Іншим способом взятися за питання "наскільки" є обміркувати, на що саме "годиться" громадянське ототожнення.
Припускаю, що до поширення громадянського ототожнення призвело зміцнення різних рис: загальної законослухняності, готовності сплачувати податки, відмова від можливостей "отримати незароблене" тощо. Ймовірно, що готовність до перерозподілу доходу і заходи із соціального забезпечення теж залежать від ототожнення зі співгромадянами.
Але як ми розуміємо зв'язок між таким "засобом" як громадянське ототожнення і "застосуваннями" цього засобу, як, наприклад, підтримкою перерозподілу? Зверніть увагу на аргумент авторитетного прибічника вільного ринку Мілтона Фрідмана. Ринок може розв'язати проблему розподілу без жодної колективної угоди.
Але коли суспільство береться за таку роботу, повинно бути ухвалене якесь єдине рішення щодо справедливого розподілу, "який, зазвичай, вносить напруженість у соціальну згуртованість, істотну для стабільного суспільства". Так, Фрідман заявляє, що "усяке розширення кола питань, щодо яких необхідно досягти ясно вираженої згоди, ще більше напружує найтонші нитки, що утримують суспільство від розпаду" [8: 23].
Аргумент є гарним прикладом того, як метафори спрямовують наше мислення. Чи краще усвідомлюється такий засіб як громадянське ототожнення завдяки метафорі про "найтонші нитки"? Задумайтесь над іншою метафорою: м 'яз. М'яз, як і "найгонші нитки", можна ушкодити неправильним використанням. На відміну від ниток, однак, він зміцнюється завдяки правильному використанню і атрофується через бездіяльність.
Якщо громадянське ототожнення буде більш схожим на м'яз, ніж на нитку, виконання Фрідманової рекомендації може в перспективі зруйнувати сам засіб, який вона буцімто має намір зберегти. Чи є м'яз доречною метафорою? Думаю, що так. У міжособистісних стосунках ми легко можемо спостерегти, що прихильність, яку ми відчуваємо до близьких друзів і родини, не просто залежить від якої-небудь "винагороди", пільг, що їх ми отримували від них, але рівною мірою має стосунок до того, що ми роками робили для них.
Якщо це справедливо на суспільному рівні, тоді такі політичні заходи як державна програма безоплатної медичної допомоги людям похилого віку могли б сприяти згуртуванню канадців за умови, що вони не перенапружуватимуть "м'яз", який їх підтримує.
Нарешті, чи повинне ототожнення із співгромадянами бути сильнішим за інші ототожнення? Чи має суспільство якимсь чином намагатися викорінити "подвійну лояльність"? Багато критиків мультикультуралізму думають, що так. 3 11 вересня 2001 року багато хто вважає, що національна безпека вимагає "ієрархічної" самосвідомості, де ототожнення з нацією важливіше за всі інші аспекти самосвідомості. Складніша структура самосвідомості сприймається з підозрою і з інших причин. Джон Гелівел доводить, що дані опитування свідчать, що "ті, чиї етнічні самоописи включали дефіс (на відміну від опису, де було сказано 'просто канадець' або 'у першу чергу канадець'), постійно викликають менше довіри" [16: 14].
Гелівел додає, що "з подивом дійшов висновку, що тих, які говорили про себе без дефісу, вдвічі більше в офіційно багатокультурній Канаді, ніж у плавильному казані США" [16].
Але є і контраргументи. Один з них підказаний Шскспіровим "Ричардом II". Герцог Иоркський дізнався про причетність свого сина до змови з метою вбивства нещодавно коронованого Генріха IV. Він викриває свого сина перед королем, який хвалить його як "відданого батька зрадника-сина" (5.3.60). Однак герцогова дружина, яка благала його не відмовлятися від свого сина, попереджає короля:
'Королю, не вір цій бездушній людині!
Хто не любить сам себе, не може полюбити нікого іншого'. (5.3.87-8)
Це вражаючий аргумент: чи можете ви дійсно довіряти комусь, хто зрадив би свого власного сина? Стосовно нашої ситуації, запитання набуває такого вигляду: якої лояльності наша держава справді жадає? Чи потрібна їй лояльність людей, які нелояльні до будь-чого іншого? Наскільки надійна така лояльність, наскільки лояльні такі люди? Точніше сказати, якщо ми позбавляємо новоприбулих до Канади їхньої субнаціональної приналежності, їхніх прив'язань до своєї етнічної або релігійної групи, стають вони таким чином кращими громадянами чи перетворюються на вовків-одинаків?
Шекспірівський аргумент, вкладений в уста герцогині Йоркської, повторює канадець іракського походження, з яким розмовляв Зухейр Каишері, що написав книгу "Затока зсередини: канадські араби, расизм і війна у Затоці". Той каже, що попереджав агентів Канадської служби безпеки й розвідки, які його допитували, про те, що канадці з Іраку "за Ірак, байдуже, чи буде там Саддам, чи хтось інший. Якщо ми зрадимо Ірак, то завтра я зраджу і Канаду" [19: 74)].
Отже, хоча багато хто може бажати суспільства, у якому всі громадяни заявляють "Канада понад усе", нам слід усвідомлювати, що тип лояльності, якого прагне суспільство, тісно пов'язаний із типом громадян, який, як можна очікувати, воно створить.
Висновок
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Канадський мультикультуралізм» автора Бахов І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чого потребує це суспільство?“ на сторінці 2. Приємного читання.
