

  • Розділ 3. Взаємовідносини України з Російською Федерацією

  • Питання правонаступництва власності колишнього СРСР в українсько-російських відносинах. Без'ядерний статус України і політика Росії

  • Територіальні питання та проблеми Чорноморського флоту в українсько-російських відносинах

  • Розділ 4. Створення організації об'єднаних націй та участь України в її роботі

  • Україна в організаційних структурах ООН

  • Допомога ООН під час ліквідації Чорнобильської катастрофи. Миротворча діяльність України в рамках ООН

  • Розділ 5. Відносини України з Євросоюзом -перспективні шляхи співпраці

  • Європейський вибір України - визначальний вектор зовнішньополітичної діяльності

  • Галузеві взаємовідносини України з Європейським Союзом

  • Сфера безпеки й оборони у рамках співробітництва між ЄС та Україною

  • Співробітництво України і ЄС у сфері охорони довкілля

  • Співпраця України з ЄС у сфері науки і технології, дослідження та розвитку

  • Регіональне співробітництво між Україною та ЄС

  • Євроінтеграційний курс України - позитиви та негативи

  • Розділ 6. Участь України у міжнародній безпеці. співпраця з НАТО: проблема членства

  • Створення та структура Північноатлантичного альянсу

  • Взаємовідносини між Україною та НАТО

  • Основні галузі співпраці України з НАТО

  • Основні результати практичного співробітництва

  • Вступ України до НАТО: переваги та недоліки членства

  • Недоліки

  • Розділ 7. Взаємовідносини України з країнами центрально-східної Європи

  • Відносини України з Республікою Польща

  • Україна та Румунія

  • Українсько-словацькі політичні відносини

  • Взаємовідносини України з Чеською Республікою

  • Розділ 8. Етапи налагодження зовнішньополітичних контактів України з державами західної Європи

  • Українсько-німецькі відносини

  • Українсько-британська співпраця

  • Політичний діалог України з Італією

  • Франція як важливий чинник Європейської і трансатлантичної інтеграції України

  • Розділ 9. Формування міждержавних дипломатичних зв'язків України зі сполученими штатами Америки та Канадою

  • Встановлення дипломатичних відносин між Україною й Канадою

  • Розділ 10. Близькосхідний і Азійський вектор зовнішньої політики України

  • Формування українсько-іранських відносин

  • Розвиток українсько-ізраїльських узаємин

  • Розвиток відносин із провідними державами Азійсько-Тихоокеанського регіону

  • Українсько-китайські торговельно-економічні відносини

  • Розвиток відносин з Японією. Українсько-японське економічне та політичне співробітництво

  • Післямова