Розділ 2. Міжнародна політика України після розпаду СРСР. Створення СНД

Україна в Європі і світі


Причини розпаду СРСР. Україна - член-засновник СНД


З 23 серпня до 1 вересня 1991 р. проголосили незалежність Естонія, Латвія, Україна, Молдова, Азербайджан, Узбекистан, Киргизстан.

Верховна Рада Литви оголосила про відновлення державного суверенітету ще 11 березня 1990 р. і почала втілювати рішення в життя. У січні 1991 р. Москва спробувала насильно придушити цей процес, але тисячі жителів Вільнюса встали на захист незалежності. Литовці відстояли право жити в незалежній державі, а 9 вересня 1991 р. офіційно визнано незалежність прибалтійських держав - Латвії, Литви, Естонії. Союз скоротився до 12 республік.

В Україні 1 грудня 1991 р. відбувся референдум, під час якого громадяни практично одностайно (90 % ) висловилися за незалежність держави. Обраний Президентом Л. Кравчук роз'яснив результати референдуму як мандат на неприєднання України до нового Союзного договору. Без України Союз був неможливий. Такої позиції дотримувався російський Президент Б. Єльцин. Не мислив Союзу без України і М. Горбачов.

Вирізняється чимало принципово інакших поглядів на причини розпаду СРСР. Так, одні політики вважають, що він є наслідком демократичних змін, а інші стверджують: крах СРСР організований штучно і був неминучим.

Свого часу Російська Федерація простежувала причини розпаду СРСР, взявши до уваги і внутрішні обставини. Проаналізувавши їх, вона дійшла висновку: приєднання до СРСР Західної України, Західної Білорусі, Буковини, Бессарабії та Прибалтики, зрештою, спричинило розпад СРСР. Тобто окуповані території не було

належно очищено від ворожих елементів, забагато прав залишено соловецьким республікам, і це призвело до розпаду СРСР, найстрашнішого, як вважає Кремль, катаклізму XX ст.

У Мінську лідери Росії, України та Білорусі (країн - засновників СРСР) 8 грудня 1991 р. заявили про припинення дії Союзного договору 1922 р. та про намір створити Співдружність Незалежних Держав (СНД). На цій зустрічі постало також питання про підготовку нового документа. Так народилася "Угода про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД)", підписана керівниками Росії (Б. Єльцин, Г. Бурбуліс), України (Л. Кравчук, В. Фокін), Білорусі (С. Шушкевич, В. Кебич).

Співдружність Незалежних Держав створена 8 грудня 1991 р. у садибі Віскулі (Біловезька пуща, Білорусь) як господарський, політичний і економічний союз Білорусі, Росії та України. На умовах Алма-Атинської угоди 21 грудня приєднались ще вісім колишніх республік СРСР (Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан), а 23 жовтня 1993 р. - Грузія. У 2005 р. 26 серпня зі складу СНД вийшов Туркменістан; 14 серпня 2008 р. парламент Грузії прийняв рішення залишити СНД, і, згідно зі Статутом СНД, 18 серпня 2009 Грузія офіційно перестала бути членом Співдружності.

Після Алма-Атинської зустрічі 21 грудня 1991 р. до складу СНД увійшло 11 колишніх республік (без Грузії - приєдналася до СНД через два роки) та держав Прибалтики. Президент СРСР М. Горбачов 25 грудня 1991 р. подав у відставку. СРСР припинив існування. З цього моменту відкривається новий етап у відносинах між тепер уже незалежними державами, котрі утворилися на уламках Радянського Союзу. Утворенню СНД сприяли спеціалізація економічних районів, тісні економічні контакти, спільне правове поле, входження до єдиного воєнно-оборонного простору, функціонування загальної валюти, усталені міжетнічні зв'язки. Крім того, процес інтеграції дещо стимулювався спільністю стратегічних інтересів тих держав, які ввійшли до складу СНД. Пріоритетними серед них були:

• вихід зі соціально-економічної кризи;

• здійснення ефективних ринкових реформ;

• реструктуризація та модернізація економіки;

• збереження територіальної цілісності, юридичне визнання відмови від взаємних претензій;

• досягнення внутрішньої соціально-економічної та політичної стабільності, запобігання виникненню руйнівних внутрішніх конфліктів, блокування спроб повернути розвиток історії у зворотному напрямі.

До СНД у різних країнах поставились по-різному, але всі зазначили одне: Мінсько-Алма-Атинський акт - це остаточний кінець СРСР старого зразка.

Виступаючи 4 квітня 1992 р. на міжнародному Бертельсманівському форумі (Німеччина), Л. Кравчук охарактеризував позицію України щодо СНД: це - ані держава, ані наддержава. Вона не є суб'єктом міжнародного права і міжнародних відносин. СНД - форма співробітництва незалежних держав, які самостійно відповідають за свій внутрішній розвиток і відносини з іншими країнами.

Організаційні основи СНД оформлено кількома документами, котрі називають установчими: Біловезькою угодою про створення СНД, Протоколом до неї, який учасники вирішили вважати складовою частиною Угоди (8 грудня 1991), І Алма-Атинською декларацією (21 грудня 1991), а також Статутом СНД (22 січня 1993).

Згідно зі Статутом СНД (ст. 1) Співдружність засновано на засадах суверенної рівності всіх його членів, тому держави-члени є самостійними суб'єктами міжнародного права. Співдружність не є державою і не володіє наднаціональними повноваженнями.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в Європі і світі» автора Галик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. Міжнародна політика України після розпаду СРСР. Створення СНД“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Україна в Європі та світі - складова формування і розвитку нової системи міжнародних відносин

  • Засади, пріоритети і засоби зовнішньої політики України

  • Джерела формування цілей, засад та засобів зовнішньої політики України

  • Міжнародне визнання незалежної України

  • Розділ 2. Міжнародна політика України після розпаду СРСР. Створення СНД
  • Проблеми інтеграції України в рамках СНД

  • Україна в системі економічно-фінансових організацій СНД

  • Україна в Організації Чорноморського економічного співробітництва

  • Україна - член регіональних економічних угруповань у межах СНД

  • Україна і зона вільної торгівлі СНД

  • Розділ 3. Взаємовідносини України з Російською Федерацією

  • Питання правонаступництва власності колишнього СРСР в українсько-російських відносинах. Без'ядерний статус України і політика Росії

  • Територіальні питання та проблеми Чорноморського флоту в українсько-російських відносинах

  • Розділ 4. Створення організації об'єднаних націй та участь України в її роботі

  • Україна в організаційних структурах ООН

  • Допомога ООН під час ліквідації Чорнобильської катастрофи. Миротворча діяльність України в рамках ООН

  • Розділ 5. Відносини України з Євросоюзом -перспективні шляхи співпраці

  • Європейський вибір України - визначальний вектор зовнішньополітичної діяльності

  • Галузеві взаємовідносини України з Європейським Союзом

  • Сфера безпеки й оборони у рамках співробітництва між ЄС та Україною

  • Співробітництво України і ЄС у сфері охорони довкілля

  • Співпраця України з ЄС у сфері науки і технології, дослідження та розвитку

  • Регіональне співробітництво між Україною та ЄС

  • Євроінтеграційний курс України - позитиви та негативи

  • Розділ 6. Участь України у міжнародній безпеці. співпраця з НАТО: проблема членства

  • Створення та структура Північноатлантичного альянсу

  • Взаємовідносини між Україною та НАТО

  • Основні галузі співпраці України з НАТО

  • Основні результати практичного співробітництва

  • Вступ України до НАТО: переваги та недоліки членства

  • Недоліки

  • Розділ 7. Взаємовідносини України з країнами центрально-східної Європи

  • Відносини України з Республікою Польща

  • Україна та Румунія

  • Українсько-словацькі політичні відносини

  • Взаємовідносини України з Чеською Республікою

  • Розділ 8. Етапи налагодження зовнішньополітичних контактів України з державами західної Європи

  • Українсько-німецькі відносини

  • Українсько-британська співпраця

  • Політичний діалог України з Італією

  • Франція як важливий чинник Європейської і трансатлантичної інтеграції України

  • Розділ 9. Формування міждержавних дипломатичних зв'язків України зі сполученими штатами Америки та Канадою

  • Встановлення дипломатичних відносин між Україною й Канадою

  • Розділ 10. Близькосхідний і Азійський вектор зовнішньої політики України

  • Формування українсько-іранських відносин

  • Розвиток українсько-ізраїльських узаємин

  • Розвиток відносин із провідними державами Азійсько-Тихоокеанського регіону

  • Українсько-китайські торговельно-економічні відносини

  • Розвиток відносин з Японією. Українсько-японське економічне та політичне співробітництво

  • Післямова