Проблема об'єкту і предмету сучасних суспільних наук, як слідує з дискусій, не така вже проста і не зводиться до формально-логічних взаємин першого (об'єкту) з другим (предметом), коли об'єкт має більш широкий обсяг предметів і явищ для осмислення, а предмет—вужчий. Радше йдеться проте, що об'єктом пізнання виступає об'єктивна або суб'єктивна реальність чи її фрагмент, тобто те, що є, що існує в житті та протистоїть у гносеологічному аспекту пізнаючому суб'єктові, а предметом науки виступають принципи, закономірності, тенденції, відкриті наукою (суб'єктом) у цьому фрагменті реальності.
Схожа точка зору вітчизняних науковців виходить з того, що об'єктом тих суспільних наук, які торкаються питань політики, переважно розуміється емпірично даний аспект соціальної взаємодії щодо використання влади, або реалії, які представляють ту чи іншу сторону владних суспільних відносин, а предмет — відтворення цієї емпіричної реальності на теоретично-абстрактному рівні, який дозволяє виділити закономірності розвитку і функціонування об'єкту.
Ми вважаємо необхідним виділити особливості методології соціальних наук, до яких належить політологія, підсумовуючи висловлювання М. Бахтіна: у даному випадку суб'єкт не протистоїть пасивному об'єктові, бо перший та останній наповнені живим життям, діяльністю, почуттями, радістю і стражданнями. Той, хто досліджує політику, сам стоїть на певних ідеологічних (політичних) позиціях. Політика є цариною боротьби, змагань ідей та концепцій, компромісів, оцінок, уподобань тих самих суб'єктів, що намагаються розібратись в собі так само глибоко, як і у предметах своїх занять.
Існує ще одна слушна думка, що об'єктом політології є "політична реальність", тобто такий момент загальної суспільної реальності, який стосується влади, механізмам її здійснення у державі, управління суспільством або світом у цілому.
Авторитетні політологи не дійшли згоди відносно предмету політології, так Д. Істон пише, що західну політологію в цілому характеризує те, що у ній відсутній консенсус щодо вичерпної характеристики свого предмету. Враховуючи наявність нездоланних поки що розбіжностей між політологами щодо її предмету, у 1948 році група фахівців ЮНЕСКО з Америки і Європи запропонувала перелік проблем, досліджуваних політологією, тобто окреслила її предметне поле:
• 1. Політична історія;
• 2. Політичні інститути;
• 3. Політичні партії, групи інтересів;
• 4. Міжнародні відносини.
Інституціональні заходи закріплення політичного знання вже практично здійснюються у багатьох країнах. Так, у Сполучених Штатах Америки на межі XX—XXI століть працювало більше ніж 30 тисяч політологів, тоді як у колишньому СРСР цим словом називали "антисоветчика". Відносно України вкажемо на те, що у переліку спеціальностей за Держстандартом у галузі освіти введена спеціальність "Політологія", тому буде не тільки логічним, але й практично необхідним забезпечення цієї та інших спеціальностей профільною навчальною дисципліною як теоретичною основою практичної діяльності.
До загально-методологічних основ ми віднесли також систему методів, яка у свою чергу може бути розглянута як сукупність взаємопов'язаних філософських, соціологічних, загальнонаукових та конкретно емпіричних методів.
У свою чергу основи - сукупність найважливіших відомостей з певної галузі науки; найважливіші, вихідні положення чого-небудь (науки, теорії і т. ін.); головні засади, підвалини чого-небудь (моралі, поведінки і т. ін.); джерело, база виникнення, розвитку.
Політологія, як і будь-яка соціальна наука, має використовувати загально філософські, загальнонаукові та конкретні або специфічні методи дослідження, тобто прийоми, способи, підходи до вивчення політичних явиш, відносин, інститутів.
Зарубіжна політологія часто застосовує нормативний, онтологічний і емпірично-аналітичний підходи до аналізу політики. Політика оголошується "сферою людського вибору, а не необхідності", тому застосовуються також психологічні та інституційні підходи, а з 30-х років XX століття все частіше використовується ще біхевіористський метод, пов'язаний з вивченням політичної поведінки особи і соціальних груп, перевіркою цих досліджень політичною практикою та досвідом державотворення.
Важливим засобом методологічного арсеналу політології є загально-філософські методи, зокрема - діалектичний метод.
Діалектика як філософська методологія, на наш погляд, не втратила свого евристичного значення, незважаючи на посилену критику на її адресу. Вона виходить з необхідності визнання прямого та зворотного впливу економічної сфери на політичне життя. Для подолання спрощеного, вульгарно-матеріалістичного (не діалектичного) підходу до політики слід взяти до уваги той момент, що економіка зумовлює політичні процеси лише в кінцевому підсумку, причому у найбільш істотних аспектах На функціонування політичних процесів значний вплив справляють ще й інші соціальні чинники: історія, мораль, культура, співвідношення класових і національних сил тощо. Політика, у свою чергу, є активним компонентом всього суспільного, що впливає на інші сторони розвитку держави. Політологія виходить із цих методологічних діалектичних положень для фіксації як динамізму, так і стабільності політичних процесів і явищ. Діалектичний підхід до політики був апробований у академічних виданнях наукових центрів СРСР, завдячуючи чому політика постала з внутрішньо притаманним їй протиріччям, "боротьбою протилежних сил за владу, за управлінням суспільним виробництвом, за вибір того чи іншого шляху суспільного розвитку".
Істотне значення мас методологічне положення конфліктологічного підходу щодо конфліктів як джерел і рушійної сили політичних процесів. Через взаємодію суперечливих політичних чинників реалізуються особливості політичного життя, яким властиві протиріччя: між різними суб'єктами політичного життя, між класами, націями, соціальними групами, особами. Ці суперечності визначають конфліктний характер і спрямованість політичних процесів, структуру політичної системи, функціонування політичної влади, воєнно-політичні конфлікти.
Значний вплив на конкретні форми, процеси політичного життя мають протиріччя між різними елементами політичної системи, її інституційною і нормативною підсистемами, між політичною практикою і політичними нормами, політичними інститутами і політичною культурою громадян.
Останнім часом у політологічних дослідженнях набуває поширення синергетичний метод (грецьк. — спільний, узгоджено діючий). Базуючись на ідеї нелінійності суспільного розвитку, на багатоваріантності шляхів суспільної еволюції та політичних революцій, з застосуванням міждисциплінарних досліджень, синергетичний метод передбачає багатоваріантність чи навіть альтернативність вибору шляхів суспільно-політичного розвитку.
Серед інших, більш конкретних, однак спільних для багатьох наук (загальнонаукових) методів, прийомів дослідження, способів узагальнення і формування системи знання, ми виділили такі методи:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Методологічні засади, категорії та принципи політології“ на сторінці 2. Приємного читання.
