• існування різних поглядів щодо політичного устрою суспільства та шляхів вирішення конкретних політичних питань, тому партія виокремлює себе від інших, вона є частиною політичної спільноти;
• незадоволення частини суспільства своїм становищем та його перехід у організацію з можливістю активно діяти, щоб змінити такий стан;
• наявність міжнаціональних конфліктів та міжконфесійних протиріч, коли різні партії формуються насамперед навколо шляхів вирішення сукупності національних чи релігійних ідей. Це проявляється особливо виразно у мусульманських партій на Близькому Сході та країн Середньої Азії на теренах СНД.
Історичний досвід показує, що політичні партії можуть виникати на основі політичного руху або громадського об'єднання певної групи людей, перетворюючись на організацію для досягнення своєї мети шляхом розгортання політичної діяльності.
За визначенням М. Вебера, партії у своєму історичному становленні та подальшому розвитку пройшли три стадії: аристократичне угрупування, політичний клуб, масова партія.
На першому, аристократичному етапі партії були своєрідними кланами, напівзакритими для вступу у їх середовище інших осіб, згрупованими довкола правлячої верхівки. До них входили вибрані члени найближчого оточення правителів.
Другий етап партії як політичного клубу пов'язаний з ускладненням соціально-політичної структури суспільства, виникненням різних ідеологічних платформ для об'єднання та зростанням конкуренції у сфері політики. Партії набувають чіткішої організації та виразної ідейно-політичної побудови. Політичний клуб, однак, окрім активного обговорення політичних доктрин, не мав здатності впливу на широкі маси, як відірвана від їх інтересів закрита, „аристократична'' структура.
У другій половині XIX ст. у Європі виникають масові партії, які характеризуються значною, інколи великою кількістю членів (Комуністична партія СРСР налічувала 18 млн. членів, а КП Китаю мала більше 30 млн. членів, цікаво, що партія БААС при С. Хусейні нараховувала майже 5 млн.), більшою організованістю, впливовістю на широкі верстви суспільства. У даному випадку партія має постійне членство її представників, розподіл прав та обов'язків, вирізнення керівних органів, функціонерів, рядових членів. Першою масовою партією було створене у 1861 р. Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії.
В сучасних умовах стає очевидною суперечлива сутність та неоднозначна функціональна роль політичних партій. Як зазначав Ж. Клемансо, партії — це водночас добро і зло. "Добро — тому, що вони є колективною силою у боротьбі за прогрес. Зло - тому, що вони рано чи пізно уподібнюються церкві з її ієрархією та дисципліною, а такі організації обмежують можливості видатних особистостей, бо у колективі ті змушені опускатися до загального середнього рівня".
У природі політичних партій закладена вада, виявлена ще Робертом Міхелсом: створені як засіб досягнення соціально-групової політичної мети, партії самі у кінці кінців стають метою самих для себе. Вони починають дбати переважно про власні інтереси, про добробут керівників партійного апарату та успіх лише на виборах, а не у керівництві суспільством після отримання перемоги. Недарма, навіть прихильниця ідеї партійного способу формування парламенту і структур виконавчої влади, нинішній секретар РНБО Р. Богатирьова вказувала у статті „Партійний антидот влади'', що не більше 10-20% населення знають що-небудь стосовно партій, яким вони надали перевагу на парламентських виборах в Україні 2006 року за партійними списками.
Сучасне розуміння партій з відповідними типологічними ознаками почало формуватися в XIX — на початку XX ст. Суттєвий інтерес представляє позиція німецького дослідника В. Хасбаха, який розглядав партію як „спілку людей з однаковими політичними поглядами і цілями, що прагнуть до завоювання політичної влади з метою використання її для реалізації власних інтересів". Влучне визначення партії дав Макс Веберу який вважав її громадською організацією, що спирається на добровільний прийом членів і ставить собі за мету завоювання влади для свого керівництва та забезпечення активним членам відповідних умов (і духовних, і матеріальних) для отримання певних вигод чи особистих привілеїв.
Однак відтепер політичні партії стають ключовим елементом демократії, рушійною силою подальшого розвитку суспільства в усіх сферах. Вони є головною силою, що формує провідні інститути політичного дійства, бо визначають легітимність нової влади, особливо за умов парламентської республіки, коли уряд формується партіями - переможцями у виборчих перегонах.
У демократичному суспільстві політичні партії відіграють роль об'єднуючої ланки між виборцями, їх інтересами, з одного боку, та державними установами, владними інституціями, у яких приймаються загальнодержавні рішення, з іншого боку. Це своєрідні канали політичної взаємодії між різними елементами "громадянського суспільства" та "правової держави". Саме політичні партії та рухи відіграли провідну роль у переході від авторитарного та тоталітарного до демократичного посткомуністичного управління у Східній та Центральній Європі. Безумовно, роль політичних партій не слід перебільшувати у сучасному політичному житті України, бо склад партій нараховує 1-2 % від чисельності виборців, а ознайомлених з їх програмами та реальними справами не більше 15-20 % населення, ще менший вплив партій на життєдіяльність, а все ж таки це важливий суб'єкт політичного процесу.
Таким чином, політичні партії пройшли у своєму становленні шлях від перших об'єднань за інтересами і аристократичних клубів для обговорення політичних проблем до масових потужних організацій, які здатні виборювати владу та здійснювати політичне керівництво всіма сферами суспільства.
Ознаки, сутність і функції партій в політичній системі
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 3.8. Партії у політичній системі суспільства. Спектр політичних партій сучасної України“ на сторінці 2. Приємного читання.
