Пошуки шляхів до розвитку відносин з державами Близького та Середнього Сходу
Близький і Середній Схід має велику геостратегічну значущість, оскільки в ньому перехрещуються інтереси глобальних економічних потуг та низки великих держав, зокрема США, Об'єднаної Європи, Російської Федерації. Західні компанії, а відтак і уряди відповідних країн безпосередньо зацікавлені в контролі над природними багатствами Середньосхідних і Центральноазіатських держав, країн Чорноморсько-каспійського регіону чи принаймні в участі у прибутках від їхньої експлуатації. Реалізація масштабних транс азійських транспортних проектів сприяє переорієнтації країн Центральної Азії на Захід. У такій ситуації Україна стає з'єднувальною ланкою, яка веде зі Заходу на Схід, а отже, має шанс сфокусувати на собі один із центрів тяжіння нових систем міжнародного спілкування.
Національні інтереси України на Близькому Сході потребують першочергового розвитку економічних відносин з країнами регіону, що визначається традиційними (з часів СРСР) торговельно-економічними зв'язками, значним обсягом товарних ринків та їхньою відносною невибагливістю, зростаючим товарообігом зі стійким позитивним для України сальдо, перспективами збуту продукції військово-технічного призначення та ремонту військової техніки й озброєння радянських зразків, наявністю запасів сировинних і енергетичних ресурсів, можливостями участі в реалізації перспективних проектів розвитку інфраструктури цих країн, надання транзитних послуг для руху їхніх товарів і на європейські ринки, і в зворотному напрямку.
З огляду на необхідність розв'язання проблеми диверсифікації джерел енергозабезпечення, особливої уваги потребує розроблення політики України стосовно країн ризикової групи - Ірану, Іраку, Лівії, Сирії. Йдеться про гнучкішу і, можливо, неекспліковану лінію поведінки на межі припустимого. Дивіденди від цього можуть значно перевищити певні моральні втрати. Для налагодження співпраці з цими державами Україні доцільно активізувати свою дипломатію у напрямі домовленостей з Російською Федерацією та європейськими країнами.
Потенційними інтересами України щодо Ізраїлю є можливе сприяння останнього в залученні інвестицій з джерел, контрольованих єврейськими фінансовими колами, отримання новітніх технологій та ноу-хау, використання лобістського потенціалу єврейської діаспори у США в інтересах України. Однак реалізація зазначених інтересів залишатиметься в осяжній перспективі проблематичною. Сподівання на отримання значних коштів від світових фінансових потуг не є достатньо виправданими. Ізраїльські інтереси до України полягають у запобіганні розширенню співпраці України з ісламськими країнами, розвитку нових ринків збуту власної продукції відповідно до стратегії розширення експорту. Стосовно Ізраїлю важливо дотримуватися толерантної та виваженої позиції, розвивати відносини лише на двосторонній основі з урахуванням потенційних можливостей, не виходячи за межі арабо-ізраїльського мирного процесу. Україна має враховувати ставлення до Ізраїлю провідних країн Європи, котрі демонструють збалансованішу позицію в арабо-ізраїльському протистоянні. Протидію Ізраїлю та СІЛА щодо конкретних проектів співпраці України з ісламськими країнами можна брати до уваги лише за умов компенсації у вигляді адекватної фінансової допомоги чи пільгових кредитів.
Проте ефективність економічної взаємодії у широко розрекламованому стратегічному трикутнику "Ізраїль - Україна - США" далека від оптимальної. Стратегічні партнери України переважно використовують "особливі відносини" насамперед як засіб тиску на Україну у своїх політичних інтересах (достатньо згадати питання, пов'язані з ракетними технологіями, поставками турбін Ірану і под.). Причому взамін вагомих політичних поступок та прямих економічних втрат Україні в ліпшому випадку пропонуються нові кредити, котрі треба віддавати. Між тим симбіоз нових високих технологій і капіталу Ізраїлю і дешевої сировини й робочої сили України міг би бути ефективною основою взаємовигідного розвитку україно-ізраїльських відносин. Не менш важливо й те, що Ізраїль через Україну міг би отримати безперешкодний вихід на ринки пострадянського простору, а Україна за допомогою Ізраїлю могла б ефективно розв'язувати багато проблем у відносинах зі США.
Посилення співпраці України з Туреччиною та Ізраїлем не повинно сприяти її втягуванню у проамериканський військово-політичний трикутник, що формується у регіоні, оскільки це спричинить істотні втрати у зв'язках з іншими країнами Близького Сходу.
З країн Близькосхідного регіону до проєвропейської парадигми найближчий Єгипет, за ініціативою якого і був розпочатий середземноморський діалог. Єгипет належить до лідерів арабо-ісламського світу, але на відміну від інших арабських держав має виваженішу й поміркованішу позицію у відносинах з міжнародним співтовариством. Головні ознаки цього курсу - орієнтація на власні національні інтереси та балансування між різними політико-ідеологічними схемами орієнтацій, що мають вплив у регіоні. Зацікавленість Єгипту в партнерстві з Україною зумовлена прагненням знайти в її особі надійного й рівноправного партнера в реалізації власних інтересів як щодо європейського світу, так і в аспекті розв'язання проблем регіону.
Розвиваючи партнерські відносини з Єгиптом та здобувши підтримку європейських країн (Франція, Італія), Україна одержала шанс долучитися до середземноморського діалогу, який має аналог у системі ЧЕС, де Єгипет є спостерігачем. В обох випадках маємо периферійні економічні зони західноєвропейської сфери тяжіння, і в перспективі вони можуть бути більше інтегровані між собою. Отже, йдеться про розроблення стратегії формування загальної зони економічного співробітництва від Гібралтару до Кавказу під егідою ЄС, що разом з транспортною системою "Великого шовкового шляху" утворила би простір, сприятливий для реалізації українських інтересів.
Особливу позицію в регіоні займає Іран, який завдяки зусиллям американської дипломатії опинився в певній зовнішньополітичній ізоляції, принаймні щодо Заходу. Ісламська революція в Ірані - приклад відштовхування від західної модернізації, але також і спроба адаптації суспільства до змін без порушення його культурної цілісності. Геостратегічне розміщення Ірану дає йому змогу слугувати мостом між Центральною, Південною, Східною Азією та Європою.
Іран - друга після Саудівської Аравії нафтова держава, яка має близько 20 млрд дол. прибутку від експорту нафти. Це допомагає йому утримувати значні Збройні сили і здійснювати масштабні переозброєння. На Заході панує думка, що Іран створює інфраструктуру для виробництва ядерних озброєнь за допомогою Китаю.
Однак центральноазійські експерти не вважають Іран джерелом загрози безпеці регіону, оскільки нарощування власного військового потенціалу йому потрібне швидше для формування регіонального центру сили в районі Перської затоки.
Іран сприймає себе в трьох іпостасях: як спасителя ісламських цінностей, провідного члена третього світу в боротьбі проти неоколоніалізму і гравця в нафтогазовій політиці на міжнародній арені. Він здатний здійснювати політичний та економічний патронаж регіону і має життєві інтереси стосовно забезпечення стабільності в регіоні, але міжнародна ізоляція всіляко стримує таку активність. Шанси Ірану зменшуються також унаслідок домінації його власної економічної моделі. Послаблення приватного сектору-наслідок того, що іранські товари поступаються якістю китайським. Іран не здатний запропонувати сучасні технології, котрі вкрай потрібні новим незалежним державам регіону.
Іран веде самостійну зовнішньополітичну гру, протистоїть західним країнам, конкуруючи з Туреччиною й Пакистаном та намагаючись не загострювати взаємини з РФ. Він розвиває економічне і політичне співробітництво з північним сусідом - Туркменистаном, значно впливає на етнічно й культурно споріднений з ним Таджикистан, підтримує таджицько-узбецьку антиталібську коаліцію в Афганістані.
Туреччина й Іран після розпаду СРСР опинилися в ситуації конфлікту інтересів, фактично - боротьби за вплив у регіоні. Причому Іран намагається нав'язати регіону так званий політичний іслам, тобто сформувати можливості для безпосереднього впливу на політику нових держав, використовуючи ідеологічну гегемонію. Туреччина ж активно застосовує чинник політичного й економічного впливу у середовищі тюркських народів. Зростання усвідомлення ролі етнічної близькості спричиняє посилення консолідаційних процесів тюркських країв, що особливо активізувалися останнім часом.
У вагу України до питання підтримки політичного діалогу з країнами Близького Сходу та Півночі Африки засвідчують, зокрема, виступ 21 листопада 2008 р. Президента України під час вручення вірчих грамот Послами іноземних країн та візити до Лівії Прем'єр-міністра України (двічі впродовж 2009 р. - 25-26 травня та 1- 2 вересня), візит до України Прем'єр-міністра Лівії (20-21 липня 2009 р.). Під час зазначених візитів було досягнуто домовленості щодо низки перспективних інвестиційних проектів з метою реалізації потенціалу двостороннього співробітництва у сфері агропромислового комплексу, нафтопереробки, авіабудівництва та просування продукції українського авіапрому на африканський ринок.
Упродовж 2009 р. відбувався інтенсивний обмін візитами на рівні керівників міністерств і відомств, делегацій експертів, у тому числі з такими близькосхідними країнами, як Ізраїль, Ірак, Сирія, Йорданія, Єгипет, нафтовидобувні країни Перської затоки та ін. Належно використовувався механізм політичних консультацій зі зовнішньополітичними відомствами близькосхідних країн, зокрема відбулися консультації з МЗС Катару, Ізраїлю, Лівії, Саудівської Аравії, Сирії, Йорданії, Єгипту, Об'єднаних Арабських Еміратів (ОАБ) та Бахрейну.
З метою захисту прав та інтересів громадян України вжито заходи з метою оптимізації дипломатичної присутності України в країнах Близького Сходу. Наприклад, у 2008 р. започатковано діяльність Постійного представництва України при Палестинській Національній Адміністрації, відкрито Генеральне консульства України в м. Хайфа (Ізраїль).
Важливою складовою близькосхідної політики України залишається її співпраця з впливовими регіональними організаціями - Лігою арабських держав (ЛАД), Радою співробітництва арабських країн Перської затоки (РСАДПЗ), Організацією ісламської конференції (ОІК).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в Європі і світі» автора Галик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 10. Близькосхідний і Азійський вектор зовнішньої політики України“ на сторінці 1. Приємного читання.
