Особливості становлення та розвиток відносин України з державами Центрально-Східної Європи
Після розпаду могутньої наддержави СРСР та проголошення незалежності Україна стала на самостійний шлях розвитку. Звісно, перші кроки молодої держави були слабкими і невпевненими. Проте завданням України було гідно вийти на міжнародну арену. Невдовзі Україну визнали практично всі країни Центрально-Східної Європи, що і дало поштовх для розвитку її міжнародної політики.
Україна як одна з держав Центрально-Східної Європи (ЦЄС) приділяє значну увагу відносинам із державами регіону, котрі є своєрідним містком між нею та Заходом. Співпраця з ними істотно розширює смугу стабільності миру довкола України, сприяє її утвердженню як впливової європейської держави. Різноманітні й тривалі взаємини України з державами регіону - важлива умова її інтегрування до європейського співтовариства і активної участі в регіональній та субрегіональній співпраці.
Становлення і розвиток відносин України з державами ЦСЄ, з огляду на низку історичних, геополітичних, культурних та інших чинників, мають особливості. Це насамперед: подібність соціально-економічних і політичних проблем, котрі доводиться розв'язувати на шляху докорінної трансформації суспільств; спільна зацікавленість у якнайшвидшому і повномасштабному залученні до європейських інтеграційних процесів; визнання тієї обставини, що, належачи географічно до згаданого регіону і беручи безпосередню участь у перетвореннях, які відбуваються у державах ЦСЄ, Україна є серйозним чинником східноєвропейського розвитку.
Україна завдяки вигідному геополітичному положенню має великі потенційні можливості, спрямовані на розвиток дво- та багатосторонніх відносин з країнами Центрально-Східної Європи, оскільки 19 з 25 регіонів держави є прикордонними, а зовнішній кордон - найдовшим серед європейських країн. Підтримка співпраці з регіонами постає інструментом соціально-економічного розвитку регіонів і пом'якшення територіальних диспропорцій.
У цьому контексті назвемо основні демократичні фактори оптимізації співробітництва між країнами ЦСЄ на сучасному (в рамках нової четвертої хвилі демократизації) етапі історичного розвитку:
• 1. Ринкові перетворення, що безпосередньо впливають на реформування соціально-економічної сфери загалом і для потреб розвитку міжкордонної співпраці зокрема.
• 2. Розширення автономії регіонів, територіально-адміністративних одиниць і місцевого самоврядування в межах національних держав у сенсі особливого значення поєднання їхніх зусиль для ініціювання та розширення транскордонного співробітництва між ними.
• 3. Загальнодемократичний процес розвитку громадянського суспільства та його інститутів, їхнього значення у розширенні ініціативи територіальних громад і окремих індивідів по різні боки міждержавних кордонів та розвою на цій основі взаємовигідного єврорегіонального діалогу в галузях економіки, науки, культури, освіти, екології й охорони довкілля тощо.
• 4. Потреби у співпраці з метою зняття або зменшення напруги в окремих державах чи їхніх прикордонних регіонах у контексті розв'язання соціальних, економічних, екологічних та інших проблем.
• 5. Взаємозв'язок між загальним рівнем демократичних перетворень у конкретних країнах ЦСЄ, входженням або співпрацею їх у рамках міжнародних організацій регіонального та субрегіонального спрямування і можливостями, реаліями й перспективами розвитку транскордонного співробітництва у сенсі його політичної та економічної доцільності й необхідності.
• 6. Уніфікація правового поля і законодавчої основи діяльності окремих держав, їх територіально-адміністративних та самоврядних одиниць з метою розширення загальних можливостей до співпраці на міждержавному рівні, його конкретної реалізації у формі транскордонних відносин різного ґатунку.
• 7. Зростання значення політичного моніторингу та політичного менеджменту в суміжних прикордонних регіонах з метою виявлення і розвитку найважливіших аспектів подальшого розширення й активізації транскордонної співпраці, створення і вдосконалення ефективних важелів управління нею.
• 8. Мінімізація ризиків бюрократизації та корупції внаслідок розширення контролю й гласності за діяльністю центральних державних, місцевих самоврядних і єврорегіональних міждержавних органів, котрі безпосередньо, координаційно чи опосередковано стосуються здійснення транскордонного співробітництва.
На особливу увагу заслуговують правові аспекти розвитку українського законодавства у сенсі його уніфікації зі загальноєвропейським, у тому числі у напрямі розширення й оптимізації транскордонної співпраці.
Реальним наближенням кордону Європейського Союзу до території України, необхідністю виконання стратегічних завдань інтеграції України до ЄС, вагомістю розвитку регіонального співробітництва зумовлене розроблення Програми розвитку єврорегіонів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р.
Правові основи розвитку єврорегіонів закладено Європейською конвенцією про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами чи органами влади 1980 р. (Україна приєдналася до Конвенції 1993 р.), Європейською хартією місцевого самоврядування (ратифікована Верховною Радою України 1997р.).
Основні напрями співпраці з країнами ЦСЄ - поєднання зусиль в економічній сфері, розбудові соціальної, інформаційної та виробничої інфраструктури, будівництво і модернізація інфраструктури кордону, розвиток транспортної мережі, наукової та культурної співпраці, охорона навколишнього природного середовища, обмін досвідом між відповідними органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування, взаємна допомога в ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, боротьба зі злочинністю та нелегальною міграцією і под.
Головні завдання щодо подальшого розвитку з країнами ЦСЄ такі:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в Європі і світі» автора Галик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 7. Взаємовідносини України з країнами центрально-східної Європи“ на сторінці 1. Приємного читання.
