Тема 2.5. Політична свідомість та її складові. Політичні ідеології сучасності

Основи сучасної політології

Стосовно глибини пізнання політичною свідомістю сутнісних характеристик політичних процесів в науці склалась думка, що таких рівнів є два — масовий, буденний рівень політичної психології, а також ідеологічний, наближений до наукового рівень. Розглянемо особливості кожного елементу рівня політичної свідомості. їх ґрунтовному аналізу присвячене друге питання цієї теми.

Задля поширення тих чи інших відомостей, ідей, концепцій, для посилення впливу на майже всі форми політичної свідомості сучасне суспільство використовує феномени — механізми маніпулювання, формування політичних ідеалів і цінностей, цілеспрямованого впливу на суспільну свідомість, такі як пропаганда та агітація.

Поняття "агітація" (від лат. agitation - спонукання до конкретного дійства) відтепер доволі рідко застосовується у інформаційно-пропагандистській роботі серед цивільного населення, хоча раніше воно було потужним знаряддям в арсеналі радянської пропагандистської системи. Воно означає цілеспрямований інформаційний вплив на, як правило, малоосвічені верстви населення, розрахований переважно на емоційно-вольову сферу особистості.

У загальнотеоретичному плані агітація означає колективне або індивідуальне поширення теорій, концепцій, ідей або лозунгів серед певного кола осіб з метою впливу на них, переконання і спонукання до певних дій (голосування на виборах, участь у страйках, демонстраціях). Агітація розрізняється за змістом (політична), за учасниками ведення агітації (політичні партії, активісти); за Формами ведення (усна, письмова, наочними засобами інформації).

Агітація, як правило, ведеться простими, зрозумілими гаслами-закликами. Теоретики інформаційної роботи вказують, що ефективність більш глибокої форми ідеологічної роботи - пропаганди пов'язано із агітацією. У випадках, передбачених Конституцією та законами країни, агітація може бути обмежена в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку. В сучасних умовах в Україні це відбувається через судові рішення, однак певні політичні сили не зважають на такі обмеження. Так, актуальним в політичному житті України є заборона на ведення агітації стосовно заперечення голодомору 1933-1934 pp.

Важливим є фундаментальний у контексті нашої роботи термін "пропаганда" (від лат. — "розповсюджую те, що належить поширенню"). Він у самому широкому соціальному сенсі є особливий рід соціально активної діяльності, функція якої полягає у поширенні інформації з метою формування певних поглядів, уявлень та емоційних станів,

У більш вузькому смислі — політична пропаганда є діяльність спеціалізованих установ (органів) по поширенню у масову свідомість ідеології та політики держав, партій, соціальних груп. У XX столітті пропаганда оформилась в особливу сферу духовного впливу на маси, одначе її вплив часто-густо переоцінюють. Так, у виборчому процесі, незважаючи на настирливу пропаганду за того чи іншого кандидата, не менше 20% виборців приймає рішення ситуативно, у останні години віддачі свого голосу, тобто незалежно від пропагандистських зусиль. Останні опитування громадської думки (за місяць до позачергових парламентських виборів) свідчать, уподобання українських громадян 25% формують новини в ЗМІ, 34 % положення програм партій.

Ефективність пропаганди залежить від її теоретичного, пізнавального, евристичного і методичного рівнів.

Ми вважаємо, що тоталітарні режими більше спираються на пропаганду, ніж демократичні суспільства. Прийміть до уваги: свідок на судовому процесі над Гітлером описував військову раду 6 листопада 1923 року, на якій останній весь час кричав: "Пропаганда, пропаганда, відтепер все залежить від пропаганди..."2. У демократичних суспільствах, де засоби масової інформації здебільшого роздержавлені, "моно-пропаганда" по суті не можлива.

У міжнародному аспекті є два різновиди пропаганди. Перший пов'язаний Ь забороною пропаганди війни. У Резолюції ООН 1947 року вказано, що Генеральна Асамблея ООН "засуджує будь-яку форму, що ведеться у будь-якій країні, пропаганди, яка має на меті або здатну підсилити загрозу миру, порушення миру чи акт агресії"3.

На другому Всесвітньому конгресі прибічників миру у 1950 році було призвано парламенти усіх країн прийняти закони, що встановлюють кримінальну відповідальність за пропаганду війни у будь-якій формі. В СРСР конституцією 1977 р. "пропаганда війни заборонена", а у Конституції України 1996 р. також серед інших протиправних діянь пропаганда війни (насильства) заборонена.

Цікаво примітити, що Конституція Росії 1993 р. не забороняє пропаганду війни, а згідно ст. 29 лише "не допускає пропаганду чи агітацію, яка розпалює соціальну, расову, національну чи релігійну ненависть і ворожнечу", натомість встановлює право кожного "вільно шукати, отримувати, передавати, поширювати інформацію будь-яким законним образом"4.

Зауважимо, що незважаючи на соціальні механізми формування і поширення інформації з метою впливу на суспільну політичну свідомість, вона визначається і низкою несвідомих, ірраціональних моментів — навіюванням, передчуттям, забобонами, традиціями. Дослідники форм суспільної свідомості вказують, що у спонукальному аспекті поза-особистісні настанови нераціонального характеру мають більш примусовий характер, особливо коли вони не чітко усвідомлюються - гасла: "Давай!", "Ганьба!", "Ура!", "На жаль..." сприймаються у пропагандистському вимірі пересічними громадянами як дійсно активізуючі заклики до руйнівних дій.

Серед засобів манипулятивного впливу на політичну свідомість ми спеціально виділяємо політичну демагогію, яка на відміну від пропаганди і агітації є менш настирливою, більш дифузною щодо проблем, які підняті, та звернена до ширшого кола громадян. Первісне значення демагогії складалось з визначення мистецтва вести політичну розмову з широкими масами, переконувати, воно було споріднено з ораторським мистецтвом. В наші часи демагогія означає цілеспрямований вплив на слухачів з метою переконати у реальності, як правило, нереальних планів на майбутнє.

Таким чином, політична свідомість є одним із важливіших форм суспільної свідомості, що відображає проблеми політики, держави, влади з позицій кореспондування з корінними інтересами соціальної групи, у змісті якої присутня складова носія цієї свідомості.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 2.5. Політична свідомість та її складові. Політичні ідеології сучасності“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП. СЛОВО ДО ЧИТАЧА

  • Розділ перший: ПРЕДМЕТ ПОЛІТОЛОГІЇ ЯК НАУКИ І НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ: ІСТОРИКО-НАУКОВІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ

  • Методологічні засади, категорії та принципи політології

  • Основні парадигми політичного мислення

  • Функції політології. Її соціальна роль у формуванні політичної культури керівника і громадянина

  • Тема 1.2. Основні етапи становлення і розвитку політичних поглядів і концепцій (доктрин)

  • Політичні ідеї та погляди представників класичної античної науки

  • Теологічні парадигми політичного мислення у епоху Середньовіччя

  • Політичні концепції, вчення про державу і владу у період Відродження і Нового Часу

  • Політологічні теорії та політичні доктрини ХІХ-ХХ століть

  • Розділ другий. ПОЛІТИКА ТА ЇЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ В СТРУКТУРІ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА

  • Політична влада - вища політична реальність. Влада та безвладдя, способи здійснення влади

  • Політичні процеси та політична діяльність: таємниці політичного дійства

  • Тема 2.4. Політика як суспільно-історичне явище: типологія, структура і зміст

  • Типи, види політики та специфіка їх змісту

  • Тема 2.5. Політична свідомість та її складові. Політичні ідеології сучасності
  • Політична ідеологія та політична психологія

  • Основні ідейно-політичні течії сучасності

  • Тема 2.6. Політична система суспільства, її функціонування та вплив на характер суспільно-політичних відносин

  • Поняття, структура та основні концепції політичної системи в політологічній науці

  • Типи сучасних політичних систем

  • Політична система України та проблеми її реформування (трансформації) у контексті політично-правової реформи 2004-2007 рр.

  • Розділ третій. ПОЛІТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДЕМОКРАТІЇ, ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

  • Форми організації державної влади, способів її здійснення та форми державного устрою

  • Тема 3.8. Партії у політичній системі суспільства. Спектр політичних партій сучасної України

  • Ознаки, сутність і функції партій в політичній системі

  • Типологія політичних партій. Типи партійних систем

  • Партійно-політичний спектр українських партій у суспільно-політичному житті країни

  • Тема 3.9. Демократія. Громадянське суспільство. Правова держава.

  • Загрози реальній демократії та її захист

  • Громадянське суспільство як царина демократії

  • Громадянське суспільство і правова держава

  • Тема 3.10. Поняття політичного лідерства. Керівник та політичний лідер

  • Основні концепції політичного лідерства. Типологія лідерства в сучасній політиці

  • Взаємовідношення понять політичній лідер та керівник

  • Тема 3.11. Політологічний аналіз війни та миру, сучасних форм соціального насильства

  • Політичний зміст сучасних форм соціального насильства: воєнно-політичні конфлікти, внутрішній та міжнародний тероризм

  • Мир як соціально-політичний стан суспільства

  • Тема 3.12. Політична культура громадян в демократичній державі

  • Структура, види, типи, форми прояву політичної культури

  • Політична культура керівника - системна громадянська якість

  • Тема 3.13. Геополітичні та міжнародно-політичні концепції нового світового порядку

  • Геополітика як галузь сучасного політичного знання

  • Основні школи і напрямки геополітики

  • Поняття нового світового порядку та місце воєнно-блокової політики в ньому

  • ВИСНОВКИ