Економічна інтеграція як складний і суперечливий феномен визначається наступними факторами:
• 1) інтернаціоналізацією виробництва і створенням міжнародних монополій нового типу, на які приходилося: до початку 90-х pp. приблизно 50% промислового виробництва, а також більше як 90% прямих приватних вкладень за кордоном, біля 80% патентів і ліцензій на найновішу техніку, технології, ноу-хау тощо;
• 2) глибокими зсувами в структурі міжнародного розподілу праці, коли завдяки виробничим зв'язкам стала створюватися тісна взаємодія між фірмами і всередині окремих компаній, складаючи “цехи одного заводу” з широко розвиненою загально-галузевою спеціалізацією;
• 3) науково-технічною революцією, яка виводить інтернаціоналізацію виробництва на якісно новий рівень, зумовлюючи необхідність міжнародного обміну результатами досягнень науки і техніки та формування нового технологічного базису;
• 4) відкритістю національних економік і свободою торгівлі, постільки лібералізація міжнародного обміну полегшує адаптацію національних господарств до зовнішніх умов і впливів, які сприяють більш активному їх включенню в міжнародний розподіл праці і кооперацію та в процес широкої міждержавної співпраці.
В умовах глобалізації інтернаціоналізація економіки набуває нових рис:
• формується глобальне світове виробництво на основі планетарного охоплення світової економіки транснаціональними корпораціями і транснаціональними банками, розвиток довгострокових виробничих зв'язків, стратегічних альянсів, угод про співпрацю;
• кардинально змінюється зміст світових господарських зв'язків: темпи зростання міжнародної торгівлі випереджають темпи зростання виробництва, а фінансові потоки перевищують трансакції, пов'язані з експортом товарів та послуг;
• якісні перетворення зачіпають фінансову сферу, змінюється її роль в світовій економіці на основі прогресуючого зростання валютних, фондових, кредитних ринків;
• посилюється орієнтація розвинутих економік на розвиток всіх сфер людської активності: здатність генерувати нові знання, швидко їх застосовувати, використовуючи сучасні методи обробки інформації;
• інтенсифікується пошук світового центру управління та інструментів регулювання глобальних світогосподарських зв'язків. Таким чином, як свідчить аналіз сучасних інтеграційних процесів, характерною особливістю цих процесів є поглиблення їх розвитку саме на регіональному рівні. Регіональна інтеграція проходить при цьому ряд етапів, перешкоди і створюються передумови для більш ефективного виробництва і зовнішньоекономічних зв'язків між країнами. В результаті відбувається процес створення цілісних регіональних господарських комплексів із загальнонаціональними і міждержавними органами управління. На початку XXI ст. поглиблення процесу інтернаціоналізації відбувається не тільки в контексті успішно працюючих напрямків співпраці: розвиваються і більш нові форми, такі як міжнародний інжиніринг, міжнародний франчайзинг і т.д., вплив процесів інтернаціоналізації носить комплексний характер і охоплює практично всі підсистеми світового господарства. Фактично відбувається процес підпорядкування напрямків економічного розвитку окремих країн закономірностям і напрямкам розвитку світового господарства. В світовій літературі цей процес отримав назву глобалізація економічного розвитку.
Умовно слід виділити п'ять основних видів інтеграційних об'єднань, які відрізняються різною мірою інтенсифікації, масштабами і специфічністю, що проявляється в окремих регіонах:
• зона вільної торгівлі – найпростіша форма економічної інтеграції: країни-учасники відміняють митні перешкоди у взаємній торгівлі; такий вид інтеграції застосовується країнами ЄАВТ, НАФТА та деякими іншими;
• митний союз – передбачає вільне переміщення товарів і послуг всередині угрупування, єдиний митний тариф по відношенню до третіх країн; такий варіант інтеграції першочергово здійснювався в рамках Європейського Союзу західноєвропейських країн;
• спільний ринок – більш складний вид інтеграційних об'єднань, коли ліквідуються перешкоди між країнами не тільки у взаємній торгівлі, але і для переміщення робочої сили, послуг і капіталу, забезпечується узгодження економічної політики;
• економічний союз – найбільш складна форма міждержавної економічної інтеграції, яка передбачає проведення єдиної економічної і валютно-фінансової політики, створення системи регулювання соціально-політичних процесів, координацію національних податкових, антиінфляційних, валютних та інших заходів; для прискорення формування економічного союзу Європейський Союз в грудні 1991 р. прийняв у Маастрихті рішення прискорити виконання вищеназваних цілей і ввести єдину валюту євро з утворенням єдиного емісійного центрального банку;
• політичний союз найвища ступінь регіональної інтеграції – передбачає перетворення єдиного ринкового простору в цілісне економічне і політичне утворення; в самому загальному вигляді мова може йти про виникнення нового багатонаціонального суб'єкта світогосподарських і міжнародних політичних відносин, які виступають від імені всіх учасників цього союзу.
У зв'язку з цим виникає новий феномен “ глобального управління”, що являє собою науково-практичний напрямок по формуванню багаторівневої системи наднаціональних і глобальних центрів влади та управління, які здійснюють свої функції по відношенню до суб'єктів світової політики. Цей науковий напрямок отримав відображення в багатьох публікаціях з проблем світового порядку (World Order) і управління (Global Governance). В цих публікаціях не тільки аналізується фактична динаміка розвитку глобальної політики, скільки вивчаються можливості нормативно-прогностичної діяльності політичних суб'єктів. В контексті зв'язків, що розгортаються з розвитком процесів міжнародно-політичної глобалізації та ідеологічних суперечностей, проблема формування глобального управління стає однією з ключових. З 1970-их pp. проблема глобального управління стала константою відносно створення науково-експертної спільноти, політичних еліт і суспільних рухів багатьох країн. Проблема створення ефективних інститутів, які могли б при наявності відповідної матеріальної бази забезпечити легітимні механізми узгодження позицій різних по структурі і генезису суб'єктів світової політики, займала і продовжує займати велике місце не тільки в наукових працях, але і в діяльності формальних і неформальних організацій різного походження та ідеологічної спрямованості: Трьохстороння комісія, Комісія ООН з глобального управління, Римський клуб, Соцінтерн, Всесвітній соціальний форум тощо. Вже зараз висунуто чимало концепцій і моделей глобального управління: від реалістичних проектів реформування ООН до утопічних проектів створення світового уряду. За кожним таким проектом чи моделлю спостерігається складне переплетіння прагматичних інтересів та ідеологічних уявлень, розповсюджених у свідомості різних суб'єктів світової політики та міжнародних відносин.
Проте в XXI ст. концепція майбутнього світового порядку і відповідна їй модель глобального управління стане важливою віхою будь-якої ідеологічної системи, а задача її реалізації – невід'ємною компонентою діяльності свідомості її суб'єктів. Об'єктивний зміст економічної інтеграції заключається в переплетінні і зрощуванні відтворюваних процесів різних країн. Продовжують посилювати свою роль такі інтеграційні утрупування, як: Європейський Союз (ЄС), Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), розвивається Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Австралійсько- Новозеландська зона вільної торгівлі, Південно-Тихоокеанський форум (ПТФ), Організація азіатсько-тихоокеанської економічної співпраці (АТЕС), СНД. їх створення і розвиток визначаються як економічними задачами, так і інтересами національної безпеки. Ці інтеграційні угрупування стають все більш впливовими суб'єктами світового господарства.
Таким чином, економічна інтеграція як процес зближення і поступового об'єднання національних економічних систем, сучасна найрозвинутіша форма інтернаціоналізації господарського життя. Об'єктивною економічною основою економічної інтеграції є високий ступінь розвитку інтернаціоналізації господарського життя, зокрема продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних, виробничих відносин і господарського механізму, інтернаціоналізація продуктивних сил зумовлена, насамперед, процесом переростання продуктивними силами кожної з інтегруючих країн своїх національних меж. Ця закономірність характерна, передусім, для розвинутих країн з відносно великим економічним потенціалом, формою її вияву є передусім експорт капіталу монополіями у вигляді прямих інвестицій. Переплетіння і зрощення цих форм інтернаціоналізації капіталу й зумовлює виникнення змішаних інтернаціональних форм економічної власності, наднаціональних органів, створення єдиної податкової, кредитної та інших систем. Нерозривна єдність процесів інтернаціоналізації технологічного способу виробництва та економічної власності – інтернаціоналізація суспільного способу виробництва. Він детермінує появу єдиних наднаціональних інститутів, що здійснюють уніфікацію господарських механізмів багатьох країн. Такими інститутами в ЄС є Комісія ЄС, Кабінет міністрів ЄС, Парламент та ін. Інтернаціоналізація господарського механізму охоплює базисні та надбудові процеси. До надбудовних належить уніфікація законодавства багатьох країн, їх політики. Базисні аспекти інтернаціоналізації господарського механізму в єдності з інтернаціоналізацією суспільного способу виробництва формують цілісну інтернаціональну економічну систему.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток» автора Соснін О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ VII. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК МІЖНАРОДНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ОБ'ЄДНАНЬ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОГО СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА“ на сторінці 2. Приємного читання.
