У своєму глибокому й проникливому дослідженні американських "воєн за духовні цінності" Рассел Джейкобі висловився з приводу тієї самої плутанини: "Багато прикладів, наведених як свідчення нової лівацької цензури, належать до цього типу; когось засуджують як расиста або прибічника дискримінації за ознакою статі. Проте безсумнівно, що засудження особою або групою когось або щось – не має значення, наскільки безглуздим є обвинувачення, – не є цензурою" [49, 47].
Аби підтвердити свою позицію Біббі обирає неслушну справу: суперечку щодо тюрбанів у Королівській канадській кінній поліції. Ті, які виступають проти права сикхських поліцейських носити тюрбан, нарікає Біббі, "були затавровані як расисти" і "не могли висловити свою точку зору" [7, 170].
Можливо, звичайно, що багато з тих, які протестували проти кінних поліцейських у тюрбані, не були расистами. Але цього не можна сказати про тих, які організували протест.
Такий собі Герман Бітнер випустив петицію проти тюрбанів, яка, буцімто, зібрала понад 200 000 підписів [28]. Але Бітнер був також розробником календаря, "де зображено усміхненого, темношкірого і чорнявого працівника кінної поліції з кинджалом, гостроносими черевиками і тюрбаном. Заголовки повідомляли "Сержант Камель Дунг" і "Чи це канадець, або чи робить це вас сикхом?" [80]. Чи було це з боку канадців таким вже упередженням – побачити расизм за протестами проти кінних поліцейських у тюрбанах?
Парадоксальною стороною постійних скарг на політичну коректність є те, що самі критики були цілком готові ображати і приписувати приховані мотиви захисникам мультикультуралізму. Ця особливість теми мультикультурофобії сприяла призупинці дискусії щодо нього у Канаді. Тон задає підзаголовок книги Бісундата: "Культ мультикультуралізму у Канаді". Бісундат поспішає звинуватити тих, що не згодні з ним, у прояві "психології правовірного" [12, 5].
Бісундат був не першим, хто зайняв цю позицію. Ричард Оґмундсон, який, як ми бачили вище, засуджує мультикультуралізм як "культурний геноцид", що веде до "голокосту", каже, що обговорював свої погляди з різними "друзями й знайомими". Старші за віком канадці, безсумнівно, "цілком розуміли, про що я казав. На жаль, однак, "молодші за віком канадці, виховані на пропаганді мультикультурализму, вважали його незаперечним і недоторканним" [Ogmundson 1992, 48]. Як втішно знати, що лише люди, які не згодні з вами, є жертвами пропаганди!
Не виключено, що Бісундата наштовхнув на цю риторику редактор, який усвідомлював її товарність, придатність для продажу. В одній ранній статті він писав: "Визнання, належна оцінка, розуміння; сприйнятливий, чуйний, шанобливий; підтримувати, сприяти, зберігати – ці та інші подібні до них слова неодноразово трапляються в Законі про мультикультуралізм, повторюються у хащах формально-юридичного формулювання як заклинання про сумлінність" [11, 372].
Зауваження відтворене дослівно у книзі "Торгівля ілюзіями" з виразною різницею в тому, що "заклинання про сумлінність" замінено "заклинаннями про добру волю й братство, вживаними релігійними культами" [12, 41]. Звичайно, Бісундат не стверджував, що кожен, хто підтримує мультикультуралізм, фанатик і бузувір. Багато прибічників були просто користолюбними: як ми бачили, Бісундат оголосив мультикультуралізм "священною коровою для багатьох і дійною коровою для декого" [12, 6].
Такі насмішкуваті зневажливі відгуки про захисників мультикультуралізму стали, на жаль, стандартним методом роботи багатьох з його критиків. Віл Кімліка, наприклад, влучно спростував нарікання Бісундата й Ґвина. В нагороду Роберт Фулфорд зневажливо відгукнувся про нього як про "найбільш ревного й і палкого причасника" мультикультуралізму [215]. Подібно до багатьох інших противників мультикультуралізму, Фулфорд просто не може встояти перед аналогіями з культом.
Чи потрібно говорити, що зневажливий відгук про чиїхось опонентів як про корумпованих або трохи божевільних навряд чи є обнадійливим початком діалогу? Цим можна пояснити, чому ми бачимо так мало динаміки в дискусії про мультикультуралізм, динаміки, в якій кожна сторона сприймає відповіді іншої, аби виробити чіткіші, виразніші погляди. Антрополог Кліфорд Ґірц якось зауважив, що поступ у його дисципліні "позначений менше досконалістю консенсусу як удосконаленням дискусії. Що змінюється на краще, так це ретельність і акуратність. з якими ми дратуємо одне одного" [38. 29]. Оцінена за цим стандартом, дискусія про мультикультуралізм Канади не надто прогресувала.
Мультикультуралізм у парламенті, 1994-95 рік
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Канадський мультикультуралізм» автора Бахов І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мультикультурофобія і лихо політичної коректності“ на сторінці 2. Приємного читання.
