Створення та структура Північноатлантичного альянсу

Україна в Європі і світі

Історія створення НАТО безпосередньо пов'язана з подіями, які відбувалися у світі після Другої світової війни. У1945 р., під час перегляду засад європейської безпеки, великі держави спочатку збудували систему, ґрунтовану на принципах, проголошених на Ялтинській і Потсдамській конференціях та в Статуті ООН. Проте вже у 1947р., зрозумівши, що вона не здатна стримати радянську експансію, лідери західних країн створили ефективнішу структуру колективної безпеки для мирного часу, в основу якої покладені "доктрина Трумена", "план Маршалла", НАТО, атлантичне партнерство і лідируюча роль США. Ця система відображала головні цілі американської політики в Європі у післявоєнний період. Однак в епоху після закінчення "холодної війни" перед Сполученими Штатами в їхній європейській політиці поряд зі старими постали й нові завдання. На цей раз США повинні були взяти на себе ініціативу європейського архітектора, аби охопити всі країни континенту і в такий спосіб стабілізувати Європу загалом. Сюди повинні були входити власне західні країни, країни колишнього соцтабору в Центральній Європі, а найголовніше - Росія і колишні радянські республіки.

Міністр закордонних справ Великої Британії Е. Бевін, виступаючи 22 січня 1948 р. в палаті громад Британського парламенту, запропонував у тій чи іншій формі союз західних країн. Пропозицію підтримала європейська громада. Підписавши в березні 1948 р. Брюссельський договір, п'ять держав Західної Європи - Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Франція - засвідчили рішуче прагнення створити ефективну й мобільну систему оборони, зміцнити та поглибити взаємні контакти.

Відтак 27-28 вересня 1948 р. міністри закордонних справ держав - учасниць Брюссельського договору заснували Організацію оборони Західного союзу.

Згодом відбулися переговори між США і Канадою про створення єдиного Північного альянсу, заснованого на гарантіях безпеки й взаємних зобов'язаннях між Європою та Північною Америкою.

1 вже 10 грудня 1948 р. представники держав - учасниць Брюссельського договору, США і Канади розпочали у Вашингтоні переговори про укладання Північноатлантичного договору. Держави - члени Брюссельського договору запросили Данію, Ісландію, Італію, Норвегію і Португалію взяти участь у цьому процесі. Наслідком переговорів стало підписання 4 квітня 1949 р. Вашингтонського договору, започаткувавши спільну систему безпеки, ґрунтовану на партнерстві цих країн, - НАТО. Того ж дня було прийнято символіку Північноатлантичного альянсу.

Вважається, що НАТО виникло як результат нездатності ООН забезпечити мир у світі, а СРСР ветувало багато постанов Ради Безпеки цієї Організації. Для легітимізації нової Організації скористалися 51-м пунктом Статуту ООН, у частині 5 у рамках легітимного колективного захисту.

Створений 1955 р. Варшавський договір став фактично геополітичною противагою НАТО. Конфронтація між цими блоками сформувала упереджене ставлення населення і України, й інших пострадянських країн до цілей та засобів діяльності Організації Північноатлантичного договору.

Першим Генеральним секретарем НАТО 12 березня 1952 р. було обрано лорда Ісмея з Великої Британії. У1952 р. до Договору приєдналися Греція і Туреччина. ФРН вступила до Альянсу 1955 р,, Іспанія - 1982 р.; 12 березня 1999 р. - Чехія, Польща, Угорщина;

2 квітня 2004 - Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія та Естонія; 1 квітня 2009 р. Албанія та Хорватія стали членами НАТО.

Отже, до НАТО входить 28 держав: Албанія; Бельгія; Болгарія; Велика Британія; Греція; Данія; Естонія; Ісландія; Іспанія; Італія; Канада; Латвія; Литва; Люксембург; Нідерланди; Німеччина; Норвегія; Польща; Португалія; Румунія; Словаччина; Словенія; США; Туреччина; Угорщина; Франція; Хорватія; Чехія.

НАТО створене як союз незалежних держав, об'єднаних загальною зацікавленістю у збереженні миру та захисті своєї свободи на засадах політичної солідарності, забезпечення адекватної оборони

З метою утримання і за необхідності - відведення будь-якої форми розв'язання проти них агресії. Сформований відповідно до ст. 51 Статуту ООН, що підтверджувала невід'ємне право держав на індивідуальну або колективну оборону, Північноатлантичний альянс є співтовариством вільних держав, єдиних у прагненні рішуче зберегти власну безпеку на засадах надання взаємних гарантій та забезпечення стабільних відносин з іншими державами.

Організація Північноатлантичного договору має структуру, яка дає змогу здійснити всі цілі НАТО. Вона - міжурядова Організація, в її рамках країни-члени зберігають повний суверенітет і незалежність. Ця Організація становить форум, де вони проводять спільні консультації з різних проблем та приймають рішення з політичних та воєнних питань стосовно їхньої безпеки.

Першочергове завдання НАТО - захист свободи та безпеки її членів політичними і воєнними засобами відповідно до Статуту ООН. Дотримуючись загальнодемократичних цінностей, прав людини та законності, з моменту створення Північноатлантичний договір здійснює діяльність, спрямовану на встановлення справедливого й міцного миру в Європі. Така центральна мета залишається незмінною. НАТО також є трансатлантичним ланцюжком, що пов'язує безпеку США з безпекою Європи. В Організації практично втілюються колективні зусилля членів на підтримку загальних інтересів.

Основоположний принцип діяльності Північноатлантичного договору - вірність прийнятим на себе загальним зобов'язанням та співпраця суверенних держав, ґрунтована на неподільності безпеки її членів.

Беручи до уваги характер і результати щоденної діяльності НАТО у політичній, військовій та інших галузях, можемо стверджувати: солідарність у рамках Північноатлантичного договору забезпечує такий стан, за яким жодній із держав-членів не доводиться розраховувати лише на власні сили у розв'язанні основних проблем безпеки. Не позбавляючи держав-членів їхніх прав і обов'язків з прийняття на себе суверенної відповідальності у сфері оборони, НАТО дає змогу спільно розв'язувати життєво важливі завдання у сфері національної безпеки.

Незважаючи на різницю у становищі й військовий потенціал членів Північноатлантичного договору, у них з'являється почуття рівної безпеки, що слугує встановленню загальної стабільності в Європі, створенню сприятливих умов для розвитку співпраці в рамках НАТО, а також його членів з іншими країнами. Саме це і є основою розвитку нових структур співпраці у сфері безпеки, котрі відповідають інтересам такої Європи, яка могла б вільно додержуватися політичного, економічного, соціального та культурного призначення.

До засобів, за допомогою яких НАТО здійснює політику в галузі безпеки, належать підтримка військового потенціалу, достатнього для запобігання війні та забезпечення ефективної оборони існування спільного потенціалу відвернення криз, що стосуються безпеки її членів, а також активна співпраця з іншими країнами з розв'язання проблем європейської безпеки на засадах співробітництва, у тому числі заходів із досягнення подальшого прогресу у сфері контролю над озброєннями та роззброєнням. Для досягнення своєї головної мети Північноатлантичний союз виконує такі основні завдання у сфері безпеки: гарантування необхідної основи для утвердження в Європі умов стабільної безпеки, використовуючи розвиток демократичних інститутів та мирне розв'язання спірних питань. Прагнення до створення умов, коли б жодна країна не могла залякувати будь-яку європейську країну або встановлювати гегемонію за допомогою використання сили.

Основи механізму співробітництва країн-членів були закладені в період формування Північноатлантичного альянсу. Цей механізм складається із головних елементів:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в Європі і світі» автора Галик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Створення та структура Північноатлантичного альянсу“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Україна в Європі та світі - складова формування і розвитку нової системи міжнародних відносин

  • Засади, пріоритети і засоби зовнішньої політики України

  • Джерела формування цілей, засад та засобів зовнішньої політики України

  • Міжнародне визнання незалежної України

  • Розділ 2. Міжнародна політика України після розпаду СРСР. Створення СНД

  • Проблеми інтеграції України в рамках СНД

  • Україна в системі економічно-фінансових організацій СНД

  • Україна в Організації Чорноморського економічного співробітництва

  • Україна - член регіональних економічних угруповань у межах СНД

  • Україна і зона вільної торгівлі СНД

  • Розділ 3. Взаємовідносини України з Російською Федерацією

  • Питання правонаступництва власності колишнього СРСР в українсько-російських відносинах. Без'ядерний статус України і політика Росії

  • Територіальні питання та проблеми Чорноморського флоту в українсько-російських відносинах

  • Розділ 4. Створення організації об'єднаних націй та участь України в її роботі

  • Україна в організаційних структурах ООН

  • Допомога ООН під час ліквідації Чорнобильської катастрофи. Миротворча діяльність України в рамках ООН

  • Розділ 5. Відносини України з Євросоюзом -перспективні шляхи співпраці

  • Європейський вибір України - визначальний вектор зовнішньополітичної діяльності

  • Галузеві взаємовідносини України з Європейським Союзом

  • Сфера безпеки й оборони у рамках співробітництва між ЄС та Україною

  • Співробітництво України і ЄС у сфері охорони довкілля

  • Співпраця України з ЄС у сфері науки і технології, дослідження та розвитку

  • Регіональне співробітництво між Україною та ЄС

  • Євроінтеграційний курс України - позитиви та негативи

  • Розділ 6. Участь України у міжнародній безпеці. співпраця з НАТО: проблема членства

  • Створення та структура Північноатлантичного альянсу
  • Взаємовідносини між Україною та НАТО

  • Основні галузі співпраці України з НАТО

  • Основні результати практичного співробітництва

  • Вступ України до НАТО: переваги та недоліки членства

  • Недоліки

  • Розділ 7. Взаємовідносини України з країнами центрально-східної Європи

  • Відносини України з Республікою Польща

  • Україна та Румунія

  • Українсько-словацькі політичні відносини

  • Взаємовідносини України з Чеською Республікою

  • Розділ 8. Етапи налагодження зовнішньополітичних контактів України з державами західної Європи

  • Українсько-німецькі відносини

  • Українсько-британська співпраця

  • Політичний діалог України з Італією

  • Франція як важливий чинник Європейської і трансатлантичної інтеграції України

  • Розділ 9. Формування міждержавних дипломатичних зв'язків України зі сполученими штатами Америки та Канадою

  • Встановлення дипломатичних відносин між Україною й Канадою

  • Розділ 10. Близькосхідний і Азійський вектор зовнішньої політики України

  • Формування українсько-іранських відносин

  • Розвиток українсько-ізраїльських узаємин

  • Розвиток відносин із провідними державами Азійсько-Тихоокеанського регіону

  • Українсько-китайські торговельно-економічні відносини

  • Розвиток відносин з Японією. Українсько-японське економічне та політичне співробітництво

  • Післямова