"Людина з вірою, що контролює свої відчуття, віддана мудрості, досягає її, досягнувши мудрості, вона у подальшому досягає вищого миру.
Авторитетні індійські вчення веданти і буддизму наголошують на тому що відсутність ненависті, ненасильство мають бути введені світоглядними принципами у соціальну практику. Вони покладаються в основу політики не насильства, яка і забезпечує мир. Пошуки миру являлись одним з постійних принципів індійської філософії та політики. Агресивні та несправедливі війни завжди засуджувались у священних текстах індуїзму, буддизму, джайнізму, стверджувалось щодо необхідності проведення політики "без вбивств, нанесення шкоди, без завоювань і суму". Водночас визнавалась можливість ведення справедливих війн. Далай Лама XIV, зокрема, стверджував, що збройний опір фашистам у Другій світовій війні був цілком виправданий.
У античній Греції мир розглядався як внутрішньо еллінська проблема, її змістом, на думку Фалеса та Геракліта, було встановлення гармонії у відносинах між полісами. Ідеологи полісної демократії заперечували можливість тривалого миру між еллінами та "варварами". Платон про мир сповіщає в "Законах" як про давно минулий "золотий вік", коли люди жили заможно і любили один одного, а у "Менексені" мир виступає політичним результатом дотримання і здійснення різнорідних міжнародних угод: з еллінами, варварами, персами та іншими народами. Але здебільшого мир є примара. "Те, що люди називають миром, - це ім'я, насправді ж від природи існує довічна непримиренна війна між державами... Всі воюють з усіма як в суспільному, так і в приватному житті, і кожен воює сам з собою".
В епоху Середньовіччя термінами "Божий мир", "перемир'я" позначалось свідоме припинення стану відкритої збройної боротьби за допомогою Церкви, спочатку на декілька днів, а у подальшому на тижні і місяці. Позитивним явищем була політична воля ворогуючих сторін до припинення насильства, яке вже не виглядало невідворотнім злом.
У Новий час інтерес буржуазії полягав у встановленні сприятливих мирних умов для розвитку економіки національної держави, тому у цей період розробляються утопічні Доктрини "всесвітнього миру" У. Пенна, Сен-П'єра, І. Канта. МислителіXVII століття у якості основних принципів мирних відносин між молодими країнами висували ідеї рівноправ'я країн та народів, повагу до державного суверенітету. У цей період зароджується пацифістський рух тотального заперечення війни, який відіграв відповідну роль у мирному вирішенні міждержавних конфліктів.
У епоху вступу капіталізму у імперіалістичну фазу, пов'язану з веденням загарбницьких війн для розширенням ринків збуту (XIX - початок —XX століття), боротьба за мир "інституалізується". Світова спільнота знаходиться у захопленні пацифістським рухом, який інституалізувався у організації "Товариства миру". В 1895 році їх вже налічувалось 125, у тому числі: у Великій Британії - 36, Німеччині - 26, Франції-14, Швейцарії - 9. Характерно, що до початку XX століття Росія залишалась єдиною значною державою, у якій не було товариства миру. Відносно широке розповсюдження отримують миротворчі ідеї творів Е. Крюсе і Г. Гроція. Народжується ідея "бажаного максимуму" заборон збройних змагань замість "розумного мінімуму".
В сучасних умовах головним суттєвим атрибутом миру вважається відсутність відкритої збройної боротьби, але це не виключає існування різних геополітичних вимірів миру. Так, мир у масштабі всієї планети не виключає наявність регіональних (локальних) збройних конфліктів. На початку XXI століття продовжуються збройні конфлікти у Афганістані, Іраку, Сомалі, Лівані, Колумбії, інших країнах, хоча у планетарному масштабі панує переважно мир. У той же час мирні відносини між окремими державами передбачають відсутність збройних змагань.
Серед інституціональних форм закріплення мирного стану суспільства у практиці міжнародних відносин виділяють мирний договір — він містить у собі постанову про припинення військових дій та стану війни, врегулювання територіальних питань, повернення і обміну військовополонених, вирішення долі підписаних до війни угод. Зміст мирного договору залежить від соціально-політичного характеру війни, яка припиняється мирною угодою. Відсутність мирної угоди не означає наявності стану війни у формально-юридичному сенсі.
Мир відрізняється за ступенем розвитку ("зрілості") — низького ступеня розвитку миру є соціальне життя за відсутності військових дій при крайньому напруженні міжнародних відносин або політичних відносин між соціальними групами, владними структурами всередині країни. Це мир на межі війни або ж передвоєнний стан.
Більш високої ступені зрілості мир передбачає добросусідські відносини та скорочення озброєнь, послаблення впливу на політичну свідомість мілітаристської ідеології, зменшення витрат на збройні сили. За таких умов відбувається успішний розвиток економічних, культурних та дипломатичних відносин, а перехід від нижчого до більш високого ступеня миру у 70- ' 90-х роках XX століття здобув назву "розрядки" (detente).
У політичному відношенні цінність миру зростає на фоні підвищення руйнівного характеру збройного насильства (міжнародний тероризм) та буденного насильства. Очевидно, слід мати на увазі трактування "внутрішнього миру" як стану суспільства, позбавленого не тільки збройного, але й інших форм соціального насильства.
У соціально-політичному аспекті мир має певний зміст — відносини панування і підкорення, співпраці та кооперації різних соціальних сил, закріплення результатів попередніх збройних змагань та підготовки до нової історичної фази ведення війн та конфліктів.
Проблемними питаннями при встановленні міцного тривалого миру у всесвітньому масштабі є ліквідація військових альянсів, ядерних арсеналів, незастосування сили у міжнародних відносинах.
Близьким поняттям до проблеми встановлення, підтримки, охорони міжнародного миру є питання миро-творчості. Незважаючи на дуже просту назву та часте цитування Біблейського зауваження „Блаженні миротворці", поняття миро-творчості віддзеркалює складний феномен проведення міжнародних силових акцій із застосуванням наднаціональних збройних сил у конфліктогенних регіонах планети, де відбуваються збройні конфлікти між різними соціальними групами, етносами, народами чи навіть країнами. Це „силовий" засіб припинення збройної боротьби, тому навряд чи може принести очікуваний стабільний довготривалий мир.
ВИСНОВКИ
1. Війна є збройною формою соціального насильства, у яких насильницька, тобто воєнно-технічна сторона, підпорядкована політичній, бо політика визначає засоби ведення боротьби, ступінь напруженості бойовищ, початок та їх завершення.
Війна у політологічному аспекті є соціально-політичне явище насильства з притаманними їй збройними механізмами і засобами, яке сотнями зв'язків пов'язано з глибинними основами політики держав і значними політичними силами всередині суспільства.
• 2. Тероризм - це такий різновид політичної діяльності, яка ставить за мету досягнення політичних цілей шляхом залякування противників, створенням атмосфери непевності, жаху, відчуття невідворотності наступних нових екстремальних випробувань. Терористичні акції хоча і пов'язані із масовим використанням зброї, тим не менш вони принципово відрізняються від „звичайних" військових операцій—їх основною метою стають не військові об'єкти, а широкий спектр цілей політичного, адміністративного призначення, об'єкти культури, туризму, транспорту, місця масових зібрань людей.
• 3. Соціально-політичний зміст миру складається з політики, яка підсумовує наслідки попередньої збройної боротьби, однак спектр її засобів значно ширший за обмежений набір збройних засобів у війнах та конфліктах.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ і ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мир як соціально-політичний стан суспільства“ на сторінці 2. Приємного читання.
