Дипломатичне визнання України Російською Федерацією (РФ). Співробітництво України і РФ у політичній, економічній і гуманітарній сферах
Відносини зі східним та північно-східним сусідом - Російською Федерацією є стратегічно важливим і пріоритетним напрямом зовнішньої політики України. В "Основних напрямах зовнішньої політики України", схвалених Верховною Радою України 2 липня 1993 р., зазначено: Україна з огляду на особливості історичного розвитку, геополітичного та геоекономічного розташування українсько-російські відносини розглядає домінантою двосторонніх відносин з прикордонними державами.
Україна - найбільша за територією і п'ята за чисельністю населення держава Європи. Саме це вже є достатньою підставою для багатопланової та фундаментальної інтеграції до загальноєвропейських структур. Однак у будь-якому випадку в найближчій перспективі на першому місці для неї постануть багатосторонні й двосторонні взаємовідносини - політичні, економічні, фінансові - з Російською Федерацією. По-перше, між сусідами, коли вони не вороги, завжди складаються більш або менш тісні зв'язки. По-друге, нові суверенні держави тривалий час були інтегральними частинами унітарного цілого й настільки міцно "прив'язані" одна до одної, що і найпереконаніші сепаратисти неспроможні відразу ж поставити заслін економічним зв'язкам, котрі складалися впродовж десятиліть, іноді століть. Росія незрівнянно багатша на ресурси. Із 37 видів мінеральної сировини, необхідної нашій промисловості" лише 19-ма видами Україна забезпечує себе сама. За будь-якого розвитку подій Росія не втратить державності, вона може лише змінити її форму. Тим часом для України питання полягає в тому, чи утвердить вона свою державність, чи втратить її. По-третє, стандарти, котрим відповідає продукція, що виробляється колишніми союзними республіками, переважно не досягають до світових. Тому певний період їм доведеться підтримувати і розвивати торговельні й інші відносини здебільшого один з одним.
Пріоритетність і особливості розбудови цих відносин обумовлені, як уже зазначалося, історичними зв'язками, геополітичним розташуванням України, спільністю кордонів, значною кількістю росіян, котрі живуть в Україні (22,0 %), необхідністю розв'язувати подібні економічні проблеми перехідного періоду, розвинутістю наукових, культурних зв'язків та суто людських узаємин. Україна і Росія могли б підтримувати одна одну і на міжнародній арені, у міжнародних організаціях та ін. Україна вважає, що відносини з Росією мають полягати у дружніх, добросусідських, взаємовигідних зв'язках, що передбачають поважання суверенітету, територіальної цілісності, непорушності Державних кордонів, невтручання у внутрішні справи одна одної.
Основними напрямами у розвитку українсько-російських відносин мають бути співробітництво регіонів, міст, підприємств, наукових і освітніх закладів, приватних структур двох держав; співпраця у галузі культури, освіти, науки, діяльності російського населення в Україні й українського в Російській Федерації на принципах взаємності. Україна будує відносини з Росією, як і з кожною державою, на засадах міжнародного права, партнерських засадах, принципах поважання суверенітету, невтручання у внутрішні справи, взаємної вигоди, рівноправ'я суверенних сусідніх держав. Сучасне міжнародне право зараховує принципи територіальної цілісності й непорушності існуючих кордонів до категорії імперативних, тобто таких, котрі мають абсолютний характер, унеможливлюють застереження і подвійне тлумачення.
Україна не висуває жодних територіальних претензій до Росії і не визнає таких претензій до себе. Як суверенна держава вона розв'язуватиме у межах власної території проблеми свого народу, дотримуючись чинного законодавства і вироблених світовим співтовариством підходів до прав людини, зокрема національних меншин.
Відносини з Росією ґрунтуються на принципах, що випливають з головних державних документів України (Декларації про державний суверенітет України, Акта проголошення незалежності України, Конституції України, а також "Основних напрямів зовнішньої політики України"). Стабільність українсько-російських відносин впливає на безпеку і мир у регіоні, а також на загальний політичний клімат у Європі. Політичні відносини між державами охоплюють низку питань. Це і розвиток договірної бази, і питання кордонів, закордонної власності та ін.
Російська Федерація визнала незалежність України 4 грудня 1991 р., а дипломатичні відносини між державами встановлені 14 лютого 1992 р. Першим Надзвичайним і Повноважним Послом України в Російській Федерації став В. Крижанівський, а Російської Федерації в Україні - Л. Смоляков.
Між Україною і РФ 23 червня 1992 р. укладена угода про подальший розвиток міждержавних відносин. У документі зазначалося: сторони у взаєморозрахунках за товари і послуги дотримуватимуться цін світового ринку; підтверджувався принцип відкритості кордонів та безвізовий режим пересування територіями держав громадянами України та Росії; наголошувалося на необхідності виробити спільний механізм обслуговування внутрішнього боргу колишнього СРСР; вказувалося на досягнення домовленості про передання Україні у власність частини майна колишнього СРСР за кордоном через виділення окремих будинків для розміщення та нормального функціонування дипломатичних і консульських представництв; підтверджувалася вагомість продовження переговорів щодо створення ВМС України та ВМФ Росії на базі Чорноморського флоту. Досягнуто домовленості про спільне керівництво Чорноморським флотом до моменту утворення окремих флотів у 1995 р.
У 1995 р. 8 липня відкрито Генеральне консульство України в Тюмені, а Росії - у Львові. Планувалося відкриття російського консульства в Одесі, українського - у Санкт-Петербурзі й Владивостоці. Одночасно розглядалося питання про відкриття консульств РФ у Харкові та Сімферополі. У цьому ж році було парафовано текст широкомасштабного політичного Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією. До нього введено статтю про визнання територіальної цілісності й непорушності Державних кордонів. Цей Договір підписали Президенти двох країн - Л. Кучма і Б. Єльцин - під час державного візиту Президента РФ до України - 31 травня 1997 р.
Вагомою історичною віхою в українсько-російських відносинах можна розглядати підписання 31 травня 1997 р. (Київ) главами обох держав політичного Договору про дружбу, співробітництво і партнерство. Важливий аспект Договору - юридичне визнання сторонами територіальної цілісності одна одної та непорушності існуючих між двома суверенними країнами кордонів. Умовою укладання базового договору Росія висунула підписання трьох угод стосовно Чорноморського флоту. Це - Угода між Російською Федерацією та Україною про статус і умови перебування Чорноморського флоту РФ на території України від 28 травня 1997 р. У ній ідеться про те, що Угода укладається на 20 років від дати її запровадження. Наступний документ - Угода між РФ і Україною про параметр розподілу Чорноморського флоту (ЧФ) від 28 травня 1997 р. Третьою була Угода між Урядом Російської Федерації і Урядом України про взаєморозрахунки, пов'язані з розподілом Чорноморського флоту і перебування Чорноморського флоту РФ на території України (від 28 травня 1997 р.). В Угоді зазначено: Російська сторона компенсує Українській вартість отриманих від неї кораблів, суден і плавзасобів. Було підписано також Протокол про додаткові заходи з виконання угод щодо Чорноморського флоту від 28 травня 1997 р. (стосовно трьох причалів у Феодосії та карт перебування Чорноморського флоту Російської Федерації).
За цими документами база Чорноморського флоту РФ у Севастополі здана в оренду Росії на 20 років, а орендною платою Росії стало погашення значної частки заборгованості України перед РФ за енергоносії, загальний обсяг якої сягав близько 4 млрд дол. Отже, статус та умови перебування Чорноморського флоту РФ на території України, параметри розподілу ЧФ і взаєморозрахунки, пов'язані з розподілом, були визначені трьома основними угодами з питань ЧФ, які набули чинності 6 липня 1999 р.
Проте сторонам ще належить урегулювати широкий комплекс питань політичного, військового та військово-політичного, економічного й гуманітарного характеру, котрі не відображені в основних угодах, але відіграють вирішальну роль у визначенні позиції України. Ці питання стосуються: встановлення мети і цілей тимчасового розміщення на території України основної бази та основних сил ЧФ РФ; урегулювання порядку дій ЧФ РФ за виникнення кризових ситуацій та у випадках його бойового застосування; визначення порядку здійснення контролю над озброєннями та військовою діяльністю ЧФ.
Певний прогрес в українсько-російському діалозі з проблем взаємної безпеки та питань розвитку військово-політичних відносин був досягнутий. У січні 2001 р. відомства оборони двох країн підписали план військового та військово-технічного співробітництва, де зафіксовані положення про подібність для військових України та Росії завдань реформування збройних сил, розвитку техніки й озброєнь. Було ухвалено рішення про створення об'єднаного командного пункту з контролю за рейдами в Севастополі та спільне російсько-українське чергування. Уперше після поділу Чорноморського флоту створено спільний військовий підрозділ двох країн.
Початок нового тисячоліття позначився активізацією зв'язків на всіх рівнях. Упродовж 2001-2004 рр. відбувалися активні політичні контакти на найвищому рівні: регулярними стали зустрічі президентів, керівників урядів, спікерів парламентів, лідерів політичних партій і рухів. Цей період за насиченістю подій можна розглядати як особливий етап активізації українсько-російських відносин та пошуку нових важелів для його розвитку. Отже, президенти проголосили роки України в Росії (2002) і Росії в Україні (2003). Унаслідок візиту Президента РФ В. Путіна 28-29 січня 2003 р. підписано п'ять міжурядових і чотири міжвідомчі документи. Найвагоміші серед них - міжурядова Угода про створення та функціонування філій російських вищих навчальних закладів на території України й українських - на території Росії; міжурядова Угода про співробітництво в галузі молодіжної політики; Протокол про внесення змін до Угоди про взаємне визнання й еквівалентність документів про освіту й учені звання від 26 травня 2000 р.; Протокол про постачання товарів з виробничої кооперації (2003); Угоди про співробітництво у сфері охорони здоров'я, про співпрацю ЗМІ, зокрема Російської державної радіокомпанії "Голос Росії" та Національної радіокомпанії України і под.
Серед далекоглядних виявів російської політики опосередковано можна розглядати і пропозицію українському Президентові на початку 2003 р. очолити Раду глав держав СНД, у якій керівники РФ незмінно головували від початку існування Співдружності (1991).
У Москві 22-23 лютого 2003 р. відбулися зустрічі чотирьох лідерів держав СНД (РФ, України, Казахстану і Білорусі), під час котрих домовлено про утворення нової схеми міждержавного співробітництва - єдиного економічного простору. Кінцевою метою нового етапу міждержавної інтеграції в рамках СНД, згідно зі заявою глав "четвірки", мала стати Організація регіональної інтеграції. Нагадаємо, що функціонування повноцінної зони вільної торгівлі, про створення якої йдеться з 1993 р., залежатиме від гармонізації законодавств учасників, узгодження єдиної сітки тарифів. Вивчає ці питання спеціально створена Комісія з торгівлі й тарифів, а проміжною ланкою є Група високого рівня.
Проте спостерігаються і певні ускладнення у розвитку відносин між Україною та Російською Федерацією. їх в українсько-російський діалог додали намагання Росії втручатися у внутрішні справи Української держави. Чергове загострення відносин між Україною і Росією спричинила позиція російської сторони стосовно перебігу президентських виборів (жовтень - листопад 2004 р.) в Україні. Представники російських владних структур підтримали В. Януковича - кандидата на президентську посаду в Україні (Президент РФ В. Путін двічі привітав його з перемогою ще до офіційного оприлюднення результатів виборів Центральною виборчою комісією України). А після його поразки російські політики відверто підтримали дії окремих українських чиновників при владі, спрямовані на розчленування Української держави. Представники адміністрації російського Президента, політики, деякі депутати взяли участь у неконституційних з'їздах у регіонах України, що проголосили утворення незалежних республік у складі держави з подальшим їх приєднанням до Росії. Такі дії мали би викликати рішучий протест не лише українського, а й російського керівництва. На жаль, цього не трапилося.
З 2005 р. українська та російська сторони демонстрували готовність до підписання "Декларації про зміст українсько-російського стратегічного партнерства", де мали бути закріплені позиції з найактуальніших питань. За повідомленням інформаційних джерел, саме російська сторона, яка ініціювала підготовку документа, відмовилась його підписувати наприкінці 2006 р.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в Європі і світі» автора Галик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. Взаємовідносини України з Російською Федерацією“ на сторінці 1. Приємного читання.
