Розділ 4. Створення організації об'єднаних націй та участь України в її роботі

Україна в Європі і світі


Україна - член-засновник Організації Об'єднаних Націй


Зміни у розподілі сил після Другої світової війни потребували створення міжнародної організації з метою підтримання та зміцнення миру й безпеки. Головні проблеми щодо створення всесвітньої організації безпеки було узгоджено на Конференції представників СРСР, США й Великої Британії в Думбартон-Оксі 1944 р. і підготовлено проект Статуту Організації. Питання про порядок голосування у Раді Безпеки та про склад членів Організації керівники держав узгодили під час зустрічі 1945 р. у Криму. Вирішено, що засновницьку конференцію буде скликано у Сан-Франциско. До "Опера-Хауз" 25 квітня 1945 р. з'їхалися делегати й радники. Відкрити конференцію мав державний секретар США Е. Стеттініус. Радянську делегацію очолив В. Молотов, британську - А. Іден. На відкриття конференції приїхало 46 делегацій: з Європи, Азії, Африки. Тоді ж у квітні 1945 р. було затверджено емблему ООН, а 20 жовтня 1947 р. Асамблея прийняла резолюцію, в якій проголошувалося, що прапор Організації Об'єднаних Націй представляє собою офіційну емблему ООН.

На другій черговій сесії Генеральної Асамблеї ООН Генеральний секретар представив меморандум, в якому зазначалося, що необхідність у прапорі Організації вже відчувається і, безумовно, все більше відчуватиметься в майбутньому для використання комітетами і комісіями ООН у різних частинах світу, а також у Центральних установах та інформаційних центрах ООН.

Асамблея без заперечень прийняла 20 жовтня 1947 р. резолюцію, де проголошувалося: прапор Організації Об'єднаних Націй є офіційною емблемою, затвердженою Генеральною Асамблеєю, яка поміщена в центрі на світло-блакитному фоні. Колір полотна прапора не має конкретного значення.

Емблему-герб ООН підготовив Відділ подання Управління стратегічних служб США в квітні 1945 р. у відповідь на прохання розробити ескіз емблеми для Конференції в Сан-Франциско, де був розроблений і прийнятий Статут ООН.

Емблема Конференції в Сан-Франциско - кругле зображення карти світу, що тягнеться до 40 паралелі на південь і 100 меридіана на захід від Грінвіча в нижчому вертикальному положенні.

Генеральний секретар висловив бажання, щоб Асамблея затвердила ескіз як офіційну печатку й емблему ООН, і 7 грудня 1946 р. Асамблея затвердила ескіз Сан-Франциско. Переглянутий варіант емблеми становив карту світу з полярною рівновіддаленою азимутальною проекцією, оточеною двома оливковими гілками. До речі, оливкова гілка в Стародавній Греції слугувала символом миру. Карта світу символізує сферу, в якій Організація займається досягненням основної мети - миру у світі

Метою нової Організації стали підтримання миру та безпеки, розвиток дружніх відносин між країнами, міжнародне співробітництво у розв'язанні проблем економічного, соціального та гуманітарного характеру. ООН було засновано на засадах рівності всіх членів, мирного розв'язання спірних питань. Причому ООН не мала права втручатися у внутрішні справи держав, окрім випадків, коли вони були необхідні для підтримання миру.

Статут ООН підписали 60 держав. Вищим органом ООН було визначено Генеральну Асамблею, яка мала збиратися на сесії раз на рік, та Раду Безпеки - вона тоді складалася з 11 членів - п'яти постійних (СРСР, США, Велика Британія, Франція, Китай), котрі не підлягали переобранню, та шести непостійних, що обиралися Генеральною Асамблеєю на два роки. Рада Безпеки - постійно діючий орган. На неї покладено обов'язки з підтримання миру. Головний принцип діяльності Ради - одностайність усіх постійних членів Ради Безпеки: якщо хоча б один голосує проти запропонованого рішення, воно не приймається.

Генеральна Асамблея обирає Економічну та соціальну раду (БКОСОС), Раду з опіки, Міжнародний Суд, Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем ООН.

З часом при ООН створено різні спеціалізовані організації. Це: Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки, культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна організація праці (МОП), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Міжнародне агентство атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація

(ЇМО), Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Всесвітня метеорологічна організація (ВМО).

У1947 р. Генеральна Асамблея ухвалила резолюцію, де засуджено пропаганду війни. У грудні 1948 р. було ухвалено Загальну декларацію прав людини. Вона проголошувала право людини на життя, житло, працю, рівність усіх народів перед законом, на її засадах розроблялися різні міжнародні договори про права людини.

На першому засіданні ООН делегація СРСР висунула питання про запрошення представників Української PCP і Білоруської PCP. У заяві уряду УРСР переконливо обґрунтовувалося юридичне право Радянської України посісти належне їй місце на Конференції та в міжнародній Організації. У заяві зазначалося: Уряд УРСР впевнений у тому, що Україна, яка відіграла значну роль у розгромі ворога, з її великими людськими силами та матеріальними ресурсами буде спроможна внести великий вклад у зміцнення миру й підтримання загальної безпеки; український народ, котрий зазнав великих жертв у цій війні й віддав усі свої матеріальні ресурси для справи розгрому ворога, український народ і солдати котрого становлять не менше 1/ Збройних Сил Радянського Союзу, життєво заінтересований у тому, аби його зусилля та зусилля всіх народів закінчились тривалим миром і привели після переможного закінчення війни до створення умов, які захищатимуть український народ, інші миролюбні нації від нових випробувань війни.

Представники СРСР на засіданні голів делегацій аргументували повноваження України та Білорусі брати участь у міжнародних конференціях і мати дипломатичні відносини, ознайомили із законом СРСР від 1 лютого 1944 p., що підтверджував ці права. Унаслідок того було прийнято рішення про введення України і Білорусі до засновників ООН. Виконавчий комітет Конференції 30 квітня 1945 р. рекомендував запросити делегації обох республік до Сан-Франциско.

Запрошена делегація УРСР взяла найактивнішу участь у роботі ООН уже в перші роки її існування. Вона рішуче виступала за зміцнення миру й розвиток міжнародного співробітництва і внесла чимало пропозицій до тексту Статуту ООН, тимчасових правил (правило 73) процедури Генеральної Асамблеї ООН (ГА ООН), проекту резолюції про створення Комісії з розслідування становища, що склалося в Індонезії (11 лютого 1946 p.), стосовно біженців та переселенців, переміщених осіб, представництва неурядових організацій в Економічній та соціальній раді ООН, роботи Дунайської конференції, права на працю та ін. З 25 квітня до 26 червня 1945 р. у Сан-Франциско працювала установча Конференція ООН, де взяли участь 50 країв світу. Головна мета ООН, зазначалося у Статуті

Організації, - врятування людства від лиха війни. Усі держави зобов'язуються вирішувати всілякі конфлікти мирними способами, утримуватися від застосування сили, поважати територіальну недоторканність, внутрішню і зовнішню незалежність, тобто суверенітет усіх країн.

Учасники Конференції Об'єднаних Націй, у тому числі й Українська PCP, 26 червня 1945 р. підписали Статут ООН, який визначив цілі Організації:

• підтримувати міжнародний мир та безпеку;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в Європі і світі» автора Галик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4. Створення організації об'єднаних націй та участь України в її роботі“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Україна в Європі та світі - складова формування і розвитку нової системи міжнародних відносин

  • Засади, пріоритети і засоби зовнішньої політики України

  • Джерела формування цілей, засад та засобів зовнішньої політики України

  • Міжнародне визнання незалежної України

  • Розділ 2. Міжнародна політика України після розпаду СРСР. Створення СНД

  • Проблеми інтеграції України в рамках СНД

  • Україна в системі економічно-фінансових організацій СНД

  • Україна в Організації Чорноморського економічного співробітництва

  • Україна - член регіональних економічних угруповань у межах СНД

  • Україна і зона вільної торгівлі СНД

  • Розділ 3. Взаємовідносини України з Російською Федерацією

  • Питання правонаступництва власності колишнього СРСР в українсько-російських відносинах. Без'ядерний статус України і політика Росії

  • Територіальні питання та проблеми Чорноморського флоту в українсько-російських відносинах

  • Розділ 4. Створення організації об'єднаних націй та участь України в її роботі
  • Україна в організаційних структурах ООН

  • Допомога ООН під час ліквідації Чорнобильської катастрофи. Миротворча діяльність України в рамках ООН

  • Розділ 5. Відносини України з Євросоюзом -перспективні шляхи співпраці

  • Європейський вибір України - визначальний вектор зовнішньополітичної діяльності

  • Галузеві взаємовідносини України з Європейським Союзом

  • Сфера безпеки й оборони у рамках співробітництва між ЄС та Україною

  • Співробітництво України і ЄС у сфері охорони довкілля

  • Співпраця України з ЄС у сфері науки і технології, дослідження та розвитку

  • Регіональне співробітництво між Україною та ЄС

  • Євроінтеграційний курс України - позитиви та негативи

  • Розділ 6. Участь України у міжнародній безпеці. співпраця з НАТО: проблема членства

  • Створення та структура Північноатлантичного альянсу

  • Взаємовідносини між Україною та НАТО

  • Основні галузі співпраці України з НАТО

  • Основні результати практичного співробітництва

  • Вступ України до НАТО: переваги та недоліки членства

  • Недоліки

  • Розділ 7. Взаємовідносини України з країнами центрально-східної Європи

  • Відносини України з Республікою Польща

  • Україна та Румунія

  • Українсько-словацькі політичні відносини

  • Взаємовідносини України з Чеською Республікою

  • Розділ 8. Етапи налагодження зовнішньополітичних контактів України з державами західної Європи

  • Українсько-німецькі відносини

  • Українсько-британська співпраця

  • Політичний діалог України з Італією

  • Франція як важливий чинник Європейської і трансатлантичної інтеграції України

  • Розділ 9. Формування міждержавних дипломатичних зв'язків України зі сполученими штатами Америки та Канадою

  • Встановлення дипломатичних відносин між Україною й Канадою

  • Розділ 10. Близькосхідний і Азійський вектор зовнішньої політики України

  • Формування українсько-іранських відносин

  • Розвиток українсько-ізраїльських узаємин

  • Розвиток відносин із провідними державами Азійсько-Тихоокеанського регіону

  • Українсько-китайські торговельно-економічні відносини

  • Розвиток відносин з Японією. Українсько-японське економічне та політичне співробітництво

  • Післямова