Політичні ідеї та погляди представників класичної античної науки

Основи сучасної політології

Серед політологічних систем античності окрему групу утворюють вчення, що базуються на ідеях рівності людей перед полісним законом, який у свою чергу повинен бути справедливими. Заняття політикою розглядалось як справа, достойна всіх. З точки зору політичних реформаторів, політика постає виразом спільного інтересу громадян як "загальний порядок".

Одним з перших реформаторів державного устрою, заснованого на соціальній нерівності, був діяч Давньої Спарти Лікург (VIII-VIІ ст. до н.е.). Лікург, будучи царем, здійснював політичні реформи, спрямовані на досягнення соціального миру в общині спартиатів, переконував громадян відмовитися від володіння землею на користь держави, видавав закони, що забороняли жити у розкоші, увів в ужиток поняття „рівності'. Побачивши в Лаконії після жнив снопи однакового розміру, він звернувся до своїх супутників у подорожі з пропозицією так само облаштувати свою державу, яка б також складалася з рівних і однакових громадян.

Інший крупний політичний реформатор античного світу Солон (VI ст. до н.е.), що був архонтом Афін (голова держави приблизно рівний за владою президенту у президентській республіці), провів ряд істотних реформ: ліквідував боргове рабство, знищив привілеї родової знаті, розподілив усіх громадян на різні розряди за майновою ознакою.

Солон увійшов в історію як мудрий правитель і мудрий законодавець. Ідеї компромісу пронизують його знамениті реформи, які він провів "владою закону, силу з правом поєднуючи". Закон Солона щодо надання іноземцям права громадянства Аттики, якщо вони поселялись там разом із своїми сім'ями, заслуговує на повагу й в умовах сьогодення. Солон вважав, що міжнародні контакти вимушують втрачати небажане старовинне почуття погорди і презирства до чужинців, розвивають інтерес і симпатію до іншого способу життєдіяльності, що певним чином унеможливлює криваві війни. Він приймав численних емігрантів, надавав права громадянства вигнаним назавжди, хоча не схвалював звичаю мати дві батьківщини—був проти подвійного громадянства.

Значення реформ Солона ми вбачаємо у запровадженні ідеї тісних Зв'язків між народами, вони пом'якшували грубе ставлення до іноземцю, розвивали інтерес до чужого способу життя.

Реформи Солона і Лікурга остаточно поклали край монополії богів на укладення законів та започаткували законотворчість політичних правителів, яка була справедливою, за їх розумінням, значно більше, ніж боговстановлені закони.

Інший характер носила політологічна думка Риму.

До свого занепаду Рим жив у відносно стабільних мирних стосунках з сусідами, але, як вказує Бертран Расел, громадянські внутрішні війни приносили соціально-політичні потрясіння: один воєначальник оголошував себе прибічником Сенату, його противник — прибічником народу, вояки обох сторін вимагали не тільки платні, але й земельних ділянок, тому війни нерідко закінчувались зганянням з землі колишніх орендаторів. Видатки покривались за рахунок страти багатих громадян та привласнення державою їх майна, особливо за часів правління молодих, але надзвичайно жорстоких римських імператорів Калігули та Нерона,

Існували важливі цивілізації, не підкорені Риму — Індія та Китай, але римляни вважали, що "варварські" країни можна підкорити, якщо тільки їх військові зусилля будуть економічно виправдані, тобто у поняття перемоги вкладався соціально-економічний та політичний зміст.

Суспільний порядок Риму поступово розхитувався збройними повстаннями рабів. Існує ще один важливий фактор внутрішнього життя Риму, який мав впливати на стан політичної думки, хоча на нього мало звертають уваги дослідники. Це усвідомлення своєї сили військом та навичка її використання владою у суспільному житті. Встановлювався звичай вбивати імператорів та обирати нового володаря за винагороду, а тоді наступала черга продавати трон комусь іншому.

Історія давньоримської політичної думки охоплює майже тисячоліття і все найкраще, що було накопичено, намагався увібрати в себе та переосмислити Марк Тулій Цицерон (106-43 р. до не.).

Виходячи зі свого філософського принципу еклектизму (потуги поєднати протилежні положення), маючи колосальні знання, намагаючись примирити протилежні політичні школи, Цицерон дійшов висновку, що і в державі необхідний змішаний політичний устрій. Усі частини державного організму, за його думкою, мають бути примиреними, "щоб у державі було дещо видатне й царствене, щоб одна частина влади була приділена та вручена авторитету видатних людей, а декотрі справи були надані на розсуд і волю народу". У вченні про форми держави Цицерон обстоював "змішання" елементів демократії, аристократії та монархії, вбачаючи в існуючій Римській державі розумне їх злиття. Узгоджена робота народних зборів, сенату І консулату, за його думкою, також являли собою взірець державного устрою. За часів Цицерона цезар втілював своєю особою царське начало, сенат - владу перших, а народний трибунат представляв елемент народної демократії.

Він стояв біля витоків "правової держави", бо вважав, що природне право людини виникло раніше за будь-які писані закони у державі. Сама ж держава мала втілювати те, що за природою є справедливим і правим. В руслі традицій римсько-елліністичної думки цей знаменитий римський оратор, юрист, велику увагу приділяє аналізу різних форм державного устрою, виникненню одних державних форм із інших, "кругообігу" цих форм.

У трактатах "Про державу" і "Про закони", "Про межі добра і зла", написаних за прикладом Платона у формі діалогів (назви перших творів нагадують відповідні роботи Платона), Цицерон підкреслює важливість політичних, державних справ, називає турботу про державу і керівництво нею „великим мистецтвом", тут проявлена доблесть людини, сила яких наближається до могутності богів. Такі обставини політичного життя найбільш часто трапляється при заснуванні нових держав і при збереженні вже існуючих. Значним є внесок Цицерона у теорію міжнародного спілкування закладенням в неї правових і гуманітарних основ, зокрема ідей дотримання міжнародних зобов'язань, хоча в цілому підтримував прагнення Риму до світової гегемонії і виступав за терор проти ворогів.

Через століття після Цицерона ідеї згубності війни були розвинуті римським мислителем - "міністром філософії" і вчителем імператора Нерона Л .А. Сенекою.

Філософсько-політичним підґрунтям політичної доктрини була його концепція всесвітнього братерства народів (космополітизм), які були громадянами єдиної світової держави Космополісу.

Навіть раби, яких вважали не людьми, а "розмовляючими знаряддями", за вченням Луція Аннея Сенеки мали права: право, щоб ними володіли справедливо, щоб від них вимагали тільки відповідної роботи та надавали, що їм належить. Сенека (3-65 рр.) був сенатором, видатним державним діячем, схильним до політичних інтриг, які у кінцевому підсумку довели його до вимушеного самогубства за наказом свого жорстокого учня імператора Нерона. Він же вважав, що об'єктом рабства може бути тільки тілесна частина, а душевна частина кожної людини і навіть раба є сама собі господарем.

Всесвіт, на думку Сенеки, є "великою державою", яка керується "законом долі", а членами державами являються усі люди, включно з рабами. Творчість Сенеки та інших представників школи "стоїків" проходила у обстановці кризи цінностей полісної ідеології, перетворення Римської імперії у світову державу, атому була освітлена ідеями політичної пасивності та космополітизму, певної зневіри у можливості політики змінити життя.

Значний внесок у висвітлення питання про джерела політики зробили римські (і грецькі) історики стародавнього світу. Так, Полібій (біля 210-128 рр. до н.е.) у своїй "Загальній історії" вимагав звертати увагу "не стільки на висвітлення самих подій, скільки на обставини, що їм передували, супроводжували їх або слідували за ними". Стоячи на руїнах Карфагену разом з сенатором Каттоном Старшим, який все життя закликав до завоювання цієї африканської держави-суперника Полібій, начебто, сказав: якби така ж само доля не спіткала й Рим. Його побоювання збулись, коли Рим був завойований варварами.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Політичні ідеї та погляди представників класичної античної науки“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП. СЛОВО ДО ЧИТАЧА

  • Розділ перший: ПРЕДМЕТ ПОЛІТОЛОГІЇ ЯК НАУКИ І НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ: ІСТОРИКО-НАУКОВІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ

  • Методологічні засади, категорії та принципи політології

  • Основні парадигми політичного мислення

  • Функції політології. Її соціальна роль у формуванні політичної культури керівника і громадянина

  • Тема 1.2. Основні етапи становлення і розвитку політичних поглядів і концепцій (доктрин)

  • Політичні ідеї та погляди представників класичної античної науки
  • Теологічні парадигми політичного мислення у епоху Середньовіччя

  • Політичні концепції, вчення про державу і владу у період Відродження і Нового Часу

  • Політологічні теорії та політичні доктрини ХІХ-ХХ століть

  • Розділ другий. ПОЛІТИКА ТА ЇЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ В СТРУКТУРІ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА

  • Політична влада - вища політична реальність. Влада та безвладдя, способи здійснення влади

  • Політичні процеси та політична діяльність: таємниці політичного дійства

  • Тема 2.4. Політика як суспільно-історичне явище: типологія, структура і зміст

  • Типи, види політики та специфіка їх змісту

  • Тема 2.5. Політична свідомість та її складові. Політичні ідеології сучасності

  • Політична ідеологія та політична психологія

  • Основні ідейно-політичні течії сучасності

  • Тема 2.6. Політична система суспільства, її функціонування та вплив на характер суспільно-політичних відносин

  • Поняття, структура та основні концепції політичної системи в політологічній науці

  • Типи сучасних політичних систем

  • Політична система України та проблеми її реформування (трансформації) у контексті політично-правової реформи 2004-2007 рр.

  • Розділ третій. ПОЛІТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДЕМОКРАТІЇ, ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

  • Форми організації державної влади, способів її здійснення та форми державного устрою

  • Тема 3.8. Партії у політичній системі суспільства. Спектр політичних партій сучасної України

  • Ознаки, сутність і функції партій в політичній системі

  • Типологія політичних партій. Типи партійних систем

  • Партійно-політичний спектр українських партій у суспільно-політичному житті країни

  • Тема 3.9. Демократія. Громадянське суспільство. Правова держава.

  • Загрози реальній демократії та її захист

  • Громадянське суспільство як царина демократії

  • Громадянське суспільство і правова держава

  • Тема 3.10. Поняття політичного лідерства. Керівник та політичний лідер

  • Основні концепції політичного лідерства. Типологія лідерства в сучасній політиці

  • Взаємовідношення понять політичній лідер та керівник

  • Тема 3.11. Політологічний аналіз війни та миру, сучасних форм соціального насильства

  • Політичний зміст сучасних форм соціального насильства: воєнно-політичні конфлікти, внутрішній та міжнародний тероризм

  • Мир як соціально-політичний стан суспільства

  • Тема 3.12. Політична культура громадян в демократичній державі

  • Структура, види, типи, форми прояву політичної культури

  • Політична культура керівника - системна громадянська якість

  • Тема 3.13. Геополітичні та міжнародно-політичні концепції нового світового порядку

  • Геополітика як галузь сучасного політичного знання

  • Основні школи і напрямки геополітики

  • Поняття нового світового порядку та місце воєнно-блокової політики в ньому

  • ВИСНОВКИ