Американець голландського походження Я. Слашшен (1893-1943) разом з Мехеном може бути названий "батьком атлантизму" та ідейним натхненником створення НАТО. На відміну від перших геополітиків він не приділяв великої уваги політичній географії, встановленню зв'язку народу з фунтом (землею), впливу рельєфу, географічного розташування країни на національний характер політики, а розглядав геополітику як важливий інструмент конкретної міжнародної політики, ефективної сучасної стратегії.
Спайкмен вводить в сукупність термінів нової науки важливе поняття "Серединного океану", маючи на увазі Атлантичний океан, американський і європейський береги якого є ареалом найбільш розвиненої в технологічному та економічному аспектах західної цивілізації. Нервовим центром "атлантичного співтовариства" США, а м'язами - його економічний та військово-промисловий комплекси. Якщо держава не має геополітичної могутності, то вона змушена вступити у загальний стратегічний союз з іншими. Європа є розумовим додатком США, поступово повинна скорочуватись політична суверенність європейських держав, а державна влада європейських країн переходити до особливої інституції, яка об'єднує представників усіх "атлантичних" просторів і підкорюється політичній першості США. Таким чином, в 1942 р. Спайкмен передбачив найважливіші геополітичні процеси у світі та створення Північноатлантичного Союзу (НАТО), зменшення обсягу суверенітету європейських держав внаслідок їх залежності від економіки та політики США.
П. М. Савицький (1895-1968) — один з перших російських політичних мислителів, якого в певному розумінні можна назвати вченим-геополітиком. За освітою економіст, учень В. Вернадського і П. Струве, він відводив
Росії місце особливого цивілізаційного утворення, яке визначено через якість "серединності".
Сучасні російські геополітики високо оцінюють цю політологічну галузь знання, вказуючи, що наступає "століття геополітики, науки, яка може озброїти людство (а здебільшого російських керівників) реалістичним підходом до проблеми розвитку" (І. Образцов), щоб певним чином протистояти "ідеалізму" М. Горбачова, непередбачуваності Б. Єльцина у зовнішній політиці.
Просте на перший погляд розрізнення теоретичного та прикладного рівнів геополітичних досліджень дало змогу зосередитись російським вченим на проблемах, які не мають ситуативної "прив'язки" до поточної міжнародної політики. Такими наскрізними проблемами для них стали образи Росії як "центру", "острову", концепція "євразійства" тощо. Унікальність Росії полягає, начебто, не у неосяжному просторі чи розмаїтті кліматичних та природних зон, а у концентрації спрямування різних цивілізаційних векторів розвитку.
Окремі російські дослідники, зокрема Б. Межуєв, вважають, що сакральний центр Росії знаходиться поза її межами, тому природним виглядає прагнення країни оволодіти сусідніми територіями, щоб наблизитись до власного сакрального центру, де б він не був - в Європі, на Балканах чи казковому Тибеті.
В творах В. Кочубея, Є. Самаріна, П. Струве проводилася думка, що для створення Великої Росії слід спрямувати свої зусилля туди, де вплив російської культури є дієвим і безсумнівним - на всі ті є європейські та азійські країни, що "виходять" до Чорного моря. У програмі "Великої Росії" П. Струве далекосхідні землі являються областю недоступною реальному впливу російської культури.
Розмірковуючи щодо геополітичної ідентичності сучасної Росії, російські вчені та політичні діячі виходять з того, що після розпаду СРСР для неї утворився "стиснутий простір", вона начебто опинилась замкненою у глибині континенту у просторовому відношенні, а у історичному плані - відкинутою у допетровську епоху. Так, О. Леклесса зазначає, що Росія відсунута на північний схід і позбавлена частини своєї судоходної лінії, відбувається витіснення її з Європи та пострадянського простору ще й у технологічному сенсі, інші російські вчені вказують, що їх країна стала більш "азіатською державою", аніж були Російська імперія та СРСР. Таким чином, логічним буде передбачити намагання російських політиків "розширити життєвий простір", бо інакше таке скорочення та перерозподіл російського простору загрожують їй перетворитись на "нульовий простір", вказує Б. Єрасов.
Схожої думки дотримуються і провідні сучасні західні геополітики: 36. Бжезінський визначає Росію як "чорну діру", величезну геополітичну порожнечу, яка виникла у самому центрі Євразії. Крім того, економічна сила Китаю, могутній демографічний потенціал у поєднанні з динамічною енергією революційно змінює фундаментальне історичне співвідношення потуг Китаю і Росії, бо порожнини Сибіру просто притягують китайську колонізацію регіону. Ми вже зазначали, що у геополітичних побудовах нового світового порядку Україні відведена роль не тільки сусіда Росії, стратегічного партнера, міцно пов'язаного історичними, соціокультурними, економічними зв'язками, а й з'єднуючої ланки між різними воєнно-політичними Альянсами.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні школи і напрямки геополітики“ на сторінці 2. Приємного читання.
