РОЗДІЛ 3. ДУХОВНО-РЕЛІГІЙНА СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

- пріоритет прав людини, верховенство закону та єдине правове поле для усіх суб'єктів державно-церковних відносин незалежно від їхньої національної приналежності, фінансових можливостей та політичних уподобань;

- дотримання балансу інтересів особи, громади віруючих, конфесії, суспільства, держави та їхня взаємна відповідальність щодо захисту національних інтересів у духовно-релігійній сфері;

- своєчасність та адекватність дій держави стосовно реальних загроз національній безпеці України з метою якнайефективнішого захисту національних інтересів у духовно-релігійній сфері;

- пріоритет ненасильницьких (договірних) засобів під час вирішення як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів у сфері духовно-релігійних відносин;

- відповідність концепції, форм та методів забезпечення національної безпеки України у духовно-релігійній сфері загальноєвропейській та світовій системам безпеки, а також створення відповідних умов інтеграції до цих систем.

Духовно-релігійна складова безпосередньо впливає і може суттєво підвищувати небезпеку можливих основних загроз національній безпеці України у найважливіших сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, воєнній, інформаційній (див. схему).

Схема розподілу духовно-релігійних загроз за сферами життєдіяльності українського суспільства

Прагнучи побудувати демократичне суспільство, Україна проголосила своїми державотворчими принципами забезпечення права на свободу світогляду і віросповідання кожного громадянина. Держава взяла на себе зобов'язання сприяти здійсненню цього права, а також охороняти та захищати зазначені свободи особи. Задля реалізації такої державно-церковної політики, що базуватиметься виключно на ідеології миру, зміцненні національної єдності та захисті національних інтересів, слід вжити комплекс заходів щодо подальшого вдосконалення правової бази взаємовідносин держави і церкви, юридичного оформлення функціонування релігійних організацій в Україні, оптимізації державного управління у духовно-релігійній сфері, підвищення релігієзнавчої підготовки керівних кадрів органів державної влади та місцевого самоуправління тощо.

Справжня рівність церков перед законом та "український екуменізм", тобто єднання зусиль усіх конфесій в Україні задля досягнення суспільно вагомих цілей є тією життєдайною силою, яка вкрай потрібна і може спрацювати на користь національного і духовного відродження українського народу. Спільні загальноукраїнські релігійні акції, підтримка різноманітними діями, притаманними релігійним організаціям, процесів українського державотворення, освітянські програми і навіть спільні канонічно-церковні дії - це далеко не 480 повний перелік "точок дотику", завдяки яким в Україні може і повинен запанувати релігійний мир і міжконфесійна співпраця. Саме це створюватиме сприятливі умови задля національної консолідації та злагоди, без чого розбудова демократичної соборної Української держави просто неможлива.

Відповідно до ступеня важливості для суспільства і впливу на державну політику національні інтереси українського народу в духовно-релігійній сфері можуть бути умовно розподілені за трьома рівнями їхнього вияву, а саме: життєві, стратегічні та оперативно-тактичні.

Життєві інтереси нації у духовно-релігійній сфері - такі, без забезпечення яких неможливе саме існування нації. їхнє формування і розвиток відбувається протягом усієї історії країни, її культурно-духовного поступу. Це, насамперед, збереження і закріплення духовно-релігійної ідентичності як основи вияву суверенних прав народу на самовизначення та створення відповідних механізмів самозахисту державності. Державно зорганізована нація безумовно зацікавлена у збереженні та зміцненні власної духовно-релігійної цілісності, а також у розбудові оптимального життєвого простору.

Необхідною умовою формування оптимального життєвого простору будь-якої нації е її не репресивне проникнення у світову духовно-релігійну (поряд із економічною, політичною, інтелектуальною тощо) спільноту з метою власного розвитку на підставі тіснішої взаємодії з міжнародним товариством. Життєві інтереси нації у духовно-релігійній сфері нерозривно взаємопов'язані з такими аспектами життєдіяльності суспільства, як: створення належних умов економічного добробуту людини, забезпечення можливостей максимального вияву її соціально-політичної активності, а також неухильне дотримання прав особистої матеріальної та інтелектуальної власності. Права особистості й інтереси нації у духовно-релігійній сфері, за умов їхньої узгодженості та взаємодоповнення, певним чином збігаються і стають основою конституційного ладу в державі, його захищеності від зазіхань екстремістських кіл та утворюють необхідне підґрунтя загальної системи національної безпеки держави.

Існування духовно-релігійної самобутності нації неможливе без прогресивного розвитку її матеріальної і духовної культури, зміцнення морального здоров'я та розбудови інтелектуального потенціалу суспільства. Будь-яке зазіхання на життєві інтереси нації у духовно-релігійній сфері є прямою загрозою її існуванню і потребує швидкої й дієвої мобілізації всіх наявних ресурсів та негайного включення захисних механізмів протидії.

Стратегічні інтереси нації у духовно-релігійній сфері є виключно конкретизацією її життєвих інтересів за певних історичних умов і повинні вважатися реальним проявом останніх щодо конкретних просторово-часових характеристик. Так, наприклад, нині Україна має певні стратегічні Інтереси щодо Вселенського православ'я та Українських православних церков, згодом можуть набути перевагу інші інтереси, скажімо, ісламський фактор чи феномен новітніх релігій.

Загроза стратегічним інтересам нації у духовно-релігійній сфері становить реальну небезпеку ефективній життєдіяльності та розвитку країни, що в перспективі може трансформуватися у загрозу життєвим інтересам. Наприклад, відсутність в Україні належного правового врегулювання діяльності закордонних місіонерів та проповідників на тлі економічної кризи може згодом призвести до суттєвої зміни ціннісних орієнтацій суспільної свідомості, відмови від історично-культурної спадщини та втрати національної самобутності. Стратегічні інтереси у духовно-релігійній сфері є імперативом для структур виконавчої влади і виступають підвалинами державно-церковної політики.

Оперативно-тактичні інтереси нації у духовно-релігійній сфері мають локальний характер. Зазвичай вони короткотривалі й втрачають актуальність після розв'язання відповідних проблем. Значення оперативно-тактичних інтересів полягає у тому, що вони підпорядковані глобальній меті - реалізації стратегічних інтересів, тобто € практичним засобом їхнього впровадження у життя. Досить часто вирішенню одного стратегічного інтересу підпорядковується ціла низка оперативно-тактичних, причому останні, залежно від конкретних історичних умов, можуть виступати як разом, так і почергово. Так, наприклад, досягнення стратегічної мети - міжконфесійної злагоди й міжцерковного співробітництва на благо розбудови демократичної України - потребує відповідного фахового підходу як від владних структур, так і ієрархів та керівників релігійних громад. Загрози оперативно-тактичним інтересам нації у духовно-релігійній сфері е природним явищем будь-якого суспільно-політичного розвитку і допускаються, але за умов, якщо вони не переходять до категорії стратегічних. Такі загрози можуть бути ефективно здолані за умови вчасних і фахових дій виконавчої влади.

Усвідомлення національних інтересів України у духовно-релігійній сфері. Задля здійснення ефективної державно-церковної політики владні структури мають, щонайперше, чітко усвідомлювати життєві інтереси нації у духовно-релігійній сфері й послідовно та цілеспрямовано впроваджувати відповідні управлінські рішення в усіх сферах життєдіяльності суспільства та взаємовідносинах з іншими країнами.

Життєві інтереси нації полягають у тому, щоб усі без винятку релігійні організації діяли виключно у правовому полі держави, плідно співпрацюючи на благо українського народу, його незалежності й розвитку. Досвід Російської Федерації яскраво свідчить, що

І досить не однозначним для демократії й свободи совісті в державі є панування однієї, наближеної до влади Російської православної церкви. Помилки під час визначення пріоритетів у державно-церковній політиці призводять до безладдя та руйнації духовно-релігійної сфери життєдіяльності суспільства і створюють реальну загрозу самому існуванню нації.

Усвідомивши власні інтереси у духовно-релігійній сфері, країна має змогу узгоджувати їх з інтересами інших держав, йти на компромісні рішення в оперативно-тактичних питаннях, не поступаючись при цьому стратегічними та життєво важливими інтересами. Національний егоїзм, хоча й надає певні короткочасні переваги, але останні мають саме оперативно-тактичний характер, і у стратегічному плані можуть становити неабияку загрозу життєвим інтересам.