Світове господарство як міжнародна економічна система

Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток

Отже, світове господарство на стадії глобалізації характеризується низкою якісно нових властивостей, які відрізняють його від попередніх ступенів інтернаціоналізації господарського життя. Вони обумовлені тим, що ступінь економічної, правової та інформаційної взаємодії країн досягла такої стадії, коли стали можливими наступні три явища.

По-перше, світове господарство із більш чи менш цілісної економічної системи стало перетворюватися у єдиний всесвітній економічний організм, детермінований не просто міжнародним розподілом праці, але і величезними, по своїм масштабам, планетарними виробничо-збутовими структурами, глобальною фінансовою системою і планетарними інформаційними мережами. Світовий економічний простір стає єдиним полем для ділових ігор великого бізнесу, коли географія розміщення виробничих сил, галузева структура інвестицій, виробництва і збуту визначається суб'єктами господарського життя з урахуванням глобальної кон'юнктури, а економічні підйоми і спади набувають всесвітніх масштабів на межі XX і XXI ст. Сформувалася структура економіки, яка включає найважливіші аспекти: 1) галузевий аспект – співвідношення видів діяльності; 2) рівень концентрації виробництва і капіталу – співвідношення підприємств різного розміру. Цей аспект тісно пов'язаний з рівнем монополізації і конкуренції на різних ринках, а також з концентрацією ринкової сили; 3) співвідношення форм власності, їх ступеня розповсюдження та ефективності, пропорції між державним і приватним бізнесом.

Отже, глобалізація економіки в результаті сформованого світового господарства стала всеохоплюючим процесом, що саморозвиваючись, став свого роду ланцюговою реакцією, яка прокладає шлях через усі перепони та кордони, сприяє інколи подоланню глобальних проблем сучасності (військових конфліктів і збереження миру, роззброєння і конверсії бідності, голоду, світової заборгованості, охорони здоров'я, боротьби з міжнародним тероризмом і наркобізнесом) і виробляє пошуки шляхів урегулювання цих проблем. З середини XX ст. аналогічні економічні організації стали формуватися в найбільш розвинутих країнах світу. Мова йде про високоінтегровані блоки країн в рамках митних чи економічних союзів. Найбільш просунутим із них є Європейський Союз, країни – члени якого 2/3 своєї зовнішньої торгівлі просувають всередині регіонів, ввели єдину валюту, визначальну частину зарубіжних інвестицій вкладають в економіку інших країн, інтенсивно взаємодіючи в сфері виробничого кооперування і науково-технічної співпраці. Ці країни за півстоліття перетворилися в достатньо цілісний господарський організм і в економічному і в правовому відношеннях, який вже давно виступає як єдиний суб'єкт міжнародних торгово-політичних відносин. Такі регіональні економічні блоки, як НАФТА, МЕРКОСУР, АСЕАН та ін. значно вступають ЄС по ступеню реальної інтегрованості, хоча і рухаються в цьому напрямку. Накопичений практичний досвід за останні півстоліття дозволяє засвідчити, що перетворення національних економік у монолітній регіональній економічній організації стає можливим лише на високій стадії індустріалізації країн – учасників і не менш високої ступені розвитку в них демократії і правової держави. Лише за такої умови зростання соціумів у більш великий організм стає не тільки об'єктивно необхідним, але і безпечним для інтересів цих держав в економічному, політичному, культурному та інших аспектах. Ця закономірність інтегрування, апробована на регіональних рівнях, діє і в глобальному масштабі. Процес формування єдиного саморегулюючого господарського організму, який зародився у високорозвиненому ядрі світової спільноти, по мірі техніко-економічного і соціально-політичного визрівання різних країн світової периферії все ширше розгортається по всій планеті. Цей процес виявився пролонгованим на багато десятиріч і з виходом за межі XXI ст.

По-друге, в умовах глобалізації національні і всесвітні економічні відносини розпочинають змінюватися ролями. Найбільш розвинуті в той чи інший період національні господарства визначили характер, форми і механізми міжнародних відносин, нав'язуючи іншим країнам і світовій спільноті в цілому способи господарського облаштування. Внутрішньоекономічні відносини сформувалися первинними, міжнародні – вторинними. Голландія XVIII ст. чи Англія XIX ст. були не тільки лідерами економічного прогресу, але і зразками для наслідування зі сторони окремих європейських країн. В XXI ст. така роль перейшла до США, країни, яка до сих пір нав'язує свою економічну модель майже всьому світу.

В результаті сформованих тисячоліттями процесів структура сучасного світового господарства являє собою систему ринкового господарства, що складається із національних ринків товарів, послуг, капіталів різних країн, інтернаціоналізації виробництв та інтернаціональних об'єднань окремих груп країн, їх міжнародних фінансових центрів. Особливістю сучасного світового ринку виступає його поліцентричний характер, який проявляється у відсутності єдиного центру і наявності переплетення ринків різних регіонів і країн. Сучасне світове господарство характеризується рухом товарів, сировини, палива, золота, грошей, продовольства, капіталів, різних послуг. До початку 90-х pp. світове господарство трималося на двох системах суспільно-виробничих відносин – соціалізму і капіталізму, що виникли після закінчення Другої світової війни. В результаті краху СРСР відбувся перехід країн Східної і Центральної Європи до ринкової економіки та відбулася інтеграція їх у світове господарство завдяки приватизації, торгівлі, кредитам та інвестиціям.

Інша прикмета світового господарства полягає в тому, що на його розвиток, структуру та еволюцію великий вплив здійснив зріст виробничих сил і науково-технічної революції. Особливе місце в еволюції світового господарства відіграла науково-технічна революція, що сприяла зміні методів торгівлі, виробництва, валютного і грошово-кредитного регулювання. В умовах фундаментальних наукових відкриттів і бурхливого розвитку науково-технічного прогресу існування промислових національних анклавів стає нерентабельним, відносно замкнута національна валютна, інвестиційна, кредитна політика стала неефективною і марнотратною, а зовнішня торгівля все більш дефіцитною для ряду західних країн. В межах всесвітнього господарства все це зумовило розвиток інтеграційних процесів окремих країн (особливо Західної Європи), транснаціональних корпорацій, що створили інтернаціональні виробництва, відбувся випуск конкурентоспроможних товарів, інвестицій, зростання транснаціональних кредитно-фінансових інститутів, які забезпечують фінансування світової економіки за рахунок кредитів і вкладів в цінні папери. За допомогою інтеграційних процесів від компаній до держав у межах світового господарства промислово-розвинутим країнам вдалося подолати обоюдні протиріччя, підвищити загальну ефективність національних економік, здійснити укріплення матеріально-технічної основи ринкового господарства, подолання соціальних конфліктів, руху національних товарів і послуг на ринки інших країн, поновлення основного капіталу і розгортання нових технологічних процесів, підвищення ефективності міграційних потоків робочої сили, подолання валютно-фінансових розбіжностей.

Таким чином, матеріальною основою світового господарства став міжнародний розподіл праці, який розглядається в єдності двох процесів:

• 1) міжнародної спеціалізації виробництва;

• 2) міжнародної кооперації виробництва.

Означимо, що сутність міжнародного розподілу праці включає поглиблення НТП, перехід до нового способу виробництва – постіндустріальної; пріоритет ключових ресурсів розвитку – знання, наука, людський (інтелектуальний) потенціал; перехід до соціально-орієнтованого розвитку в розвинутих країнах. Ключові господарські суб'єкти в світовій економіці: транснаціональні корпорації (ТНК), довгострокові стратегічні союзи ТНК, транснаціональні банки (ТНБ), транснаціональні інституційні інвестори (страхові компанії, недержавні інституційні та інвестиційні фонди і компанії), транснаціональні фінансово-промислові групи (ФПГ), світові фінансові центри, великі фондові, товарні і валютні біржі. Інша група – національні держави, різні території як окремі суб'єкти, субсуверенні утворення, саморегульовані некомерційні організації професійних учасників фінансових ринків, союзи підприємців, торгові палати, профспілки, міжнародні економічні і фінансові організації, регіональні інтеграційні союзи.

У зв'язку з цим виникає питання: якою будуть Україна і Росія через 40 років? На думку російських економістів, Росія до 2050 р. стане однією з високорозвинутих держав світу і однією з самих багатих країн з точки зору ВВП на душу населення і обгонить навіть найбагатші країни Західної Європи. А якою буде Україна? На це питання відповісти важко, так як це буде залежати від сценаріїв можновладців, кардинальної перебудови як державних, так і приватних інституцій; від подолання тих ризиків, з якими вона зіткнеться у найближчі роки; від структурної перебудови економіки; від подолання глобальних проблем сучасності. Але перспектива – до 2050 pp. досягти рівня добробуту високорозвинутих країн світу.

Виклики, перед якими стоять Україна і Росія?

Виклик 1 – перехід від “наздоганяюючого розвитку” до розвитку на технологічній межі (існує точка зору фахівців, що Росія до 2050 р. досягне рівня добробуту розвинутих країн Західної Європи, а Україна?); для досягнення цього рівня країна може розвиватися шляхом “розвитку навздогін” і в значній мірі спиратися на досвід розвинутих країн, переймаючи їх виробничі та управлінські технології. З виходом на технологічну межу, яка наступає з досягненням країною високого рівня добробуту, істотно скорочуються можливості для росту за рахунок трансферту технологій і перед країною задача переходу до зростання за рахунок інновацій, що стає задача за рахунок не просто зміни структури економіки, а й за рахунок змін в інституційних формах, які існують в країні, сформувати умови для переходу від “розвитку навздогін” до “розвитку країни на технологічній межі”, яка робить країну високотехнологічною.

Виклик 2 – глобалізація і швидкий розвиток країн, що розвиваються (завдяки поступовому пониженню перешкод для торгівлі товарами і послугами, а також технічному прогресу – пониження транспортних витрат і часу, необхідного для перевезення товарів і пасажирів, а також для передачі інформації; в останні роки різко зростають об'єми міжнародної торгівлі товарами, збільшуються міжнародні потоки капіталів та інформації; співвідношення об'ємів торгівлі товарами до ВВП між 1990-1995 і 2000-2005 pp. збільшилось з 30,9 до 40,5%););

Виклик 3 – зміна глобальної структури виробництва (інноваційні зміни виробничих процесів – це розміщення окремих стадій і різних країнах в залежності від наявності в них факторів виробництва, в результаті чого створюються транснаціональні компанії, країни починають спеціалізуватися не на окремих товарах, а на окремих виробничих процесах; при цьому зростає торгівля всередині галузевої торгівлі і торгівлі компонентами, а також посередніми товарами; наприклад, між 1990 і 2000 pp. частка імпортованих компонентів у загальному імпорті Австрії зросла на 17%, Канади – на 8%, Японії – на 0,2% і США – на 0,5%; розвивається аутсорсинг, який отримав широке розповсюдження в торгівлі послугами, в сфері офшорного програмування та інших послуг, що здійснюються за допомогою сучасних засобів комунікації).

Виклик 4 – вплив на країни, що розвиваються, і поява нових лідерів (лідером зростання на протязі 40-50 років являється Азія; швидкий розвиток спостерігається практично у всіх країнах Південної та Південно-Східної Азії; в останні роки безпрецедентні для себе темпи економічного росту демонструють і країни Африки; проте найбільший інтерес у економістів і політиків в останні роки викликає розвиток світових гігантів – Китаю та Індії, темпи яких зростають від 7% до 12% на рік);

Виклик 5 – глобалізація фінансових ринків (останніми роками фінансовий ринок зростає за рахунок зростання капіталізації ринків, які розвиваються; так і за рахунок більшої лібералізації фінансових потоків, при цьому фінансовий ринок стає в більшій мірі глобальним, ніж товарний; з'явилися глобальні і регіональні фінансові центри, які являються центром фінансування для компаній всього світу чи даного регіону, зростають потоки між країнами, проте у цьому форматі Україна відноситься до країн з недостатньо розвинутою фінансовою системою);

Виклик 6 – зростання попиту на продовольчі товари, енергетичні та інші ресурси (бізнес і населення нових країн, що розвиваються, пред'являють новий попит на продовольчі товари, енергетичні та інші ресурси; ці проблеми ставлять весь світ перед глобальними проблемами, починаючи від необхідності дорегулювання сільськогосподарського виробництва і закінчуючи проблемою реалізації сумісних заходів щодо зниження негативних наслідків зміни клімату і його попередження в тій мірі, в якій це можливо). З цими викликами Україна повинна справитися, так як вона буде відкинута на узбіччя прогресу.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток» автора Соснін О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Світове господарство як міжнародна економічна система“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ I. РОЗВИТОК СУЧАСНОГО СВІТУ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЛЮДСТВА

  • Філософія глобального розвитку: поняття, концепції, підходи

  • Соціокультурні і соціополітичні аспекти глобального розвитку в контексті вчень західних глобалістів

  • Розділ II. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ МІЖНАРОДНИХ СИСТЕМ ТА ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • Методологічні виміри глобального розвитку

  • Синергетична парадигма глобального розвитку

  • Розділ III. РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНИХ, ПОЛІТИЧНИХ І КУЛЬТУРНИХ ВІДНОСИН В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • Культурна глобалізація як процес формування нової глобальної культури

  • Розвиток економічних, політичних і культурних відносин в контексті глобального розвитку

  • Висновки

  • Розділ IV. РОЗВИТОК ГЛОБАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН В КОНТЕКСТІ ВИКЛИКІВ ДЛЯ УКРАЇНИ

  • Світове господарство як міжнародна економічна система
  • Розвиток глобальних економічних відносин в контексті викликів для України

  • Розділ V. МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ РОБОЧОЇ СИЛИ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • Міграція трудових ресурсів: сутність, функції, причини, види

  • Проблеми еміграції -імміграції та регулювання міграційними потоками в умовах глобального розвитку

  • Регулювання міграційними потоками в умовах глобалізації

  • Розвиток туризму в умовах глобального розвитку: методологія кросскультурного аналізу

  • Висновки

  • Розділ VI. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ В УМОВАХ АНТРОПОГЕННОГО ВПЛИВУ НА ПРИРОДУ, ЛЮДИНУ І СУСПІЛЬСТВО

  • Глобалізація соціально-економічних проблем

  • Причини виникнення глобальних проблем сучасності

  • Антропогенний вплив людства на навколишнє середовище та його компоненти

  • Формування концепції “шоку майбутнього” (футурошоку) в умовах глобального розвитку

  • Міжнародний тероризм як глобальна проблема сучасності

  • Висновки

  • Розділ VII. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК МІЖНАРОДНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ОБ'ЄДНАНЬ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОГО СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

  • Становлення і розвиток глобального світового господарства

  • Становлення і розвиток міжнародних інтеграційних об'єднань на регіональних просторах глобального світового господарства

  • Висновки

  • Розділ VIII. ФОРМУВАННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА, ЛЮДИНИ І ЛЮДИНИ, ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ В МІЖНАРОДНИХ СИСТЕМАХ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • Людиноцентризм як антропологічна парадигма євроінтеграційної політики

  • Формування людиноцентричної політики гуманістичного європейського менеджменту в контексті глобального розвитку

  • Людина як об'єкт і суб'єкт громадянського суспільства

  • Економічна антропологія як теоретична засада формування нової економічної культури та економічного мислення в умовах глобального розвитку

  • Висновки

  • Розділ IX. МІСЦЕ І РОЛЬ УПРАВЛІННЯ В СТАНОВЛЕННІ МІЖНАРОДНИХ СИСТЕМ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЛЮДСТВА

  • Роль управління у становленні міжнародних систем сталого розвитку в умовах глобалізації

  • Національні держави і ТНК як головні суб'єкти сучасного світовлаштування

  • Держава як структурозумовлюючий суб'єкт світової системи: плюси і мінуси сучасного державотворення

  • Проблеми управління у становленні системи сталого розвитку: зарубіжний і вітчизняний контекст

  • Інновації як основа розвитку сучасного соціуму, економічного зростання і цивілізаційного розвитку

  • Управління глобальною системою в умовах нелінійного мислення, невизначеності та альтернативності

  • Висновки

  • Розділ XX. УКРАЇНА В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • Плюси і мінуси вступу України до НАТО

  • Місце і роль України в глобалізаційних процесах

  • Роль самоорганізаційних процесів в євроінтеграції

  • Основні напрями та механізми підвищення ефективності євроінтеграційної політики

  • Формування ноосферної концепції регіону в умовах глобального розвитку

  • Висновки

  • Розділ XXI. МІЖНАРОДНІ СИСТЕМИ, МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ І МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • Сутність та основні параметри міжнародних відносин і міжнародної політики

  • Основні тенденції розвитку сучасної міжнародної політики

  • Зовнішня політика держави: зміст та фактори впливу

  • Україна в системі міжнародних відносин

  • Європейський Союз і Євразійський економічний Союз: схожість і відмінність інтеграційного будівництва в концепції С. Ю. Глазьева, В. І. Чушкіна, С. П. Ткачука

  • Висновки

  • ПІСЛЯМОВА