Історія створення НАТО безпосередньо пов'язана з подіями, які відбувалися у світі після Другої світової війни. У1945 р., під час перегляду засад європейської безпеки, великі держави спочатку збудували систему, ґрунтовану на принципах, проголошених на Ялтинській і Потсдамській конференціях та в Статуті ООН. Проте вже у 1947р., зрозумівши, що вона не здатна стримати радянську експансію, лідери західних країн створили ефективнішу структуру колективної безпеки для мирного часу, в основу якої покладені "доктрина Трумена", "план Маршалла", НАТО, атлантичне партнерство і лідируюча роль США. Ця система відображала головні цілі американської політики в Європі у післявоєнний період. Однак в епоху після закінчення "холодної війни" перед Сполученими Штатами в їхній європейській політиці поряд зі старими постали й нові завдання. На цей раз США повинні були взяти на себе ініціативу європейського архітектора, аби охопити всі країни континенту і в такий спосіб стабілізувати Європу загалом. Сюди повинні були входити власне західні країни, країни колишнього соцтабору в Центральній Європі, а найголовніше - Росія і колишні радянські республіки.
Міністр закордонних справ Великої Британії Е. Бевін, виступаючи 22 січня 1948 р. в палаті громад Британського парламенту, запропонував у тій чи іншій формі союз західних країн. Пропозицію підтримала європейська громада. Підписавши в березні 1948 р. Брюссельський договір, п'ять держав Західної Європи - Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Франція - засвідчили рішуче прагнення створити ефективну й мобільну систему оборони, зміцнити та поглибити взаємні контакти.
Відтак 27-28 вересня 1948 р. міністри закордонних справ держав - учасниць Брюссельського договору заснували Організацію оборони Західного союзу.
Згодом відбулися переговори між США і Канадою про створення єдиного Північного альянсу, заснованого на гарантіях безпеки й взаємних зобов'язаннях між Європою та Північною Америкою.
1 вже 10 грудня 1948 р. представники держав - учасниць Брюссельського договору, США і Канади розпочали у Вашингтоні переговори про укладання Північноатлантичного договору. Держави - члени Брюссельського договору запросили Данію, Ісландію, Італію, Норвегію і Португалію взяти участь у цьому процесі. Наслідком переговорів стало підписання 4 квітня 1949 р. Вашингтонського договору, започаткувавши спільну систему безпеки, ґрунтовану на партнерстві цих країн, - НАТО. Того ж дня було прийнято символіку Північноатлантичного альянсу.
Вважається, що НАТО виникло як результат нездатності ООН забезпечити мир у світі, а СРСР ветувало багато постанов Ради Безпеки цієї Організації. Для легітимізації нової Організації скористалися 51-м пунктом Статуту ООН, у частині 5 у рамках легітимного колективного захисту.
Створений 1955 р. Варшавський договір став фактично геополітичною противагою НАТО. Конфронтація між цими блоками сформувала упереджене ставлення населення і України, й інших пострадянських країн до цілей та засобів діяльності Організації Північноатлантичного договору.
Першим Генеральним секретарем НАТО 12 березня 1952 р. було обрано лорда Ісмея з Великої Британії. У1952 р. до Договору приєдналися Греція і Туреччина. ФРН вступила до Альянсу 1955 р,, Іспанія - 1982 р.; 12 березня 1999 р. - Чехія, Польща, Угорщина;
2 квітня 2004 - Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія та Естонія; 1 квітня 2009 р. Албанія та Хорватія стали членами НАТО.
Отже, до НАТО входить 28 держав: Албанія; Бельгія; Болгарія; Велика Британія; Греція; Данія; Естонія; Ісландія; Іспанія; Італія; Канада; Латвія; Литва; Люксембург; Нідерланди; Німеччина; Норвегія; Польща; Португалія; Румунія; Словаччина; Словенія; США; Туреччина; Угорщина; Франція; Хорватія; Чехія.
НАТО створене як союз незалежних держав, об'єднаних загальною зацікавленістю у збереженні миру та захисті своєї свободи на засадах політичної солідарності, забезпечення адекватної оборони
З метою утримання і за необхідності - відведення будь-якої форми розв'язання проти них агресії. Сформований відповідно до ст. 51 Статуту ООН, що підтверджувала невід'ємне право держав на індивідуальну або колективну оборону, Північноатлантичний альянс є співтовариством вільних держав, єдиних у прагненні рішуче зберегти власну безпеку на засадах надання взаємних гарантій та забезпечення стабільних відносин з іншими державами.
Організація Північноатлантичного договору має структуру, яка дає змогу здійснити всі цілі НАТО. Вона - міжурядова Організація, в її рамках країни-члени зберігають повний суверенітет і незалежність. Ця Організація становить форум, де вони проводять спільні консультації з різних проблем та приймають рішення з політичних та воєнних питань стосовно їхньої безпеки.
Першочергове завдання НАТО - захист свободи та безпеки її членів політичними і воєнними засобами відповідно до Статуту ООН. Дотримуючись загальнодемократичних цінностей, прав людини та законності, з моменту створення Північноатлантичний договір здійснює діяльність, спрямовану на встановлення справедливого й міцного миру в Європі. Така центральна мета залишається незмінною. НАТО також є трансатлантичним ланцюжком, що пов'язує безпеку США з безпекою Європи. В Організації практично втілюються колективні зусилля членів на підтримку загальних інтересів.
Основоположний принцип діяльності Північноатлантичного договору - вірність прийнятим на себе загальним зобов'язанням та співпраця суверенних держав, ґрунтована на неподільності безпеки її членів.
Беручи до уваги характер і результати щоденної діяльності НАТО у політичній, військовій та інших галузях, можемо стверджувати: солідарність у рамках Північноатлантичного договору забезпечує такий стан, за яким жодній із держав-членів не доводиться розраховувати лише на власні сили у розв'язанні основних проблем безпеки. Не позбавляючи держав-членів їхніх прав і обов'язків з прийняття на себе суверенної відповідальності у сфері оборони, НАТО дає змогу спільно розв'язувати життєво важливі завдання у сфері національної безпеки.
Незважаючи на різницю у становищі й військовий потенціал членів Північноатлантичного договору, у них з'являється почуття рівної безпеки, що слугує встановленню загальної стабільності в Європі, створенню сприятливих умов для розвитку співпраці в рамках НАТО, а також його членів з іншими країнами. Саме це і є основою розвитку нових структур співпраці у сфері безпеки, котрі відповідають інтересам такої Європи, яка могла б вільно додержуватися політичного, економічного, соціального та культурного призначення.
До засобів, за допомогою яких НАТО здійснює політику в галузі безпеки, належать підтримка військового потенціалу, достатнього для запобігання війні та забезпечення ефективної оборони існування спільного потенціалу відвернення криз, що стосуються безпеки її членів, а також активна співпраця з іншими країнами з розв'язання проблем європейської безпеки на засадах співробітництва, у тому числі заходів із досягнення подальшого прогресу у сфері контролю над озброєннями та роззброєнням. Для досягнення своєї головної мети Північноатлантичний союз виконує такі основні завдання у сфері безпеки: гарантування необхідної основи для утвердження в Європі умов стабільної безпеки, використовуючи розвиток демократичних інститутів та мирне розв'язання спірних питань. Прагнення до створення умов, коли б жодна країна не могла залякувати будь-яку європейську країну або встановлювати гегемонію за допомогою використання сили.
Основи механізму співробітництва країн-членів були закладені в період формування Північноатлантичного альянсу. Цей механізм складається із головних елементів:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в Європі і світі» автора Галик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Створення та структура Північноатлантичного альянсу“ на сторінці 1. Приємного читання.
